Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

прихильником Радянського Союзу. Згадаймо, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан починав як послідовний правий політик і поступово перетворився як мінімум на соціал-­демократа. А президент Франції Емманюель Макрон з антипутініста обернувся на апологета режиму Путіна. Ну, і хрестоматійний приклад — Микита Хрущов, який підписав десятки тисяч розстрільних документів за часів Сталіна, а потім розвінчав культ сталінізму. Це, мабуть, один з найяскравіших прикладів того, як люди з певних міркувань стають на діаметрально протилежні позиції до своїх попередніх.

У цій книжці ми не зможемо дати відповідь на питання, де політики більше зраджують — у демократичних, тоталітарних чи транзитних суспільствах. Хоча можемо припустити, що таких політичних зрад більше передусім у суспільствах із високим рівнем політичного примітивізму й віри в диво. Там, де люди максимально часто вимикають політичну, а то й просто елементарну логіку, і там, де фактично немає суспільних авторитетів, рівень зрад буде вищим.

Політики, які нині здаються нам взірцем певних поглядів, регулярно або на якомусь етапі свого життя зраджували своїм ідеалам і знаходили собі нові. Звичайно, безліч політиків саме через ці зради канула в Лету, але багато хто щасливо прожив довге політичне життя.

Чи можливо бути чесним політиком? Так, можливо, так само як бути чесною людиною. Просто рівень чесності політика визначають ступінь і кількість зрад. Головна причина зрад криється в самій суті політики, яка полягає не в тому, щоб стати прем’єром, чи очолювати парламент, чи красти на держзамовленнях, — це побічні ефекти. Суть політики — протриматися в цій самій політиці якомога довше. Генерал, який зрадив, не брешучи

Як можна уникати брехні, але не уникнути зради, продемонстрував Отто Перес Моліна, який 2012 року став президентом Гватемали. На той час йому виповнився 61 рік, і в нього був імідж чесного безкомпромісного генерала.

У 1991–1993 роках Перес Моліна очолював управління воєн­ної розвідки. Він відмовився підтримати тодішнього президента Хорхе Серрано, який спробував учинити заколот, розпустивши Конгрес і призначивши новий склад Верховного суду. Потім зіграв важливу роль в усуненні Хорхе Серрано від влади, завдяки чому президентом став омбудсмен Раміро де Леон Карпіо84. До 1995-го Перес Моліна був начальником штабу нового президента, 1996 року — генеральним інспектором армії, у 1998–2000 роках очолював делегацію Гватемали в Міжамериканській раді оборони85. Після того пішов з військової служби і 2001 року заснував Патріотичну партію (ПП), яка стала на тверду непримиренну позицію в боротьбі зі злочинністю.

На загальних виборах 9 листопада 2003 року Переса Моліну обрали до Конгресу. ПП взяла участь у тих виборах у складі правоцентристського Великого національного альянсу, який став лідером перегонів і здобув 24,3 % голосів. На наступних парламентських виборах 9 вересня 2007 року ПП виступала вже самостійно і посіла третє місце з результатом 15,91 %. Одночасно ПП висунула Моліну своїм кандидатом на президентських виборах, де він здобув друге місце. Його переміг представник лівоцентристського Національного союзу надії Альваро Колом із рахунком 28,23 % проти 23,51 % в першому турі 9 вересня та 52,82 % проти 47,18 % у другому турі 4 листопада.

На тих виборах Перес Моліна вів агітацію під гаслом «Залізний кулак, голова й серце» (Mano dura, cabeza y corazón)86 і виступав за жорстку боротьбу зі злочинністю. Для Гватемали організована злочинність, яка дедалі зростає, — чи не найголовніша проблема. Перес Моліна обіцяв, зокрема, збільшити чисельність поліції на 50 % і відновити смертну кару. Надзвичайний рівень злочинності в країні пояснювався, по-перше, тим, що до складу бандитських угруповань влилося чимало озброєних бійців парамілітарних формувань, які брали участь у громадянській війні в Гватемалі у 1960–1996 роках. По-друге, злочинці збільшили і зміцнили свій вплив завдяки зростанню ролі Гватемали як транзитного пункту для великих поставок кокаїну87.

Наступні чотири роки, коли посаду президента обіймав Альваро Колом, проблема з владою наркокартелів у країні дедалі загострювалася. У цьому зізнався й сам Колом незадовго до нових виборів у бесіді з керівником лондонської редакції The Economist Томом Вейнрайтом, а Вейнрайт розповів про це у своїй книжці «Наркономіка»88.

Більшу частину свого президентського терміну Колом намагався зберегти свою владу, яка поступово танула. Після руйнівної громадянської війни особовий склад армії суттєво скоротився. Було б непогано, якби армію замінила цивільна поліція, але цього не сталося. У країні відбулося «системне руйнування системи безпеки», — сказав Колом. Чисельність армії скоротилася з 30 тис. до 10 тис. осіб. З одного боку, це означало, що майже 20 тис. колишніх військовиків шукають роботу, яку їм радо нададуть наркокартелі. З іншого боку, постраждала обороноздатність країни. Дійшло до того, що в якийсь момент 200-мильну ділянку 600-мильного кордону з Мексикою охороняли 32 солдати. Картелі створили бази на півночі Гватемали й «використовували їх як міжнародний аеропорт», — розповів Колом.

Неспроможність уряду контролювати великі обшири власної країни картелі вважали своїм активом — це безнадійно слабка держава. Колом стверджував, що майже 40 % убивств у країні на совісті наркокартелів. Вплив картелів зростав, і виникли побоювання, що вони глибоко входять у політичне життя країни. Під час передвиборчої кампанії багато говорили про сильну роль у ній наркогрошей. Вейнрайт запитав, чи остерігається Колом можливої інфільтрації його партії. Той на мить задумався, а тоді промовив ледь чутно: «Усі політичні партії повинні бути обережними. Уся країна вже інфільтрована».

У Гватемалі президент не має права балотуватися на цю посаду вдруге і так само на неї не можуть висуватися його близькі родичі. У квітні 2011 року, перед початком виборчої кампанії, Альваро Колом офіційно розлучився з дружиною Сандрою Торрес, щоб та могла позмагатися за президентське крісло. Проте ця хитрість не вдалася: кандидатуру Торрес визнали незаконною.

Отож головними конкурентами на президентських виборах стали Перес Моліна від ПП і Мануель Бальдісон від партії «Оновлена демократична свобода», яка відкололася від партії Колома. Моліна переміг Бальдісона з рахунком 36,01 % проти 23,2 % в першому турі 11 вересня89 та 53,74 % проти 46,26 % у другому турі 6 листопада90. ПП стала лідером на виборах до Конгресу, здобувши 26,62 % голосів91.

Як зазначає Том Вейнрайт, під час передвиборчої кампанії з жовтогарячих постерів на країну дивився пронизливим поглядом Перес Моліна і обіцяв ударити по злочинності mano dura — залізним кулаком. І багато хто вважав, що одразу після вступу на посаду новий президент почне жорстку боротьбу з наркокартелями.

Проте сталося інакше. Інавгурація нового президента відбулася 14 січня 2012 року. А вже через три місяці він шокував усіх своєю промовою на регіональній нараді Світового економічного форуму (СЕФ) в Латинській Америці, яка проходила 16–18 квітня в мексиканському містечку Пуерто-­Вальярта. Том Вейнрайт згадує, як приголомшила публіку заява Моліни про