Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

– Мовчання – запорука щасливого життя в суспільстві елф. Люди мовчать, коли нащадки бога беруть те, що їм подобається, в першому-ліпшому будинку. Мовчать, віддаючи дочок і дружин. Мовчать, спостерігаючи, як сусіда перетворюють на раба. Вважається, їх стримують повага, страх втратити прихильність Незрівнянного й покора, без якої їхнє життя було б безглуздим. Але це брехня! Людина не замислюється про душу, коли втрачає щось цінне, зате знає: якщо сказати: «Ні!», нічого не зміниться. Тому що інші мовчатимуть! Краще перетерпіти, ніж стати нікчемою як я. Гей, люди! Елфи! Кі-елфа, З-елфа, Марі-елфа! Всі ви знаєте, хто я! Знаєте, ким я був. І мовчите! Я кажу блюзнірські речі поруч із вами, а ви мовчите! То в чому різниця між елфами та іншими? Крім сили, звичайно? Різниці немає! Нема! Ви прийшли подивитись, як помре незнайома вам жінка, звинувачена в… Та ви ж не знаєте, в чому її вина! Ви гидливо відводите очі… Не хочете бачити чужі страждання? Чи ховаєте сором?!

– Ерьєри, починайте, – владно кивнув М-елфа.

Ніхто і не повернув голови вбік Млота. Навіть стражники, чиї блискучі наплічники кидали сонячних зайчиків на обличчя присутніх, не поворухнулися.

Знову вдарили барабани. Четверо елф у чорному одязі статечно ступили вперед. Вони зупинилися навпроти чарівниці, добре відрепетируваним рухом накинули капюшони і стиснули руки в кулаки.

– Е-е-е… хвилиночку! А зачитати вирок? І взагалі, я не збираюся вмирати, наговоривши дурниць! Хочу виголосити красиву прощальну промову в дусі Млота! – заторохтіла Лін, з жахом розуміючи, що триматися далі немає сил. – А це що за дурня? – Вона з обуренням спробувала відкинути геть червоне покривало, яке люб'язно накинули на неї підручні елф, і відчула, що її обволікає в'язка субстанція, заважає вільно рухатися. – Хоча б з лиця приберіть цю погань! – прокричала чарівниця, холодіючи від страху. – Чортів кате, ти ж присягався, що я побачу море!

Очевидно, М-елфа жестом віддав якесь розпорядження, оскільки тканина зникла.

Кулаки елф розтиснулись, відкриті долоні повернулись до Лін.

«Він і не збирався бруднити руки!» – з незрозумілою злістю подумала вона і випалила:

– Гей, ти, ляльководе! Рехів Реху! Ти ж за всім стоїш, правда? Ти, більше нікому! Це і є кульмінація твого спектаклю? Стільки зусиль, жертв, обманів – і все марно? На сцені господарює хтось сторонній, а ти байдикуєш? Не вірю! Я знаю, ти не дозволиш це божевілля! То навіщо грати? Навіщо нагнітати? Пророцтво ще не збулося! Світ Тварюк не вільний! Досить! Бо я по-справжньому злякаюсь, чуєш?

– Це – не кінець, – несподівано промовив один з елф-катів. – Це необхідність. Пробач, дівчинко моя… Ти станеш сильнішою, обіцяю.

Він впав, як М-елфа на шляху до Незрівнянного, а з долонь інших зірвалися блискавки…

«Уже було, – подумала Лін, мимоволі заплющивши очі. – Маги і блискавки… точніше, маг і блискавка тривалістю… хм, тоді мені здалося, що катування триває вічність! Але він програв! Один із Перших магів, кровний брат Радіса, не зміг впоратися зі звичайним двійником! А елфи, виходить, розраховують на ефектну кару. Ну-ну, подивимося».

Блискавки потрапили Лін у груди майже одночасно, відкинули її до конусу з дощок. Тверда ребриста поверхня вдарила в спину з несподіваною силою, і чарівниця, судорожно зітхнувши, сповзла на землю. Із закутків свідомості вилізла недоречна думка про те, що колись Перший маг не те щоб не впоравася… Його зупинили. Добряче так зупинили, майже обезголовили… Тому варто включити голодні мізки і обдумати ситуацію, а то неочікуваних рятувальників у Світі Тварюк чекати нізвідки.

Кати знову стиснули кулаки.

«Ще раз? Цікаво, як скоро вони зрозуміють, що простіше скористатися дошкою з багаття, ніж витрачати магію на прямі атаки? До речі, там і поліна є… Звичайно, після десятої спроби я напевно постукаю до Реха, але на той час страта скидатиметься на цирк. Якщо М-елфа не придумає, як зберегти авторитет».

Немов почувши думки ненависного демона, головний суддя Тагота злегка хитнув головою і м'які пута, що обволікали чарівницю, легко підняли її і повернули в початковий стан.

Руки катів розтиснулись, очі перетворилися на тонкі щілинки, вперті щелепи немов натякали: урок засвоєно, помилка не повториться.

«Отже, цирк скасовується. Нічого, і це можна пережити. Ще б як-небудь позбутися М-елфи! Він дуже сильний, а його магія довговічніша, ніж магія інших».

Цього разу три блискавки досягли Лін синхронно. Сильний поштовх, жорсткі дошки, несподіване похитування землі під ногами… Чарівничя боляче скрипнула зубами, коли, всупереч очікуванням, пружна опора не дозволила їй впасти, а різко випрямилася.

Блискавки не зникли. Лін здавалося, вони стали сполучною ланкою між нею і катами, знаряддям тортур, що перетворювало магію на біль. Гострі голки пронизували все тіло, кінчики пальців горіли, ніби поруч уже палало вогнище, коліна підкошувалися… Проте вона розуміла, що поки радше має незручності, а не наближається до вічності.

«Тоді було значно гірше. Двоїстість – ось що я відчувала! Частина мене поглинала чужу магію і задоволено облизувалась, частина повільно вмирала. Я вважала другу подобу прокляттям, але вона завжди захищала мене. Вона – це дійсно я. Справжня я! Мені не хотілося навіть думати про це, а зараз понад усе на світі я хочу, щоб світловолоса лялька повернулася! Але її немає! Прокляття, як же боляче… Нехай їхні потуги не порівняти з тим, що мені довелося пережити, такими темпами я дійсно копита відкину. Боже, скільки ж іще терпіти, щоб М-елфа повірив у перемогу елф над демонами? У-у-у, дорахую до тридцяти… Або до двадцяти… А, все, пора закочувати очі».