Лаура Есківель - Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель

жадібність. Чому вони рятують банки? Чому практикують лихварство? Чому не врятують селян? Чому не інвестують у нужденних? Бо простий народ не вважається цінним.

Сподіваюся, ви не будете розповідати мені про те, що не можете змінитися, бо для цього вам потрібні гроші. Це означало б, що ваша воля запаморочена. Якщо хтось із вас перебуває в такій ситуації, перш ніж ви продовжите написання своєї особистої історії, треба, щоб ви чітко уявили, яку цінність надаєте грошам в своєму житті, бо так само, як ми можемо перебувати в полоні болісних моментів минулого, так само можемо бути переконані, що мотор, завдяки якому світ рухається — це гроші. Така думка перешкоджає процесу змін.

Коли ми зверталися до цієї теми в моєму письменницькому гуртку, я бачила, що люди з великим завзяттям захищають цінність грошей і важливість володіння ними. І коли я запитувала їх, чи могли б вони жити в суспільстві, де гроші не були б ані першою необхідністю, ані фундаментальною цінністю для успіху та особистого зросту, у них починалася криза. Такі люди не здатні сприйняти світ, який не керувався б грошима; вони його сприймають, як щось абсолютно реальне, хоча гроші є нічим іншим, як ілюзією з ілюзій. Усі багатомільйонні транзакції між банками та інвесторами — віртуальні. Вони не існують. Що насправді існує, так це гарантія, яку дають люди, щоб отримати позику. Вони закладають свої будинки, машини, особисте майно, надбане з величезним зусиллям. І якщо з якоїсь причини вони не можуть впоратися з усіма виплатами за позиками, банк без жодного співчуття забере це майно, залишаючи на вулиці цілі родини.

Я бачила багатьох людей, які помирали та вбивали за гроші.

Коли капіталістичний погляд на світ проникає в свідомість людей, він ранить їх волю. Працівники, які не отримують гідної зарплати за свою роботу, залишаються пригніченими і вважають, що без грошей «не можуть» нічого зробити. Той, у кого є гроші, може мати будинок, освіту, медичний догляд, харчування, розваги і вільний час, щоб насолоджуватися життям.

У бідних немає нічого. Вони витрачають майже цілий день, аби доїхати до своїх робочих місць, відпрацьовують робочі години та, втомлені, повертаються до своїх домівок. У них не залишається ані часу, ані енергії для чогось іншого. Вони оцінюють свій час погодинно, бо їм погодинно платять. Красти чийсь час — це красти чиюсь свободу, волю та творчість.

Це в часі людина може знайти адекватне місце, щоб присвятити його внутрішньому дослідженню. Плануванню свого життя. Його реструктуризації. Організації своїх емоцій. Позбавити людину часу для відпочинку — це приректи на відчужену роботу і залишити без зв’язку із собою.

Голлівудські фільми постійно демонструють, що воля головних героїв зворотно-пропорційна фінансовій необхідності, і що кохання — це прямий наслідок багатства, набутого легально чи нелегально.

Хоча правда в тому, що життя на планеті виникло без потреби в грошах. Флора та фауна. Види тварин. Ліси, озера, джунглі еволюціонують без фінансування банкірів. Влада, яку дають гроші, не може зрівнятися з волею Всесвіту. Гроші відповідають логіці ідеї відчуження. Той, хто ними володіє, відчуває, що має владу, порівняно з тими, хто їх не має. Однак ця влада мала та непостійна. Його фінансова платоспроможність може зникнути з хвилини на хвилину, а з нею і та влада, яку вона дає. Без бідних мільйонери були б ніким. Їхня влада походить від бідних. Багаті — це ті, яким потрібна більшість цієї планети. Дивно, але ми вважаємо інакше. Що без грошей ми нічого не можемо. Не можемо мати дім, не можемо ані харчуватися, ані вчитися, ані отримувати медичну допомогу. І оскільки ми в цьому впевнені, то припиняємо виконувати нашу волю, щоб забезпечити собі відносно комфортне життя. Чому ми не можемо зорганізуватися економічно, соціально та матеріально, щоб забезпечити свої потреби в інший спосіб і одночасно відновити нашу індивідуальну та колективну волю? Чому ми не можемо обійтися без грошей? Залишаю це завдання для вас. Знаю, що багато кому не сподобається ця проста думка, але, гадаю, що було б доцільно перевірити втрати та надбання, які нам надають гроші.

Пропоную тим, кого зацікавить це питання, перевірити його по Інтернету. Там ви знайдете величезну кількість даних щодо суспільств, які живуть інакше, як-от кооперативи, що зорганізуються через банки обміну, запроваджують свої власні грошові одиниці, або ті, що взагалі не використовують гроші чи жоден інший об’єкт для обміну, і лише порівну розподіляють надані землею дари. Будь-хто з вас може отримати доступ до цього типу інформації. Ви вже знаєте, що відбувається, коли люди знаходяться в постійному спілкуванні і діляться своїм досвідом через соціальні мережі. Твітер перетворився на потужну зброю не лише інформації, але й мобілізації громадян. Але що відбувається з тими, хто не має ані комп’ютерів, ані мобілок, ані доступу до Інтернету, і не має також жодної можливості все це отримати? Як вони можуть відновити свою пам’ять, волю? Що можуть зробити для того, аби знову поєднатися з волею Всесвіту?

Мовчати. Мовчати аж доти, доки не відчують вібрацію життя, пульс Всесвіту. Коли ми це зробимо, ми одразу отримаємо величезний заряд знань, які починалися із початку часів. Відтоді, як одна клітина розділилася на дві та скопіювала всю генетичну інформацію, почалася передача інформації.

Іноді я себе питаю, чи це роз’єднання було мовчазним чи ні. Бо кожен рух, яким би непомітним він не здавався, виробляє звук, вібрацію. В Індії існує вірування, за яким, коли «пустка» розділилася на чоловіче та жіноче начало, виник звук «ОМ», і ця вібрація поширилася на весь Всесвіт, створюючи час та простір. Індуїстська традиція вважає космос океаном вібрацій. Сам Піфагор вважав, що кожен атом утворює особливий звук, ритм, вібрацію.

Майя вірили, що Всесвіт — це ніщо інше, як звукова матриця, до якої ми приєднуємося через пуповину Всесвіту, отримуючи всі знання, які нам потрібні. Іншими словами, ми могли б з’єднуватися зі всім і всіма одночасно і спілкуватися з ними.

Коли я дізналася про цю грандіозну космологію мексиканської культури, на щастя, вже існував Інтернет, бо інакше я б ніколи не зрозуміла, що саме мали на увазі ці великі спостерігачі неба, коли говорили про космічний розум, повністю взаємопоєднаний.

Не думайте, що мені все ясно. Я маю багато сумнівів. Що вони мали на увазі, коли говорили про пуповину Всесвіту? Про якийсь водний зв’язок? Про якусь течію, що циркулює між резонансною матрицею та нашими тілами? Чи вони мали на увазі нашу власну кров, яка, подорожуючи в нашому тілі, переносить