Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Лін припинила будь-які спроби триматися на ногах і дозволила тремтячим від напруги колінам зігнутися.

Пута, що обволікали її, стали жорсткішими, жбурнули обм'якле тіло чарівниці на конус-вогнище і зникли разом із блискавками.

«Нарешті! – зраділа вона. – Будь ласка, М-елфо, ослаб захист! Дозволь мені сховатися в натовпі! Ну ж бо, ерьєре, я майже відчуваю твій погляд! Відвернися».

Багаття спалахнуло. Полум'я піднялось і опало, в повітрі поширився огидний сморід паленого волосся.

Лін схопилася, не зовсім розуміючи, що відбувається. Рі говорив, після показової страти трупи вивішують над міськими воротами. То чому її раптом вирішили спалити? Отже, споруда з дощок була не символічною частиною ритуалу, а цілком функціональною!

Елфи здивовані, не те слово! Мало не з відкритими ротами розглядають свіженьку зомбі. Люди налякані й не приховують своїх почуттів. Хтось упав на коліна, створивши легке сум'яття, хтось рвався на передній план, розштовхуючи сусідів…

Лін не встигла досягти натовпу. Вона взагалі не змогла зробити й кількох кроків.

Зашморг стиснув горло надто сильно, полум'я неспішно наближалася, в очах М-елфи читалася перевага, на спотвореному ненавистю обличчі Млота блукала дивна посмішка…

Нічого не закінчилося. Ба більше, нічого не вийшло! І навряд чи щось вдасться змінити…

«Без паніки!» – наказала собі Лін.

Але як утриматися від паніки, коли вогонь майже поруч, і жар відчувається все сильніше, а в очах темніє від нестачі кисню, і починає шуміти у вухах…

«Карі… Що б ти зробив, любове моя? Підкажи! Я не маю права померти тут».

– Я трохи змінюсь, і подряпина затягнеться, – ніби на власні очі почула Лін рідний голос. – Я ж змінююся.

«І я змінилася! Так змінилася, що вже не знаю, де себе шукати! А сенс?» – подумки заперечила чарівниця.

Змінилася… Стала сильнішою, розумнішою, досвідченішою. Побачила життя. Навчилася вірити в краще і ніколи не опускати руки. Примирилася зі своєю нелюдською суттю. Хіба цього мало? Цілком достатньо, щоб протистояти тому, з чим вона завжди боролася, сама не усвідомлюючи своєї сили.

Рух припинився.

«Невже головний кат передумав?» – здивувалася Лін, на мить забувши про небезпеку.

Ні, його погляд стверджував протилежне!

Що ж тоді? Хіба що… Ні, неможливо!

«Основна частина його магії витрачається на зашморг. Поки він стискав мою шию, я розірвала ланцюг!» – не вірячи собі, вирішила Лін і позадкувала.

«Правитель Старилісу руйнує будь-яку магію на будь-якій відстані. Як він це робить? Як керує цією здатністю?» – болісно міркувала вона, не сподіваючись знайти правильну відповідь. А потім прочитала в очах ерьєра-карателя таку рішучість… Звичайно ж, він не збирався чекати, поки демон розбереться зі своєю магією, якої у нього немає!

Втім, М-елфа починав у цьому сумніватися і вже шкодував, що дозволив виставі зі стратою зайти так далеко.