Джеймс Хедлі Чейз - Ось ваш вінець, леді

Кац зсунув свого капелюха на потилицю та сперся спиною на стіну. Він сягнув вказівним і великим пальцем до кишені та видобув зубочистку. Тоді запхав ту зубочистку собі до рота та заходився задумливо її жувати.

— Якщо не говоритимеш чесно, — промовив він, — тобі буде непереливки.

— Та годі тобі, Каце, — відказав я, — поводься, як належить дорослій людині. Такі штуки на мене не подіють. Я можу зробити так, що тобі в цьому місті стане занадто гаряче, тож доведеться хутенько вшиватися звідси.

Кац переклав зубочистку з одного кутика рота до іншого.

— Хлопче, ти зійшов на пси, — промовив він. — Ти — ніхто. Май розум і розкажи мені те, що я тебе прошу, гаразд? Що ти тут робиш?

Я знизав плечима.

— Гадаю, я вже мушу йти, — сказав я, підводячись на ноги.

— Сядь, — гарикнув Кац. У його голосі прозвучала погроза.

— Так ми нічого не доб'ємося, — відказав йому. — Я йду звідси.

Кац трохи посунувся вбік і тепер стояв спиною до дверей.

— Тільки не намагайся утнути якусь штуку, — застеріг він. — Я не хочу вгатити у тебе кулю, тож ліпше не змушуй мене до того.

— Краще відійди з мого шляху, — провадив я. Цей горлоріз починав мене сердити. Та я гадав, що він двічі подумає, перш ніж натискати на гачок. Урешті-решт — ми були в будинку на головній вулиці, а пістолети стріляють вельми гучно.

Можливо, Кац подав Блонді якийсь сигнал, а може, вона діяла за власним почином. Я не зводив очей з пістолета, намагаючись вирішити, чи встигну стрибнути на Каца, чи ні, тож на якусь мить Блонді зникла з поля мого зору. Що ж, я отримав по заслузі, бо вже скуштував її частувань і знав, чого від неї можна очікувати.

Щось тверде та важке вдарило мене у скроню, і я впав на коліна. Кімната похилилась убік, і навколо закружляли яскраві вогники.

Якось невиразно до мене долинули Кацові слова:

— Не бий його більше... Я хочу поговорити з цим дженджиком.

Хтось ухопив мене за руки та викрутив їх мені за спину. У мої зап'ястки увіп'явся жорсткий, холодний ремінь. По тому я відчув, як мене кинули на ліжко. Тоді моя голова прояснилась, і я, докладаючи зусиль, спробував підвестися, однак з імли, що пливла перед очима, виринула чиясь рука та штовхнула мене назад. Я важко повалився на подушку. Так я й лежав нерухомо, допоки, зрештою, зумів як слід сфокусуватися на вогнях, а відтак обережно підвів голову та поглянув на тих двох. Вони стояли у ногах ліжка та спостерігали за мною.

Блонді схрестила руки на грудях. Її обличчя було сповнене байдужості, однак в очах і досі жевріло полум'я. Кац жував зубочистку та недбало тримав у руці автоматичного пістолета.

Не зводячи з мене погляду, він мовив до Блонді:

— То що тут у вас трапилося?

— Оцей тип геть зсунувся з глузду. Прийшов сюди та сказав, що я вкрала у нього п'ять тисяч баксів.

Кац знизав плечима.

— А хіба ж ти того не робила? — промовив до неї. Тоді обійшов ліжко та сів коло мене. — Послухай-но, нікчемо, — почав він, — я збираюся тобі дещо сказати... тоді ти мені дещо скажеш. Твої гроші — у нас, це так. Як ти й здогадався, їх поцупила Блонді...

Блонді зробила рух уперед.

— Якого біс... — почала було вона.

Кац обернувся до неї.

— Стули свій писок. Я й сам упораюсь. Я хочу, щоб оцей тип затямив, де саме йому варто відступитися. — Тоді обернувся до мене й мовив: — Ми вже певний час спостерігали за тобою. Ти ходив дивитися, як закатрупили Вессі, чи не так?

— То й що з того? — запитав я. Мені сяйнула думка, що, як цей тип і далі говоритиме, то я зможу від нього дещо дізнатися.

— Ми зацікавлені у тому, щоби з'ясувати, хто тебе послав... зрозумій правильно, особисто ти для нас не цікавий... ми лише хочемо знайти того, хто тобі платить; адже тямиш?

Я поглянув на Блонді. Зараз я починав дещо розуміти.

— А я думав, що ти була на боці Вессі, — промовив я. — Та, бачу, що помилявся. Вессі підставили, вся його справа шита білими нитками, і ти це добре знаєш. Оцей тип — аж ніяк не приятель Вессі... то якого це біса ти маєш із ним справи?

— Годі вже патякати, — злостиво сказала Блонді. — Краще скажи нам, хто надіслав тобі ті п'ять тисяч.

Я похитав головою.

— Цього я вам сказати не можу... Я й сам того не знаю. Просто отримав записку, в якій мені запропонували п'ять тисяч баксів за те, що я розкрию цю справу та викрию змовників. Тож я подався на страту Вессі... Нічого так і не дізнався, й ті п'ять тисяч надіслали, щоби заохотити мене до подальших пошуків. Аж тут нагодилися ви та поцупили ті гроші. Ото й уся історія, наскільки мені відомо.

Я завбачливо вирішив не розповідати їм про те, що отримав настанови телефоном, адже не хотів, аби ці люди знайшли ту жінку. Я вважав, що надав їм достатньо відомостей, не сказавши водночас більше, ніж вони й без того вже знали.

Кац пошкріб підборіддя нігтем великого пальця.

— І це все? — запитав він.

Я кивнув.

Несподівано втрутилася Блонді:

— Та що, в біса, з тобою не так, Ерле? Чому ти не виб'єш з нього правди? Ти нічого не доб'єшся, коли й далі з ним панькатимешся.

Уявляєте собі таке? Але ж і затята була ця жіночка, а вже якого ядучого мала язика —справжнісінький тобі отруйний плющ[18]!

Я швидко промовив:

— Що ще ви хочете від мене почути? Не можу ж я розповідати щось, чого не знаю.

Кац і далі сидів собі на ліжку та шкрябав підборіддя нігтем великого пальця. Він не зводив погляду з мого обличчя, і, маю вам сказати, вираз його очей мені геть не подобався. Він був такий самий грубий, як і Блонді, але на свій штаб. Цей тип слів на вітер не кидав. Коли вже він надумав щось зробити, то ви про це неодмінно би дізналися.

Урешті-решт він мовив:

— Гаразд, гадаю, ти вже можеш