Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Коли ж більша частина дітей поснідала, почали збиратись. В цей час прийшли розвідники. Вони, разом з Степаном, розповіли, що вчорашній дощ дуже сильно прибив шар снігу. Йти важко, та постійно під ноги попадається лід. Якщо йти швидко та не обережно, можна підвернути ногу. Тому, йти наче не дуже далеко, але це буде не просто. Треба провести інструктаж для всіх хлопців та дівчат племені про небезпеку.

Степан також розповів, що навколо тихо та пусто. Дійшли до повороту до приватного сектору. Здалеку було видно першу школу, але рухів там не помітили. Є ймовірність, що в першій чи другій школі хтось є, але все ж таки дітей племені Вітрів багато. Сутичок не має бути, треба пройти те місце швидко та без зупинок. Це основний маршрут, тому що далі – вільна дорога з приватними будинками. Дійдуть до гіпермаркету – вважай, що дорога пройдена.

Після доповіді розвідників накормили та відправили трохи відпочити. Десь через годину Аліна з Міланою навідали Терапевта. Він доповів, що троє дітей вже почувають себе краще, ліки подіяли. А от Христина спить та не прокидається. Хлопець повторно поміряв температуру, та вона лишилась на рівні сорока градусів. Провели таку ж процедуру, повторно дали дівчині таблетки, та напоїли водою. Вона практично на руках заснула.

Ватажок повідомила дітям про те, що вирушаємо в обід, тому зараз всі мають бути зібрані. Відпочиваємо, години дві сидимо в таборі та не виходимо. Вожаті спокійно склали речі, мангали та продукти. Розвідники скрутили спальні мішки та зібрали намети. Лишили тільки два, один з яких був з Терапевтом та Христиною, другий – з трьома хворими дітьми. Мілана навіть Алішу просила полежати біля подруги, кішки ж мають допомагати з хворобами. Та Аліша незадоволено махнула хвостом та потягнулась. Вона наче хотіла сказати, що все це казочки для дітей.

 

Як тільки сонце було на самій вищій точці неба, табір склався та діти почали виходити з шпалерного ринку. Капібара теж потягнулась, щось вона дуже часто спала, мабуть нудьгувала без Семена. Пішов легкий сніжок, та хмари були звичайними сірими, не було натяку та грозу чи ще якесь природне явище. Христину розбудили, температура трохи впала до тридцяти дев’яти градусів. Треба було йти, хоча Терапевт був не задоволений цим рішенням. Дівчину тепло вдягнули, обмотали шарфом та вдягли шапку по самі очі. Двоє хлопців тримали Христину по бокам, та практично несли її, бо та не мала сил навіть очі тримати відкритими.

Рушили повільно, пам’ятаючи застереження розвідників про нерівну дорогу, покриту льодом та притрушену снігом. Не вірний рух – вивих, а це нікому не було потрібно. Якщо вивих буде сильним, то роздує ногу, йти не зможе дитина. Знімати взуття – мороз тільки й обрадується.

Через пів години повернули до приватного сектору. Тут дорога була вужча, та навколо багато дерев. Можливо великі рослини заважали льоду бомбардувати сніг на цій дорозі, але йти було значно легше. Без падінь та постійного розбивання підошви о крижини.

Мілана йшла попереду, Алішу все ж таки вмовила залізти в рюкзак. Поряд, опираючись на палицю, крокував Степан та постійно поглядав на дівчину. Мілана розуміла, що хлопець слідкує, щоб вона не впала. Вона вже так звикла до уваги Степана, що без нього було якось сумно. Мілана всміхнулась сама собі та прикрила обличчя шарфом, оскільки відчула, що почервоніла.

Пройшли першу школу, там дійсно не було ознак життя. Та, пройшовши далі, побачили як на території другої школи палав вогонь. Там були діти. Аліна зупинила плем’я Вітрів та наказала відпочивати. Мілана з Степаном та Анітою пішли вперед самі, на розвідку. Устим наздогнав їх практично одразу та забурчав, щось типу, що його забули.

Дійшовши до другої школи, діти почали оглядатись. Вогонь горів від дров, які напевно зібрали до того, як випав сніг. Та дітей навколо не було. Школа наче закрита, ознак життя не було. Але ж вогонь хтось мав розвести, не міг же він горіти ще до зими. Та практично зразу Мілана відчула тривогу. Щось тут не так, треба бути готовим до засідки.

Розвідники хотіли йти далі, та командирка підняла руку, зупиняючи всіх. Вона тихо повідомила про своє відчуття. Хтось чекав дітей, про них мали знати. Можливо, хтось вночі побачив, що на Шпалерному ринку щось відбувається? Але як же вони здогадались, що плем’я буде йти саме такою дорогою? Розвідники з ранку видали себе! Степан же підняв плечі, вони нікого не бачили.

Діти повернулись до племені Вітрів та розповіли, що нічого не побачили, але відчувають, що все не просто так. Аліна та командири зібрали декілька загонів з воїнами, ті дістали палиці та іншу зброю. Перший загін пішов вперед, за ними пішли вожаті та полонені. Замикав колону другий загін з палицями. Йшли не поспішаючи та уважно дивились по сторонам.

Як тільки дісталися школи, побачили, що вогонь догорів. Лише невеликий димок підіймався вгору, та мороз вже покрив вугілля своїми лапами. Навколо тиша, нікого. В цей момент зі сторони приватних будинків здійнялась хмара сніжок. Сніжки летіли в дітей, розбивались о куртки та шапки. Діти розвернулись до будиночків та почали прикривати руками голову. Було схоже на те, що чужі діти вирішили погратись в битву снігом. Дурниця якась.

Аліна крикнула всім, що продовжуємо рухатись вперед. Краще пробігти далі та не відволікатись на сутички. Та як тільки хлопці та дівчата племені розвернулись в сторону парку Совки, побачили як праворуч зі школи вибігав натовп дітей. Всі озброєні, в куртках, деякі навіть тримали смолоскипи. Радувало, що між двома арміями був залізний паркан. Як уявити, що весь цей натовп рушить на плем’я Вітрів, волосся на голові починає вставати.

Ну чому ми не можемо просто дійти до парку? – чортихнулась Аніта. - Все ж так легко, спокійно.