Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

На своє перше занятя я готувалась, та що я брешу, я не готувалась. Останок дня після церемоніальної промови, я провела в розкладанні речей. А пів ночі читала правила академії. Нам доречі також не дозволено пити алкоголь на території академії, це правило було більш ніж прийнятним, але ходити до лісу після відбою. Це дуже дивно, адже академія знаходиться в цьому лісі. Що такого може статись? Та чого вони бояться, що не пускають у ліс навіть викладачів?

Я всілась за стіл викладача та закинула ноги. Завжди хотіла так зробити. Поки чекала студентів вирішила почитати про академію Бонавентури. 

Це одна з найкращих академій бойових магів, тут навчаються три курси, найкращі студенти, які проходять відбір, їх приблизно пятнадцять, залишаються на останній третій курс, опісля йдуть у мисливські ордени, такі як «Зелене оке», який очолює Майкл. 

Мої думки перебили студенти третього курсу, які зайшли в аудиторію та двері за моєю спиною заскрипіли. 

- Ей ти, - крикнув хтось явно до мене. - Тут викладачка сидить. 

Я опустила ноги та повільно обернулась. 

- Сідайте, - кивнула на парти.

Студенти переступили з ноги на ногу та все ж таки пішли до парт з опущеними очима. Моє перше занятя було з тими з ким я вчора провела вечір. Просто чудово. Зелені очі дівчини, що була вчора в червоній сукні, блиснули в не приємній усмішці. Схоже буде цікаво. 

- Ми будемо вчитись пити алкоголь? - засміявся  темношкірий кучерявий хлопець, якого я також пам’ятала з вчорашнього вечора. - Ні, краще танцювати на столі, - його підтримав весь курс сміхом. 

Схоже він самий сміливий. Мій вираз не змінився, якби я кожного разу звертала увагу на таке нахабство, то вже б давно була в божевільні. 

- Для початку представтесь, - спокійно промовила, дочекавшись коли вони вдосталь насміються. 

- Ми вчора знайомились, - підмигнув він та зрозумівши, що я ніяк не відреагувала додав. - Ян. Ян Теренс. 

- Відповідаю на ваше питання, студенте Теренс, - взяла я магічну указку та почала писати слова у повітрі, а вони ж у свою чергу проявлялись на дошці. - Відьомство це сукупність таких аспектів, як зільєваріння та промова заклинань, які допоможуть вам у захисті, або ж нападі. А деколи й життя врятують. Десь є слово алкоголь? Чи можливо танці?

Повернулась до хлопця. Я не могла дозволити, щоб мене в перший же день змішали з брудом. Нехай і сором мій був на грані, але врешті решт ми всі люди. Мені ще доведеться розібратись з тим хто мені підляв зілля покори, точніше з тією. Мій погляд перемістився до дівчини з зеленими очима, яка незворушно сиділа на одній з останніх парт. 

- А тепер дістаємо аркуші паперу, - протягнула відчуваючи маленьку, але солодку помсту. Хотілось хоть трішки скористуватися своїм становищем. - Пишемо від руки тисячу разів своє повне прізвище та ім’я. 

- Для чого?- простогнав хлопець в середньому ряду.

- Відьомство, а саме зіллєваріння потребує концентрації і часто повторення одного і того ж сотні разів, - почала пояснювати та підходити до його парти. - Зрозуміло студенте…

Високий, сильний хлопець з білявим волосям, світлими очима та миленьким личиком важко зітхнув:

- Колвіл, - промовив він лиш наполовину обернувшись до мене. - Георг Колвіл. 

- То ж я хочу поглянути, як ви спроможні робити одноманітні справи, студенте Колвіл.

Кінець занятя пройшов у цілковитій тиші. Всі старанно писали. Я відмітила, що студенти дуже дисципліновані і якщо б я була у академії відьом, то половина б вже вийшла з аудиторії. Я трохи повивчала їх, коли вони здавали свої роботи. Та головне, що запамятала зеленооку дівчину, яка підмішала вчора в мій коктейль зілля - Олівія Лайон. 

Але порадіти я не встигла. На кінець дня мене чекало тринадцять скарг від студентів та виклик в ректорат, про це мені сповістив мій новий браслет. Та так сповістив, що поки я не дійшла до ректорату, не припиняв вібрувати. 

Нахмурений ректор Алан Старк, сидів уважно вивчавши  скарги, які студенти написали на мене. Проте його заступник був більш ніж задоволений розвитком подій. Його лице осяяла разюча посмішка, від якої мене враз знудило. Це ж треба так радіти чужому не щастю. Хотілось проклятя йому вплести в долю, щоб знав, як з відьмою тягатися. Натомість я смиренно чекала, коли ж ректор підніме голову і почне мене сварити. 

Ректор мені здався дуже мудрим і стриманим чоловіком. Я розглядала його костюм, щоб відволікти себе від дратуючого погляду Артура. Знову синій під його небесні очі, на рукавах чорні запонки та він без рукавиць, я помітила що тримав він їх завжди поруч, на випадок, якщо потрібно буде вітатись зі світлими  магами. 

- Викладачко Бенет, ви можете присісти, - не відриваючись від читання промовив сивий чоловік. 

- Я постою, - відмовилась, згадуючи як його диван противно скрипить. 

- Як знаєте, - дочитав він останню скаргу. - Що ж можу сказати лиш одне…

Чи звільняють в перший робочий день? Зараз дізнаюсь.

- Ваш підхід доволі експериментальний, - він підібрав влучне слово. - Заставити бойових магів писати на аркуші та ще одне й те саме, це схвально. 

Що? Артур схоже таке ж питання задав собі в голові, адже його посмішка змінилась на оскал гієни.