Леонід Дмитрович Платов - Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов

Автор вважає за потрібне нагадати особливо прискіпливим читачам, що книжка ця — роман, причому не документальний.
Тому тут, як і в будь-якому романі, вигадка тісно переплетена з фактами. Автор малював “Летючого Голландця”, вигаданий ним підводний човен “для таємних доручень”, як певне узагальнення тієї різнобічної, хитромудро замаскованої диверсійної діяльності, що її провадили і далі провадять проти миру мого вороги, організатори воєн.

На морі, крім штормів і мілин, треба остерігатися ще Летючого Голландця…

Оле Олафсон,

колишній коронний лоцман.

Він поновив цього року читання лекцій у Ленінграді.

З розрахованою повільністю розкладаючи свої нотатки на столі, — тим часом стихали шелест зошитів, приглушений шепіт, поскрипування стільців, — Грибов зловив себе на дивному відчутті. Здалося, що не сталось, не змінилось нічого, що все ще передвоєнний, 1940 рік — ті самі стіни навколо, той самий звичний пейзаж за вікном: граніт, Нева, туман над Невою.

Це було, звичайно, не так.

Йшов 1947 рік — другий післявоєнний.

І стіни навколо були вже не ті. На фасаді військово-морського училища навіть не встигли зафарбувати напис, який попереджав, що цей бік вулиці дуже небезпечний під час артилерійського обстрілу.

Та головне — люди в училищі інші.

Серед курсантів і слухачів немало колишніх фронтовиків. У 1941 році вони пішли з першого курсу в морську піхоту — прямо в окопи під Ленінградом, деякі заслужили там офіцерські погони і ось — після перемоги — повернулися доучуватись.

Грибов з цікавістю вдивляється в обличчя молодиків, що сидять перед ним. На фронті дехто відпустив вуса, як належить ветеранам. Але серед двадцятип’ятирічних вусачів є і юнаки. Он того рум’яного, засмаглого обличчя напевно не торкалася бритва. Курсантові років вісімнадцять, не більше. Проте на його ретельно випрасуваній фланелівці висить медаль Ушакова. Виходить, воював, і воював добре!

У глибині душі Грибов відчуває хвилювання, майже острах, наче це перша лекція в його житті, професорський дебют.

З чого почати курс? Як з перших же слів опанувати увагою людей, котрих протягом довгих років вчила, виховувала війна?..

І курсанти вивчаюче поглядають на свого Грибова. За роки війни він схуд, але тримається, загалом, так само підтягнуто і прямо, підкреслено спокійно, як тримався завжди. Заради сьогоднішнього урочистого випадку, очевидно, більш, ніж завжди, приділив уваги своїй зовнішності: посріблений їжак на голові акуратно підстрижений, у черевики можна дивитися, як у дзеркало, погони і нарукавні знаки поважно вилискують золотом. Грибов залишається Грибовим. Грибов — традиційний…

Чи знає він, що традиційний? Навряд. Ото здивувався б, якби йому шепнули на вухо, що аудиторія знає не тільки перші, вступні слова його лекції, але навіть жести, якими вони будуть супроводжуватись!

На початку курсу кораблеводіння заведено подавати лише найзагальніші поняття з метеорології, океанографії, навігаційної прокладки, морехідної астрономії. Побіжно згадується і “плавання за особливих обставин”, тобто в кризі, у вузьких проходах і шхерах.

Однак Грибов вважав, що більш педагогічно забігти трошечки вперед. Порушуючи заведені правила, дозволяв собі навести у вступній лекції якийсь незвичайний випадок із своєї власної багатющої штурманської практики. “Хочу розпалити молоду уяву”, — пояснював він колегам.

Але незвичайне з роками стає звичайним. Так і навігаційні “головоломки” Грибова стали, кінець кінцем, училищною традицією, вони навіть потрапили у “фольклор” та усні перекази, що їх з посмішкою передають з покоління в покоління старшокурсники новачкам.

Заздалегідь відомо, що професор округлим рухом поправить манжети із старомодними запонками, кашляне. Потім можливі були варіанти.

Він міг пригадати ніч на Чорному морі, коли, стоячи на вахті, раптом побачив по курсу низку вогнів, що повільно наближалися. Через хвилину чи дві він виразно почув гавкання собак і кукурікання півнів.

Берег? Невже веде корабель прямо на берег?

Обливаючись холодним потом, молодий штурман кинувся до прокладки. Усе було правильно! До берега лишалося сім миль. Але вогні ставали яскравішими, півні співали голосніше.

І тільки підпливши до вогнів, Грибов зрозумів, що перед ним не село на березі, а всього-на-всього караван барж.

Готуючись до путини, місцеві рибалки переправлялися на Тендерську косу — як завжди, зі всім своїм домашнім скарбом і живністю…

А втім, професор міг почати лекцію й інакше: із запитання.

— Назвіть найдовший у світі пароплав! — казав він.

Курсанти наввипередки починали хизуватися своєю обізнаністю: “Титанік”, “Куш Мері”, “Нормандія”.

Грибов заперечливо хитав головою. Хор голосів розгублено замовкав.

— Звичайний вантажний пароплав “Харків”, — незворушно оголошував професор. — Протягом місяця корма його була в Миколаєві, а ніс — неподалік від Стамбула.

Грибов не усміхається, тільки в очах його скачуть веселі іскорки. Витримавши паузу, він задоволено пояснює, що біля входу в Босфор є бухта, яку називають Фальшивий Босфор, — настільки схожі обриси їхніх берегів. Одного разу, коли була погана видимість, капітан пароплава “Харків”, вважаючи Фальшивий Босфор за справжній, ввійшов у вузький прохід і посадив судно на каміння. А трюми було напаковано лантухами з горохом. Він розмок у воді, набубнявів і розірвав судно пополам. Довелося спочатку відбуксирувати в док його корму, а потім уже ніс, щоб знову склепати їх разом. Грибов був свідком цієї дивовижної відбуксировки.

Отже?..

Округлим рухом професор поправив манжети, кашлянув. Олівці з готовністю піднялися і очікувально повисли в повітрі. Але жодного