Йорн Лієр Хорст - Одержимий злом

— Ти посилав людей до хатини? — поцікавився Вістінґ.

— Патруль робив обхід «від дверей до дверей», — відповів Стенберґ.

— Хто власник хатини?

— Один автодилер з Драммена. Блокпости мають орієнтування. Його не пустять на територію, якби йому раптом спало на думку навідатися сюди.

Вістінґ сів і розповів про позначки сховків пістолета і ключа від кайданків на стежці.

— У такий самий спосіб він міг добути й телефон, — висловив припущення Нільс Гаммер й обернувся до Стіллера. — Маєте якусь можливість відстежувати місцевий телезв’язок?

— Цим займається Гідле, — кивнув Стіллер у бік моніторів.

— Ми маємо дані за останні 72 години. Може виявитися цікавим, хто перебував у цих околицях вчора ввечері і вночі, — озвався Гідле. — А ось точний час визначити важче, якщо не мати конкретного номера.

Вістінґ отримав повідомлення. Ліне написала, що привезла йому одяг. Доки він читав смс-ку, у руках раптом задзвонив телефон. Телефонувала Турюнн Борґ. Вона сиділа в поліційній управі і приймала повідомлення та звернення громадян щодо Тома Керра, тому не знала реальної ситуації на місці.

— Щось знайшла? — запитав Вістінґ.

— Та нічого істотного. Ми перевірили кілька адрес, а ще комусь здалося, ніби бачив когось схожого на Тома Керра в автобусі на трасі Е18. Безрезультатно.

Вістінґ провів п’ятірнею по волоссі. Затягування слідства вже мало свої наслідки. Навантаження на всіх причетних лише зросте.

— Мусиш звернути увагу на один момент, — вела далі Турюнн Борґ. — У нас є двоє незалежних свідків. Вони бачили катер, який мчав на великій швидкості в північному керунку. Звісно, у місцевому фарватері рух чималий, але надто вже збігається місце й час.

— Коли це було?

— Між 12.15 і 12.45. Інформація доволі скупа. Можу хіба сказати, що це — відкритий катер з центральною консоллю, приблизно 16 футів довжиною.

— Ясно, — кивнув Вістінґ і вимкнув телефон.

Потім обернувся до колег і переказав розмову з Турюнн Борґ.

— Можемо це використати, — запропонував Стіллер. — Повідомити на брифінгу, що Том Керр, імовірно, покинув місцевість. Пущена чутка могла б прискорити події.

— А може, варто серйозно поставитися до можливості його втечі звідси? — втрутився Гаммер. — Усе було ретельно сплановано. Він міг передбачити ваші кроки, позбутися маячка й передавача.

Вістінґ судомно ковтнув слину. Малоприємне припущення.

— Ми зафіксували пересування з кімнати в кімнату, — заспокоїв Гідле. — Він у будиночку. Все під контролем.

У двері фургона постукали.

— Я вийду, — сказав Вістінґ, беручись за клямку. — Це Ліне. Привезла мені чисте вбрання.

Розділ 17

— Роздягайся, — звеліла Ліне, кладучи випрасувану сорочку на спинку сидіння в мікроавтобусі.

— Навіщо стільки клопоту, — протестував батько. — І ця цілком згодилась би.

Здавалося, він був не радий, що вона повернулась.

— Пізно, я вже тут.

Перш ніж переодягатися, батько визирнув у вікно.

— Є якісь новини? — поцікавилася Ліне.

— Та, власне кажучи, ніяких, — батько борсався в тісняві між сидіннями, намагаючись стягнути з себе куртку. — Мортенсен знайшов кулі й осколки гранати. Але ми поки що знахідок не оприлюднюємо.

— Ви ж казали, що впродовж багатьох годин нічого не відбувалося. Що б це мало означати? — запитала Ліне. — Звідки вам знати, що нічого не відбувалося?

Батько всміхнувся, наморщив чоло, примружив очі.

