Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

- Повністю з тобою згодна

Наступний день.

Я прокинулась з відчуттям, що сьогодні все буде добре. Свекруха сьогодні у хорошому настрої. Навіть приготувала сніданок. Та покликала нас їсти. Ми їли та розмовляли, сміялись. Данилко весь час розповідав як йому відпочивається добре. Що йому дуже подобається та машинка. Він від неї ні кроку.

Після сніданку я з Тимуром та дівчатками гралися у їх кімнаті. Свекруха все ж таки змусила Данилка сісти та читати книгу. Вона сказала, що йому корисно почитати якусь енциклопедію. Я не у захваті від цього, але сперечатися з Ангеліною В’ячеславівною не хочу.

Тимур так захопився грою з дівчатками, що навіть не помітив як я пішла. Я зайшла у вітальню та підійшла до Данилка. Він читає енциклопедію з астрономії. Це такий подарунок привезла йому бабуся. Не розумію, навіщо йому зараз це. А з іншого боку це цікаво. Я сіла біля нього та почала дивитись у книгу. Він читає про сузір’я. Я почала читати з ним. До мене підійшла свекруха.

- Я хочу піти з дітками погуляти

- Добре — я подивилась на неї — давайте я допоможу вам їх зібрати

- Не варто, я сама — свекруха посміхнулась. Вона каже, що я погана матір, а сама мені не дає їй допомогти з дівчатками. Єдине що з дівчатками роблю, граюсь.

До нас вийшов Тимур.

- Мені подзвонив Костя, попросив йому допомогти щось зробити — Данилко подивився на Тимура.

- Тату, а можна я з тобою піду. Хочу пограти з Катею та Павлом. Покажу їм машинку

- Бери машинку й ходімо — Данилко швиденько взяв машинку. Вони пішли до Кості. А свекруха тим часом почала збирати дівчаток. У мене ж з’явився час, щоб приділити його собі. Всі пішли, а я зробила собі чай та пішла у вітальню, включила телевізор та почала дивитись фільм.

Година минула швидко. Я подивилась фільм. Пішли титри і в цей момент я почула дзвінок у двері.

Відчинила їх. На порозі стояв, хто б це міг подумати... звичайно Богдан. Він посміхнувся.

- Ти дома сама?

- Так. І, що? Якщо ти хочеш увійти, то забудь. Будемо розмовляти тут — сказала я та показала на крісло — сідай

Ми сіли на крісла.

- Поговоримо про нас — почав Богдан.

- Нас немає. Є я і є ти, а нас немає!

- Лілі, Квіточко. Я тебе дуже сильно люблю. Хочу бути з тобою все своє життя

- Тобто ти мені зрадив, а після у коханні зізнаєшся?! Так люди не роблять!

- Пробач мені, будь ласка

- Богдане, я вже не та двадцятирічна дурепа, щоб тобі вірити у твої “пробач” та “кохаю”!

- Тобто ти мені не пробачиш

- Ні

- А, якщо так? — він мене смикнув за руку, щоб я встала. І поцілував мене. А після віпустив мої губи. Я йому хотіла дати ляпаса правою рукою, але він її зупинив, тобто схопив. Але він напевно, що неврахував, що у мене є друга рука. І я дала ляпаса йому по іншій щоці лівою рукою. А після побачила свекруху.

- Ліліє, а, що це тут таке відбувається?

- Нічого! — крикнула я та побігла у сторону озера. Я біжу та плачу. У очах почало все розпливатись. Мить і я падаю на траву, бо до піску я ще не добігла.

Тимур.

Ми з Костею збирали шафу-купе у їх кімнаті. Ксенії дома не було, бо вона у театрі. А дітки граються у вітальні біля входу. Виявляється у них є дві вітальні. Одна при вході, де просто стоїть диванчик та дитячі іграшки. А в іншій телевізор.

Після того як ми зібрали шафу-купе, випили по пляшці пива. Потім я пішов додому, а Данилко залишився грати зі своїми друзями.

Я прийшов додому. Мама стоїть біля будинку з дівчатками. У неї розгублений вигляд. Я підійшов до неї.

- Мамо. Що у вас вже сталося? Де Лілія?

Мама на мене подивилась

- Тимуре, я тільки що бачила таку виставу

- Яку?

- Твоя Лілія цілувалась з тим Богданом

- Що? Не може такого бути

- Ще як може. А після побачила мене і побігла

- Куди?

- До берега

Я не думаючи, побіг до берега. Хочу дізнатись всю правду. Не вірю, що Лілі сама наважилась на цей поцілунок. Я біжу та бачу, що моя Лілі лежить на траві. Вона непритомна. Я швиденько підбіг до неї, перевірив пульс.

- Жива — тихо сказав я. Взяв Лілі на руки та побіг додому. А точніше до машини. Лілі не просто так знепритомніла. Я добіг до машини. Відкрив її та поклав кохану на заднє сидіння. У двір вийшла моя мама. Вона подивилась на мене.

- Синку, що сталося?

- Я знайшов Лілі непритомну біля берега. Везу її у лікарню. Поговоримо потім — я швиденько сів у машину та поїхав у лікарню, де працюю. Доїхав я швидко. Лікарня недалеко від нашого будинку.

Я забіг у відділення. Мене ніхто не помітив. Забіг у приймальне відділення. Тут як завжди метушня. Я знайшов вільне місце. Поклав на ліжко кохану. Мене помітив головний лікар. Чому він у приймальному відділенні це питання. Він рідко тут буває.

- Тимуре, що у тебе сталося?

- Дружина знепритомніла... вона вагітна

- Давайте я її огляну. А ви поки почекайте за дверима приймального відділення

- Ні. Я хочу бути тут — головний лікар мені нічого не сказав. Він оглянув Лілію та привів її до тями. А після покликав Руслана. Він гінеколог. Він у Лілії приймав пологи, коли вона народжувала донечок. Ми відвезли мою кохану у кабінет Руслана. Він почав робити їй УЗД.

- І так, я вже бачу плід. У вас поки що все добре

- Поки що? — запитав я та почав витерати Лілії живіт. Руслан уважно подивився на мене та Лілі.

- Ліліє, вам не можна хвилюватись. Наступного разу, якщо ви ось так будете хвилюватись, нервувати. У вас може бути викидень. Я вам пропоную полежати у лікарні три-чотири дні

- Ні. Не хочу. Я хочу додому. Тим більше я буду під надійним наглядом свого чоловіка — я подивився на Лілі та посміхнувся. А потім взяв її за руку та поцілував її.

- Тоді зробимо, так. Вас зараз прокапають. А після підете додому