Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

різних подіб'ях і явно із риданнями стогнали та волали: "Алипій прогнав нас од житла нашого, куди-бо підемо, не маючи ніде місця?!" Преподобний же скинув зі стовпа малу покрівлю, що була над головою його, і стояв, маючи покровом небо, доблесно терплячи зиму, і спеку, й усі повітряні зміни, дощі й гради, сніг же, і лід, і мороз. І був самовільний мученик не в один час, а п'ятдесят і три літа так стояв на стовпі, стояв, ніби на хресті прибитий. Збиралося до нього безліч люду, чоловіків та жінок, старців із молодими послухати від нього корисних слів і зцілитися од недуг своїх душевних та тілесних. Інші й жити при ньому зволяли; через це звелів святий влаштувати два монастирі при своєму стовпі — чоловічий та жіночий, один — із одного боку стовпа, другий — із другого боку, сам же — посередині на стовпі стояв, як свічка на свічнику, обидва монастирі і вченням, і подіб'ям ангельського свого життя просвічуючи, й молитвами своїми захищаючи, і закони їм та устави іночого життя подаючи, також повеліваючи їм сторожко берегти себе від бісівських підступів, найбільше ж заповідаючи жінкам, щоб ніколи не бачили їх чоловічі очі. Жили ж у жіночому монастирі й мати блаженного Алипія із дочкою своєю, а його сестрою Марією та інші із доброродних жінок того міста, серед них були такі собі Євфимія та Єввула, котрі, покинувши добра свої, і дітей, і родичів, і друзів, і всю світу цього марноту та насолоди, в ангельський образ одяглися і самим ангелам життям своїм уподобилися.

Мати преподобного, бувши саном диякониса, хоча й по-іночому жила посеред інокинь, одначе в іночий чин не захотіла вдягтися, кажучи, що одне і те ж бути дияконисою, як інокинею. Молив її преподобний часто, щоб одяглася в іночого образа; вона ж його в тому не слухала, доки видінням одним не була покарана, — тоді молила сина свого, щоб їй таки бути одягненою в іночого образа. Побачила-бо якось у видінні прегарні палати і з них почула пресолодкий голос тих, що співають і славлять Бога. Хотіла-бо туди зайти, але якийсь чесний і світлоносний муж, котрий стеріг вхід до тих палат, заборонив, говорячи: "Не ввійдеш сюди, оскільки тут ликовствують Господні рабині, які Йому служили в іночому чині", ти ж не маєш подібної їхній одежі, тож не можеш сюди ввійти й приєднатися до їхніх веселощів". Ці слова почувши, мати святого присоромилася вельми і, прокинувшись зі сну, молила старанно свого сина, щоб була відтак одягнена в іночого образа, — тож була одягнена й подвійно почала подвига чинити, труди до трудів докаладаючи, і багато літ в іноцтві пробувала, добре догодила Богові і до Нього відійшла.

Син же її, преподобний отець Алипій, настільки був добровгодний Богові, що ще за життя свого бував просвічений небесним світлом: багато разів з'являвся над його головою пресвітлий стовп, ніби вогненний, що сягав до хмар і все те місто ояснював. Це бувало часто, іноді вдень, а іноді вночі, а найбільше вночі; коли громи та блискавки бували, тоді те небесне світло над святим вище стовпа його являлося. Це багато благовірних і тих, що свято жили, завжди сподоблялося бачити, іншії ж, яким траплялося бачити те звіддаля, гадали, що стовп святого природним вогнем згоряє. Достойні ж ясно дивилися на невимовну ту небесну славу — так Бог прославляв угодника Свого. Багато чудес учинив святий благодаттю Христовою: болящих ізцілював, бісів од людей проганяв, майбутнє прорікав. Перед кончиною своєю, за чотирнадцять літ, уражені були ноги його лютою виразкою, що не міг він ті літа стояти, але лежав на одному боці аж до відходу свого. І коли учні хотіли його перевернути на інший бік, він нікому цього не попускав, але терпів, як другий Йов, дякуючи Богові, — до Нього і пішов з веселощами. Після ж його смерті численні зцілення від святих мощів його подавалися болящим на славу Христа, Бога нашого, із Отцем і Святим Духом прославленим навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця Якова-відлюдника, котрий був учнем преподобного Марона, який постив у Киринейських краях на одній горі. Його самовидцем був єпископ Кирський Теодорит. Той потім і житіє того святого Якова в книзі своїй, названій "Філотеос", тобто "Боголюбивих", написав, де багато дивного й корисного про нього оповідає.

У той-таки день освячення церкви святого великомученика Георгія, яку в Києві, якраз перед ворітьми Святої Софії, збудував блаженний і завждипам'ятний князь Руської землі Ярослав, названий у святому хрещенні Георгієм, син святого Володимира, брат же святих мучеників Бориса та Гліба.

У той-таки день пам'ять кончини святителя Інокентія, першого Іркутського єпископа, чудотворця.

Місяця листопада в 27-ий день

Страждання святого мученика Якова-персянина

Яків-мученик був із країни Персидської, од міста, названого Єлапи, народжений від християнських батьків і доброчесно вихований. Він узяв собі за дружину християнку і жив при великому багатстві й честі, був улюбленцем у перського царя Ісдігерда, і від нього старійшиною учинений у царській палаті. Трапилося йому, як людині, звабитися численними добродіяннями та почестями царськими й відпасти від віри — і приніс із царем жертви ідолам та поклонився їм. Це ж почувши, мати й дружина його написали до нього послання і послали йому швидко. Було там написане таке: "О окаянний! Пощо залишив ти Бога, Царя Небесного, заради людської честі, догоджуючи тимчасовому цареві, — погубив ти життя безсмертне. Служачи тлінному, відкинувся ти нетлінного, істину ж у брехню змінив ти, віру Христову залишивши, прийняв ти звабу диявольську. Смертному царю повинуючись, зневажив ти Суддю живих та мертвих; заради любові людської недостойний став і любові Божої і від доброї сподіванки ти відпав. Плачемо про тебе й ридаємо, що, бувши сином світла, учинився тепер сином тьми та геєни. Знай — бо, що коли не відвернешся від тієї диявольської зваби і не повернешся до Бога, то не матимеш із нами частки, не бажаємо тебе й бачити, коли ти ідолопоклонник. Тож коли гнів Божий досягне царя та друзів його, то й тебе, — тоді заплачеш гірко, бачачи себе мученого у вогненній геєні. Тим-то молимо тебе зі слізьми: навернися до Христа і подбай уникнути кари Божої, що йде на вас".

Таке писання від матері та дружини віддано було Якову, який був тоді із царем поза містом, його він узяв і прочитав, уразився й сказав подумки: "Коли мати моя і дружина моя відчужуються мене, як відвернувся від Христа,