Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

дечому зізнатися, щоб довести це тобі, — сказав він. — Мій вчинок, коли я лупцював тебе, був ганебним двічі, адже ти не тільки цього не заслужила, але — о Боже, що то за гріх! — я мав від того задоволення, саме так, як ти мене в тому звинуватила. Але це було не праведне, а хтиве задоволення! Відчувати й бачити тебе — від того, що я відчував і бачив, у моїх жилах спалахнув хтивий вогонь. Хіба це не доводить, що ти досі не втратила своєї краси, С'юзен?

Від цієї зухвалої промови він ще більше розгарячився, але С'юзен було не так-то легко втішити.

— Це лише доводить те, що мій зад миліший від мого обличчя. Це не та похвала, яку хотілося б почути жінці.

Лауреат притулився чолом до її ніг. Його коліна, що стояли на підлозі, починали трохи боліти, і, здригнувшись, він пригадав, що востаннє стояв перед ліжком на колінах, коли тулився до ніг Джоан Тоуст.

— Що я можу зробити, щоб показати, якої я високої думки про тебе?

— Те, що ти відчуваєш, — це не висока думка, а проста вдячність.

Але Ебенезер не звернув уваги на ці похмурі слова, адже поки С'юзен їх промовляла, він знайшов відповідь, неначе на нього зійшло натхнення.

— Назви як хочеш, але це почуття велике, — сказав він. — Ти пожертвувала собою і втратила повагу до себе, щоб врятувати дівчину, яку я кохаю. Дуже добре, отже, я пожертвую самою своєю сутністю, щоб порятувати твою повагу до себе!

Свинарка подивилася на нього, нічого не второпавши.

— Ти розумієш? — Ебенезер звівся на ноги, дихаючи так важко, що йому із зусиллям вдавалося вимовляти слова: — Я так високо ціную тебе, що хоч я й дав обітницю назавжди зберегти мою цноту, вона тепер твоя на знак того, який я тобі вдячний. Це доведе тобі, що ти ще не втратила здатності приваблювати чоловіків.

І, тремтячи весь від ніг до голови, він поклав руки їй на плечі.

С'юзен стривожено поглянула на його обличчя, що пашіло жаром.

— То ви хочете спати зі мною, пане? А що про це подумає Джоан Тоуст, адже вона вас любить діваком?

— Моя незайманість важить для мене більше, ніж саме життя, — урочисто заявив поет, — адже інакше я б не насмілився поставити її проти твоєї жертви. Моя втрата — велика, але ледь помітна і не залишає зламаної дівочої болони на свій знак. Ніхто не знатиме, крім тебе та мене, і я нікому не скажу. Ходімо, дівчино, — прохрипів він, розгарячілий, — не зволікаймо! Я згораю від нетерплячки і рвусь у бій!

С'юзен ухилилася від його обіймів і відступила від нього на крок.

— То ви введете її в оману, а вона здолала такий довгий шлях заради кохання! Та, може, ви тоді вже й не дівак, хтозна!

— Перед Богом клянуся, що я й досі ним є, — сказав він, — і якщо ви цей вчинок ладні назвати обманом, то визнайте принаймні, що я пішов на це заради шляхетної справи!

С'юзен відвернулася від нього вся в сльозах, але коли Ебенезер, зібравши докупи всю свою мужність, підійшов ззаду й обійняв її, то в неї не було сил чинити спротив, і все, на що вона спромоглася, так це лиш скрикнути:

— І що я маю думати тепер?

— Що ти гарненька дівчина!

І, дивуючись власній зухвалості, він почав її пестити. Коли вона не стала опиратися, то ця її покірність враз підбадьорила і надихнула його.

— Агов! — вигукнув він. — Мерщій до ліжка! — Від успіху в нього вже голова йшла обертом, і він дав волю своєму язику. — Я розітну тебе клинком піїта, підкопчу на димку кохання, нашпигую шматочком сала з Парнасу, приправлю і поллю тебе нектаром музи і поїдатиму тебе усмак, поки ти ще вся тремтітимеш!

— Годі, прошу, — мовила С'юзен, — ви довели те, що хотіли!

— Ну, а тепер, наполегливо і старанно, я обґрунтую тезу, як святий Тома, — сказав Ебенезер, — аж поки моє незаймане перо не виведе самої Суми!

— Жорстоко вдавати таку пристрасть із вдячності, і гріх обдурювати Джоан Тоуст! — Тепер вона спробувала було пручатися, але Ебенезер її не відпускав.

— Ну, то називай мене жорстоким і порочним, коли я гратиму тебе! — І він штовхнув її на ліжко.

— Це ж просто ґвалт! — верескнула вона.

— Хай буде так!

— Ні, тоді не тут! О Боже, не тут!

— Але чому ж? — запитав поет; він зупинився, і його невинність була напоготові.

— Деякі жінки роблять це з чоловіками, не видавши ні звуку, — сказала свинарка, відвертаючи очі, — але я так не можу; доброхіть чи ні, але я репетую, мов та кицька в тічці, і розмахую руками навсібіч.

— Тим краще, — відказав Ебенезер.

— Та ж я весь дім на ноги підніму… Стій, попереджаю тебе!

— Ну, мені так здається, що вони тут не лицемірні пуритани… ану стривай!

— Ну, то давай, їби мене, а щоб ти сказився! — крикнула С'юзен, зовсім переставши опиратися. — Давай ламай свою клятву, дури Джоан Тоуст, хай капітан Мітчелл прибіжить сюди, коли я закричу! Ото він реготатиме, як побачить, а потім відлупцює мене, та ще й розпатякає на всю Провінцію!

Вірогідність цього змусила Лауреата дещо задуматися. Він відпустив руки жінки, і вона, скориставшись з цієї нагоди, відсунулася вбік і сіла.

— Ну, то якщо вже буде треба, я придушу тебе, — мовив він, але погроза пролунала радше сердито, ніж щиро.

— Не треба, — буркнула С'юзен. — Охолонь, а то ще судоми коханця почнуться, і приходь до хліва, я там чекатиму.

— Та годі вже тобі. Я не такий легковірний. Ходімо разом.

Але С'юзен пояснила, що їх напевно побачать, як вони йтимуть разом з дому, і тоді знову сорому не збудеш.

— Я піду туди зараз, — сказала вона, — а ти приходь за пів години. От тоді ми вже й творитимемо звіра з двома спинами, як душа забажає, і ніхто мене не чутиме, окрім моїх свиней.

Отож, давши таку сумнівну обіцянку, вона вискочила геть, перш ніж поет встиг затримати її.