Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Хлопці та дівчата племені Вітрів побігли вперед, як і було сказано ватажком. Сніжки закінчили кидати, тому стало простіше. Але натовп почав висипатись з паркану на дорогу. Побігли за племенем Вітрів.

Аліна, - Мілана підбігла до ватажка, - якщо вони будуть бігти за нами до парку, нам буде тільки гірше. Вони ж не знають, куди ми йдемо. – дівчина оглядалась назад, де бачила як натовп повільно рухається за дітьми, - вони навіть не намагаються нас наздогнати. Та бачу, - Аліна була зла та не задоволена, - ми просто приведемо їх до свого сховища. Якщо там поселення Порожньої Руки, ще й ми прийдемо. То такого натовпу точно Центр не витримає.

Аліна зупинилась та махнула всім рукою, щоб теж зупинялись. Вона обперлась об коліна руками та опустила голову. Потім піднялась та поправила шапку  Захопивши з собою Мілану та Степана, вирушила на зустріч натовпу. Діти племені Вітрів розійшлись, та не розуміли, що відбувається. Хлопці та дівчата сіли на сніг, хто дістав воду, хто просто почав спостерігати за ватажком.

Діти вийшли на дорогу, зупинились недалеко від чужинців. Ті також зупинились. Ніхто не кричав та не погрожував. Просто зупинились та почали оглядати дітей, які до них підійшли. Натовп звичайно складався з дітей. Всі були від шести до дванадцяти років. Вдягнені вони всі в теплі речі, та й Мілана розуміла, що все це з найближчого гіпермаркету, який стояв недалеко від шпалерного ринку. В руках палиці, труби та інша зброя.

Також Мілана помітила, що зі сторони приватних будинків почала виходити ще одна група дітей. Чисельністю близько тридцяти. Переважно дівчатка років шести та семи. Червоні щоки, йшли та поправляли шапки та шарфи. Та головне – на обличчях посмішки. Це було дивно. Вони дійсно наче хотіли пограти в бійку снігом.

Через хвилину діти з натовпу розійшлись, та вперед вийшли хлопець та дівчина. Йшли та тримались за руки. На обличчях обох теж були посмішки. Оце дива. Глянувши на Аліну, Мілана побачила, що та аж почервоніла від злості. Так нахабно зупинити плем’я Вітрів, щоб зараз теревені влаштувати? Командирка смикнула Аліну за руках, та глянула на дівчину. Мілана помахала в сторону головою, показуючи, що сваритись точно не треба.

Хлопець та дівчина, що тримались за руки, підійшли до дітей племені Вітрів та привітались, запросили просто сісти на сніг, що самій зробили. Аліна, Мілана та Степан сіли поряд.

Ми просимо вибачення за поведінку наших спостерігачів, - дівчина, років одинадцяти-дванадцяти показала рукою на дівчат, які вийшли зі сторони приватних будинків, - я намагаюсь вчити їх поведінці, але ж вони такі ще малі. Ми називаємо себе просто Легіоном, - відізвався хлопець, теж одинадцяти-дванадцяти років, - а хто ви та звідки прийшли?

Поведінка цих двох дітей була доволі дивна, оскільки вони були підозріло ввічливі. Хлопець світився посмішкою, а сірі очі робили його трохи загадковим. Волосся з шапки не виглядало то ж було коротким. Було видно, що на обличчі пробиваються юнацькі вуса. Він сидів, але коли підходив, то можна було зрозуміти, що він доволі високий. Термоштани та високі чоботи завершували його образ.

Дівчина ж мала світле волосся, що гарно спадало на плечі лижної тонкої куртки, що напевно витримувала низькі температури, оскільки вона не тремтіла від холоду. Рукавиці та взуття світле, штани темні. Було враження, що ці двоє довго вибирали одяг, ретельно підбираючи образ. На мить у Мілани в голові майнуло, що ці двоє якісь дуже дорослі. Дівчина нахмурилась.

Прийшли ми зі сторони ринку Дніпро, – несподівано для себе, мовила Мілана, хоча Аліна вже відкрила рота, - Та ні в якому разі ми не хотіли вам заважати чи влаштовувати бійки, - вона показала головою на натовп зі зброєю, за спинами хлопця та дівчини, - а звемось ми племенем Вітрів. Плем’я Вітрів, - дівчина несподівано ляснула в долоні, які були в рукавицях, - Аліна? Мілана? Звідки ви нас знаєте, - вже спокійно, але здивовано мовила Аліна. Про ваше плем’я вже слава по всій Борщагівці пішла, - несподівано хлопець засміявся та підвівся на ноги, розвернувшись до натовпу, - народ, це плем’я Вітрів!

Спочатку було тихо та потім хлопці та дівчата поопускали зброю та почали викрикувати щось радісне, вітатись та махати руками. Це було настільки несподівано, що плем’я Вітрів просто стояли та втратили дар мови. Наче готувались до бійки, а тут наче вони герої якоїсь цікавої книги, чи учасники телешоу.

Та коли натовп почав частково розходитись, а частково лишився подивитись, що ж буде далі, хлопець та дівчина продовжили.

Про плем’я Вітрів ми чули вже давно, - всміхнулась дівчина – коли Імператорська Школа була переможена вами, навіть до нас дійшли деякі колишні слуги тієї Імперії. От вони все і розповіли. Ми собі влаштували поселення на краю Борщагівки, - пояснив хлопець, - живемо собі тихенько, та й нікому не заважаємо. Якось склалось, що бійок ніхто з нами не влаштовував. Можливо інші діти не шукають вигоди в приватному секторі, - погодилась дівчина, - та після вашої історії ми зрозуміли, що рано чи пізно, хтось прийде та спробує диктувати нам свої правила. А тут наші спостерігачі, - хлопець знову показав на дівчат, що кидались сніжками, - вчора прибігають, перелякані, та розповідають що величезна армія зайшла до Шпалерного ринку та влаштувала табір. Ви ж не прийшли битись з нами? – раптово запитала дівчина та підняла брови Та ми навіть не знали про вас, - Мілана засміялась, наче пузир тривоги лопнув, - ми йшли в парк Совки. Вибрали Кільцеву дорогу, бо йти через Жуля Верна було значно складніше.