Леонід Дмитрович Платов - Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов

— Але тут, — провадив далі командир, — я згоден з фюрером. Канаріс був дволика каналія. Знаєте, як його прозвали в Кілі, у кадетському училищі? Кікер.[52] В одномі слові — життєпис небіжчика адмірала! Але він не лише підглядав, він ще й дивився зизом. Висловлююся фігурально. Тільки-но фюрер перехопив його погляди, скоса кинуті в бік англо-американців, як Кікерові довелося замінити просторий накрохмалений комірець вужчим, залізним.

— Він був вашим другом, — обережно сказав я.

— Навпаки. Чому, по-вашому, я був призначений командиром “Летючого Голландця”?

— Ми вважали, що Канаріс допомагав вам. Адже ви навчалися з ним в одному училищі.

— Канаріс не зносив мене! І фюрер чудово знав про це. Але він любив, щоб його підлеглі ворогували поміж собою. Авжеж, улюблене балансування, завжди і в усьому. Я був призначений на зло Канарісу.

— Ви мене дивуєте, пане капітан другого рангу!

— А мені подобається вас дивувати. Остобісіло ходити постійно застебнутим на всі ґудзики. Треба ж коли-небудь себе вволити, розстебнути хоч два-три.

Та, по-моєму, командир розстебнувся зовсім. Він зачекав, поки вістовий змінить тарілки.

— Більше не потрібен. Можеш іти.

Коли двері зачинилися, командир сказав:

— Гітлера називають геніальним стратегом. Тепер цей стратег зарився, як кріт, у землю під Берліном. Зате він своєрідний геній в іншій галузі: в компіляції та плагіатах, а також в облуді. Кому судити про це, як не нам з вами? Ви зі мною згодні?

Командир говорив далі — я вже не чув нічого. На хвилину чи дві я втратив здатність не тільки запам’ятовувати, але й розуміти. Фюрера в моїй присутності назвали Гітлером!

Однак зусиллям волі я опанував собою. Якщо командир, подумав я, каже так про фюрера, то, значить, попереду дуже важливі викриття. І прикликав на підмогу всю свою, професійну витримку. Бачить бог, вона стала мені в пригоді, бо трохи пізніше командир насмілився іменувати нашого фюрера просто Адольфом!

— …історична закономірність подій або те, що сам він називав приреченням, — почув я. — Ні, я не звинувачую його. Він зробив усе що міг.

— Зорі незмінно сприяли фюрерові, — пробурмотів я.

— Зорі? Я не вірю в зорі. Я вірю в дивіденди. В цьому розумінні я фаталіст.

— Дехто гудить фюрера за те, що він розпочав війну на два фронти, — сказав я. (З усього наведеного, сподіваюся, ясно, штурмбанфюрере, що тільки в службових намірах я зважуюся обговорювати геніальні накреслення нашого фюрера).

— А що йому ще лишалося? Ми — в центрі Європи, затиснені в лещата між Заходом і Сходом. Звідси ця постійна двоїста гра, те, що я зву балансуванням на дроті з важками у руці. Війна на два фронти для Німеччини неминуча.

— Але Бісмарк казав…

— О! Бісмарк був такий самий майстер темнити, як ї Гітлер. Німці завжди билися на два фронти, починаючи з Великого Фріца,[53] навіть раніше. Спитайте про це у вашого друга Венцеля, — він готувався стати професором у Кенігсберзі.

Традиційна, історично закономірна, зумовлена географією облуда, пане лікар! І найбільше зосереджена вона на нашому підводному човні. Кожен відсік його вщерть наповнений облудою.

— Особливо кормовий? — докинув я, занурюючи, так би мовити, зонд глибше.

— Маєте на увазі каюту-люкс та її шановних пасажирів? Без сумніву. Тож пом’янемо наших пасажирів!

Мигцем зиркнувши на годинника, командир налив у келихи:

— Однак ви зовсім не п’єте, пане лікар. Ви слухаєте, затамувавши подих. Слухаєте так напружено, що навіть, по-моєму, ворушите губами! Плюньте на все. Пийте, їжте, життя коротке!

Він сьорбнув вина.

— Ні, Гітлер не міг інакше. Потягу до колоній не вибавити, пане лікар, він у крові. Цим я хочу сказати, що економіка імперії, життєві інтереси концернів та великих банків забарвлені ще й особистими почуттями наших націстських верховодів. (Він так і сказав: верховодів!)

— Хто ж ці… верховоди? Я знаю тільки пана рейхсмаршала.

— Правильно. Герінг — син офіцера колоніальних військ у Південно-Західній Африці. Потім іде Гесс. Народився у Південній Америці, жив у Єгипті. Батько — німецький комерсант. Втратив увесь свій статок у час першої світової війни. Мало вам? То, коли хочете, я назву ще десяток прізвищ. Ріхард Дарре — родом з Аргентіни. Герберт Баке — народився на Кавказі…

— Доволі. Я переконався.

— А Ернст Боле, зрештою! Керівник закордонного відділу нашої партії! Ви знаєте його біографію? Вона потішна. Дитинство минуло в Кейптауні. Мати — англійка. Батько — німець, причому старої бісмарківської закваски. За кожне слово, сказане вдома по-англійськи, дітям давали прочухана. Правовірні національні ідеї втовкмачувалися майбутньому керівникові закордонного відділу партії, так би мовити, як набої з казенної частини!

Я, тремтячи, підтримав його непоштивий сміх, проте майже безгучно, штурмбанфюрере!

— Батькові Боле підсобляли товариші його сина по школі. Ернст був єдиний німецький хлопчик серед англійців та голландців. І це в час першої світової війни! Коли він оповідав про своїх маленьких мучителів, у бідолахи починалася ядуха і багровіло обличчя. Ось на чому, пане лікар, на хльорі й штурханах виріс видатний націонал-соціаліст Ернст Боле! А втім… — Він задумливо підпер голову кулаком: — Втім, ми, німці, взагалі надто довго пам’ятаємо штурхани. Візьмімо хоча б Францію.

Проте він не став говорити про Францію.

— Росія перешкодила нам відібрати свої колонії. Коли б не вона, ми б уже причесали цих чорненьких на рівний проділ! Усі континенти: Африка, Азія, Америка, Європа, ринки збуту