Eugenio Romany - Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany

class="span6">‒ любив повторювати їхній вождь Лейба Троцький. Лівшиць був щуром, якого загнали у куток, тому чекати від нього виважених і логічних кроків не доводилося. Та найголовніше, що старий призначив своєму начальнику охорони на п’яту ранку захоплення вілли. Відмінити штурм він вже не міг. Можна було сподіватися, що хлопці помітили їхнє переміщення у гостьовий будинок. І коли б він був тут сам, просто впав би на підлогу рівно о п’ятій, але піддати найменшому ризику дітей не хотів. Тому вирішив вивести їх звідси лише йому відомим способом. Звичайно, його люди будуть здивовані їхнім зникненням та спишуть це на магію. Недарма ж старий весь свій вільний час лазив горами й дюнами, збираючи якісь трави та каміння, вишукував між старими людьми різні таємничі історії та часом згадував свого діда-мольфара...

Дон Еухеніо присів на край дивана і зняв ліву кросівку, взявши її за підошву в ліву руку, видер устілку. Під нею в заглиблені лежав довгуватий предмет, схожий на товстий гостро заточений олівець, скляний на вигляд, але з добре помітним блиском граней. Молоді з подивим дивилися на рухи дідуся. Він знову взувся і промовив:

‒ Матвію, увімкни світло у ванній та залиш там двері напів прочиненими. Решту світильників вимкни. І не ставте запитань, потім я все поясню.

Поки хлопець виконував наказ старий підвів Нію до панорамного вікна вітальні, що виходило до моря. Враз зі спритністю, якої годі було сподіватися від літньої людини, окреслив на склі овал майже у свій зріст. Почулося противне скрипіння і скло всередині окресленого кола вкрилося плівкою суцільного мороку. Дон просунув туди як у воду голову й підняту доверху праву руку. Рука опустилася і завмерла приблизно на висоті 60-70 см від підлоги, ніби впершись у щось.

‒ Матвійчику, вилазь туди і підтягни Нію. Нічому не дивуйтесь! - сказав старий, і хлопець швидкою рибкою занурився в провал, підтягнув ноги і розвернувшись на задниці простягнув дівчині дві руки. Вони дивно виглядали ‒ живі руки висунуті з суцільного мороку. Юнка міцно за них взялася і буквально влетіла в діру. Дід востаннє оглянувся всередину приміщення і побачив велику тінь, що майнула в дім. Тому він змістився трохи вліво, щоб не навалитися на молодих та поки він перевертався вже за «ширмою» на спину, прозвучав постріл. По п’яті лівої ноги ніби вдарили ковадлом, і вона спалахнула дикою біллю. Старий охнув і незграбно став на коліна. Проте коли Матвій кинувся йому допомагати підвестися, відчув, що біль зникає. Все ж наступати на поранену ногу було боязко. Але, як не дивно, вона лише дуже свербіла.

Навколо була звичайна південна ніч із россипом діамантів зірок на небі, лише молодий ріжок Місяця давав доріжку на морі. Дід зрозумів, що був правий у своїх здогадах. Уперше це він помітив ще після першого переходу. Раптово зник довгий шрам над лівою бровою та повідпадали всі бородавки. Навіть та на шиї, з якою народився. Перехід, виявляється, миттєво лікує не лише подряпини, а й вогнепальні поранення та, можливо,  сметрельні хвороби. Те, від чого він утік на край світу, знову наздогнало його...

Добре що до берега йти було недалеко. Шкандибати хоча й здоровою ногою, але з роздертою кросівкою та шкарпеткою гострими камінцями було «не айс». Тому нарешті вони всілися на мілку гальку пляжу, і очі призвичаїлися до темряви настільки, що перестали ввижатися переплетені тіла змій та юрби скорпіонів. Тоді дід почав свою розповідь...

29-го липня 1930-го року. Провінція Гранада, Іспанське Королівство

«Це ‒ паралельний світ, світ в якому я народився. Я не вчений і ніколи не намагався розібратися з природою цього явища, але ви чули, що Всесвіт розширюється, і я думаю це розширення відбувається тому що світи розгалуджується в так званих точках біфуркації. Останню створив я, коли 13-го жовтня 2018-го року з допомогою цього кристалу перенісся на сто років назад.

Я народився в Радянському Союзі. Повна назва тієї комуністичної імперії була Союз Радянських Соціалістичних республік. Ви обоє навіть ніколи не чули цієї назви. Але не тому, що це якась маленька країна чи розташована десь дуже далеко. Цей монстр займав шосту частину земної суші від Чопу на Закарпатті до Берінгової протоки та від землі Франца Йосипа до Кушки в Туркменістані. Теперішня Московія лише малий обмилок цього колоса, хоча теж агресивна й тоталітарна, але міцно втримувана в прийнятних рамках своїми мильними сусідами ‒ Міжмор’єм, Козакією та Сибіром. У моєму ж світі комунізм наробив набагато більше лиха. Скориставшись відсутністю єдиного центру опору, міжусобицями у сусідів та втомою великих держав від Першої світової війни більшовики майже відродили Російську імперію після перемоги у громадянськів війні та захопили майже пів світу після Другої світової. Методи управління теж нагадували московитські, але масштаби були відповідно набагато більшими. Від голоду, депортацій, концтаборів та воєнних м’ясорубок країна втратила до п’ядесяти мільонів фактично найбільш активного населення. Через що й розсипалася, як картковий будинок після програшу у відносно безкровній «холодній» війні...

Програла Злученим Штатам Америки. Ці діяли не так криваво всередині країни та в своєму ближньому крузі сателітів, бо міцніше стояли на ногах, спираючись не на диктатуру однієї особи чи партії, а на конкуренцію двох партій. Не дослоналу, проте демократію. Правда,