— Про це я розповім тобі пізніше, — відповів він. — Коли все скінчиться.

Однак Ліне не здавалася.

— Йдеться про Іншого? Так?

Батько стояв перед нею з оголеним торсом. Ліне завважила, що він постарів. Шкіра стала сухою і в’ялою.

— Зараз ідеться лише про Тома Керра, — заперечив Вістінґ, потягнувшись по чисту сорочку.

Одягався він, міцно стиснувши губи, і Ліне вже знала, що більше з нього нічого не витягне.

— Я можу повернутися до місця вибуху? — запитала вона.

Батько похитав головою.

— Свою роботу ти вже закінчила, — сказав він. — Я не можу тобі дозволити й далі тут крутитися.

Він рушив до дверей мікроавтобуса.

— Вибач, — додав він. — Ліпше буде, якщо ти поїдеш додому.

Ліне поправила на ньому комірець сорочки, а потім стояла й дивилася йому вслід, коли він заходив у фургон. Її зацікавив сірий автофургон для доставки товарів, який стояв неподалік і де ховалися батько та Стіллер. Фургона тут не було, коли поліція привезла Тома Керра.

Вона пошукала в базі автомобільні номери, але інформація про власника фургона виявилася недоступною.

Ліне взяла камеру, рушила до старого зруйнованого, занедбаного тартака, сіла на один з валків. Двоє парамедиків розмовляли біля своїх «швидких», чекаючи подальших розпоряджень. Трохи віддалік стояли троє поліцейських. Ніхто не звернув уваги, як вона спрямувала камеру на бічні двері сірого автофургона й увімкнула зум. До брифінгу залишалося чверть години. Відсувні дверцята скоро відчиняться. І тоді, можливо, їй пощастить хоч краєчком ока побачити, що відбувається усередині.

Камера працювала. Ліне прикрила червону лампочку долонею. Будь-кому могло здаватися, що вона просто переглядає раніше знятий матеріал.

За хвилин десять двері відсунулись убік. З фургона вийшли батько, Адріан Стіллер і Нільс Гаммер. Вони затуляли собою отвір дверей. Дисплей камери був надто малий, щоб Ліне могла розгледіти нутрощі фургона, але те, що побачила, дуже нагадало їй устаткування пересувної телестанції.

Двері знову зачинилися. Троє чоловіків про щось стиха поговорили, перш ніж батько пішов на зустріч з пресою.

Розділ 18

Під час другого брифінгу пішов дощ. Від дрібних крапель намок аркуш, на якому Вістінґ записав ключові слова для свого виступу.

Почав з того, що пошуки Тома Керра все ще тривають. Надав деякі цифри й факти про поліцейську команду й допоміжні підрозділи, повідомив про стан здоров’я поранених.

— Немає сумніву, що Томові Керру допомогли втекти. Втеча була добре підготовлена, навіть зброю заздалегідь сховали на маршруті, на якому мав відбуватися слідчий експеримент. Тому закликаємо всіх, хто міг його бачити за останні 48 годин, негайно зголоситися.

— А насправді ви шукаєте Інщого? — урвав Вістінґа якийсь журналіст з юрби.

— Природне запитання, — кивнув Вістінґ. — Але ми досі не маємо конкретних доказів того, хто саме готував втечу. Нам надійшло чимало сигналів про невеликі катери. Тому просимо всіх, хто в актуальний час перебував у районі Ефтанґа, звернутися в поліцію.

Наприкінці він іще раз наголосив, що у жодному разі не можна вдаватися до самостійних дій, треба відразу телефонувати на гарячу лінію поліції.

Угору потягнулися десятки рук. Посипалися запитання про Іншого й про те, як злочинцям вдалося спланувати й здійснити втечу. Вістінґ ухилився від прямої відповіді, мовляв, він не брав участі в первинному розслідуванні справ Тома Керра та Іншого, тому може говорити лише про нинішню пошукову акцію.

Дощ припустив дужче. Вістінґ закінчив виступ, відійшов до Стіллера