Рейгар - Цілитель Азаринту, Рейгар

що виходила з величезних розломів у небі, і відчував жах, коли вони вперше зявилися в Морхіллі. І він знав, що майже всі інші тут відчували те саме. Він зціпив зуби і відчув, як сила його магії пробігла по його жилах, червоне світло потріскувало на його руках, коли він вибіг з-за дерева. Він побачив голови, схожі на квіти, кілька з них повернулися в його бік, коли він посилав яскравий набір червоних блискавок прямо в їхні квітучі обличчя.

,

Він відлетів убік, уникнувши фіолетового вибуху, перш ніж телепортуватися вбік. Короткий заряд під час польоту, його магія пульсувала, перш ніж він послав яскравий спалах червоної блискавки через найближчу групу монстрів, поглинаючи частину їхнього здоровя та мани по черзі. Він нахилив голову, щоб уникнути закляття порожнечі, що летить, і полетів назад, коли дві істоти кинулися в атаку.

Вогняні вибухи роздирали ліс, кришталеві списи та стріли розколювали міцну фіолетову шкіру монстрів.

.

Тріан побачив, як зявилися два Вартові, їхня зброя, закутана в попіл, вдарила по довгих ногах найправішого монстра, один алебарда перерізав кінцівку, перш ніж двоє Медиків знову відступили, істота зупинилася, щоб зіткнутися з ними, коли шматок скелі вдарився об її бік, кинутий спис прошкрябав повз його грудну клітку.

.

Потяг телепортувався вдруге і послав три яскраві болти в пораненого монстра, останній відкинув голову назад, перш ніж він почув дзвін у своїй свідомості, а потім ще більше повідомлень.

.

Він зціпив зуби, відлетівши назад, коли закляття порожнечі зачепило його ліве стегно, вирвавши шматок його обладунків і плоті внизу. Він ахнув, перекинувшись у повітрі, перш ніж полетіти назад і повз лінію Катів, по одній машині на кожні десять метрів, Центуріонів і звичайних Вартових позаду них, щоб переконатися, що монстри принаймні будуть достатньо сповільнені, щоб шукачі пригод могли втекти, якщо срібні машини також будуть знищені.

Він приземлився, важко дихаючи, торкаючись стегна, що кровоточило, більша частина його ноги повністю зникла. Він узяв шматок дерева і поклав його між зубами. Поклавши руку на стегно, він дозволив блискавці заткнути вени. Він упав на лісову підстилку, стогнучи від болю.

! .

Медик! — вигукнула сусідня машина, зеленоокий варіант Центуріона з чотирма руками, що закінчуються зімкнутими кулаками, підійшов до Тріана, зелені очі світилися, оглядаючи околиці.

.

Опір другого ешелону і одне заклинання все ще просто розриває мою броню та ногу, — промовив він, стоячи на одному коліні, чекаючи на одного зі своїх медиків.

.

Більшість із них – це три марки. Радий, що це була не твоя голова, - сказав Акі. Ти добре бєшся, болт, який влучив у тебе, не був призначений для тебе.

.

Тріан зітхнув, коли поруч з ним приземлився Вартовий. Відень, наскільки він міг судити.

Жінка була одягнена у свої злегка рухливі попелясті обладунки, її обличчя було оповите пеленою, попелясті крила на спині. Лук у її руці розчинився, коли вона торкнулася його ноги, і зцілення вливалося в нього. Директор школи.

,

Нейтральний тон, припускав він. Привітання, ні більше, ні менше.

.

Він кивнув їй, коли рана була закрита, тканина на його нозі відновилася, свіжа шкіра тепер оголена через зруйнований шматок броні.

Вієнна зникла в ту ж мить, Тріан не зміг побачити її поблизу. Вже минуло триста, і прогресує швидко.

,

Вона була однією з перших, хто затьмарив його, принаймні в особистій владі. Тепер у їхній організації було багато людей, і він пишався кожним з них. Тисячі, сотні тисяч порожнеч повзали цим царством, принаймні вони надавали досвід і рівні тим, хто бажав битися. А їх було багато.

.

Один позитивний момент у всьому цьому.

,

Він був радий, що Вартові і Тіні так добре працювали разом, не менш розлючений, коли справа доходила до ризику, на який вони йшли в цій битві. Втрата, гнів, жах, помста, можливість. У кожного з них були свої причини бути тут.

.

Сам Тріан не хотів залишатися. Він уже замислювався, чи виправдана його посада директора школи. Можливо, він скоро підвищить охочого Вартового, але поки що ні. Більшість з них були занадто молодими і занадто прагнули до бою, щоб навіть думати про таку позицію. А до того часу він хотів показати їм, що він теж може воювати. Що він був присутній. Принаймні до трьохсот він зітхнув і знову розправив блискавичні крила. Потім візьму вихідний.

.

Він посміхнувся, нагадавши про свої перші місяці в якості Тіні, про амбіції, які у нього були, про зарозумілість і невігластво, з якими він вступив і боровся.

Зараз повільно і стабільно. Не хочу тут померти і зганьбитися.

.

Наваліс промчала повз гілки та дерева і різко зупинилася, коли побачила чергове скупчення порожнеч. Вони були за двісті метрів від них, туші ведмедів, тролів і вовків прикривали галявину, де в жорстокій битві були знищені дерева та кущі. Дика природа в південних горах не часто кидала справжній виклик Долоні Тіні, мало хто з істот мав би шанс проти трьох монстрів порожнечі.

Вона бачила, як вони поглинали плоть і кров своїми заклинаннями, хоча не знала, що саме вони їдять. Залишкова мана? Сама кров? Кість? Все, що вона знала, це те, що істоти порожнечі шукають і вбивають будь-яку живу істоту в Елосі.

.

Вона підняла лук і прицілилася. Нутрощі їхніх голів були найбільш вразливими. Вона випустила єдину стрілу, відчуваючи, як магічний снаряд бється енергією і силою. Досить, щоб пробити десять демонів, досить, щоб пробити стіну. За мить вона розвязалася, стріла спалахнула світлом через пятдесят метрів, яскраво і золотисто, перш ніж влучила в голову нерухомої порожнечі істоти, невеликий вибух залишив пекучий слід, але істота все ще стояла і повернулася, щоб бігти до неї.

Наваліс залишився на її гілках і знову прицілився. Істоті знадобиться деякий час, щоб подолати відстань. Це були витривалі та могутні магічні істоти, але не найшвидші. Вона пустила ще три стріли, коли почула гуркіт зліва. За десятки метрів.

Вона глибоко вдихнула, прицілилася і вистрілила. Можливо, вона могла б убити єдину істоту до того, як інші досягли цього скупчення.

Вона побачила, як повз дерева промайнула форма чорних обладунків, увінчаних синіми блискавками, розтрощивши кілька з них, коли пролунав гучний сміх. Поруч зі Старійшиною Долоні пролітав єдиний Вартовий. Звір, подумала вона. Наваліс довелося відвести очі, коли вона побачила срібну зброю з жердиною, якою кремезний чоловік володів у руках. Артефакт великої сили, вона знала його навіть на відстані.

Її стріли вразили