Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

воскресне, коли голова його до тіла прикладеться, і знову викривати її буде. Труп звеліла викинути де-небудь. Його ж учні, уночі тіло таємно взявши, поховали у Севастії, Самарійському граді, а голову Іродіяда у замку своєму закопала в землі глибоко, на місці таємному, без пошанівку. Знала ж про те жінка Худзи, урядника Іродового, на ім'я Йоанна, у Благовісті Луки святого згадувана. Вона, журячися через неповинне вбивство великого святого пророка Иоана і через наругу над його чесною головою, взяла її таємно уночі звідти і, поклавши в посуд глиняний, заховала в горі Елеонській, де ж село Іродове було. Коли ж почув Ірод про Ісуса, подумав з Іродіядою, чи не Йоан воскрес. І, пошукавши голову Йоанову, не знайшов — не розумів, що сталося. І сказав Ірод до своїх домашніх про Ісуса: "Той, що я його потяв, Йоан, — це він. Він став із мертвих, і через те чуда діються через нього". Після того багато часу минуло, муж один знатний, на ім'я Інокентій, що з палат царських був, у Господа нашого Ісуса Христа повіривши, залишив світ, прийшов до святого града Єрусалима і купив на горі Елеонській те місце, що колись Іродовим полем було. Збудував там келію й одягнувся в чернечий чин, жив у Возі, Хотів же збудувати собі церкву малу кам'яну, копав рів для фундаменту і, Божим провидінням, натрапив на сховану в землі глиняну посудину з головою. Із чудес деяких, які тоді діялися, і з Божого откровення пізнав, що то голова Предтечі, зберігав у себе з пошанівком. Коли ж мав померти, бачив мерзоту пустки на місці святому: у ті-бо часи ідолопоклонницьке царство все захопило, святі місця в Єрусалимі ідолами нечистими, мерзенними їм жертвами нечестиві оскверняли. Тому святу голову Предтечі чернець той знову у надрах земних, щоб ніякого з нею не сталося після кончини його безчестя, сховав на тому ж місці, яке було колись полем Іродовим, де мав келію і церкву малу, яка, після нього опустівши, через довгий час впала і з землею зрівнялася. І знову про чесну ту голову нікому не було відомо досить років. Тоді, коли великий цар Константин настав і хрещенням святим просвітився, і через матір свою, святу Олену, святі Єрусалимські місця очистив й оновив, свята віра всюди цвіла, і, як сонце, сяяла. Два ченці зі Сходу вирішили поклонитися чесному і животворному в Єрусалимі хрестові, що його цариця Олена знайшла, і Гробу Господньому, і всі місця святі бачити. І так дійшли до Єрусалиму, поклоняючись і молячись, й обходили місця святі. І явився одному з них святий Иоан Предтеча у видінні сонному, звелівши вийняти з надр земних чесну свою голову, і показав місце на полі Іродовому, де ж похована. Той же, збудившися, розповів другові своєму, але той, за сон це маючи, не повірив сам й иншого переконав не вірити. Наступної ж ночі знову явився святий Предтеча у видінні обом, осібно кожному, і сказав: "Всіляке невірство і лінь відкладіть, зробіть те, що наказано вам".

І вставши, обидва один одному бачене розповіли, пішли на поле Іродове, на місце, яке у видінні було показане, і, копавши на ньому, знайшли безцінний той скарб — святу голову Хрестителя — і вклали у веретище з вовни верблюжої, тоді повернулися. У той час один з Емесійськогограда чоловік убогий, ремеслом гончарі, покинувши батьківщину свою і дружину через убогість, ішов в инший край і зустрів на шляху двох тих ченців, і приєднався до них, й ішли разом. Ченці ж ті, супутником собі чоловіка того прийнявши, дали кому нести веретище з головою - не відав же чоловік, що у веретищі. І ось явився йому святий Предтема, кажучи: "Залшивши супутників своїх, втікай від них з тим веретищем, що в руках маєш". Це святий звелів, бо ба чив ченців тих нестаранність та лінощі: спершу не повірили явленню його, тоді не захотіли нести самі чесну голову його, але чоловікові простому і незнайомому довірили її. Благодіяти ж захотів убогому тому і стати причиною доброго і боговгодного життя його. Гончар бо той, послухавши святого, утаївся від ченців і втік від них, і повернувся у дім свій до дружини, несучи, як дорогоцінний скарб, дорожчу від усіх багатств голову Хрестителя. Через неї благословив Бог дім гончара всіляким достатком, і жив той у достатку великому, забувши про попереднє злостраждания, й иншим із багатства свого — жебракам та убогим — подавав. Знав же заступника і винуватця таких благ — святого Иоана Предтечу, шанував голову його, як же належало, щодня кадячи і свічі запалюючи, і молячись, і так подальший час життя свого перепровадив добре. Коли ж мав переставитися, вклав її у відро — так сам святий Предтеча захотів, і після вмирання образ убогости являючи. Тоді відро те з головою поклав у скриню і замкнув її. І довірив скарб той сестрі своїй, розповівши їй детально, як через ту святу голову зі злидеиности останньої прийшов у багатство. 1 звелів сестрі, щоб мала ту святу голову у великій шані, з благоговінням і страхом її берегла, аби не відчиняла ковчега, поки сам святий Предтеча не захоче, щоб його відчинено було. Коли ж до кончини життя свого прийде, хай вручить голову святого Иоана Хрестителя також якомусь богобоязливому і добродійному мужеві. І так чесна і свята голова Предтечі від одного до иишого переходила, руки багатьох перейшла. Тоді дійшла до одного ченця і пресвітера на ім'я Євстафій, що жив поблизу Емесійськогограда в одній печері, був же той зловірний, Арієвою єрессю вражений. Коли приходили до нього недужі — зцілювалися благодаттю чудесною, що від голови Предтечі, яку він таємно тримав, виходила. Але чернець той, корчмуючи Божою благодаттю, чуда ті собі і своєму єретичному злослав'юпозлодійськи зараховував, приховуючи від людей саму правду, і багато до однодумства свого зваблював. Відоме ж стало зловір'я його всім в Емесійському граді, і, порадившися з князем, єпископ послав вигнати його з печери тої і за межі емесійські. Він же просив тих, що виганяли його, щоб залишили його той день перебути в печері, обіцяючи на завтра самому вийти. І, випросивши той час, закопав уночі відро зі святою головою у печері тій в землю глибоко, сподіваючися, в инший час прийшовши, таємно її забрати і знову, нею чудодіючи, своє утверджувати злослав'я. Але не отримав, чого сподівався. По виході його з печери тої зразу благовірні та добродійні ченці в ній