Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Лоу погладив свій ланцюжок, що засвідчував його належність до університетського товариства «Фі-Бета».

— Що ж, дякую вам, сержанте. Якщо я зможу бути чимось для вас корисний — ну, ви розумієте, чимось корисний, — то не соромтеся, дзвоніть в будь-який час.

— Не соромитимуся. Залишитеся на десерт?

— Та я б і радий залишитися, але маю стільки справ… Ми з вами обов’язково маємо якось разом повечеряти!

— Завжди до ваших послуг, містере Лоу.

Лоу кинув на стіл двадцятидоларову банкноту.

— Ще раз дякую вам, лейтенанте, сподіваюся незабаром знову з вами побачитися. З Різдвом вас, джентльмени!

Джек кивнув на прощання, Лоу вийшов. Дадлі сказав:

— Є ще дещо, приятелю.

— Ще робота?

— Щось того схоже на те. Це ж ти забезпечуєш охорону на різдвяній вечірці у Велтон Морроу?

Щорічний обов’язок Джека — за нього йому платять сотню баксів.

— Так, це сьогодні. А що, Лоу теж хоче бути запрошений?

— Ні, не зовсім. Здається, ти одного разу зробив для містера Морроу велику послугу?

— У жовтні 1947-го. Так, дуже велику послугу.

— Саме так.

— І ти досі в близьких стосунках із родиною Морроу?

— Ну, наскільки можна назвати близькими стосунки між охоронцем та багатіями. А в чому взагалі справа?

Дадлі розреготався.

— Справа в тому, приятелю, що Елліс Лоу шукає дружину. Бажано не єврейку, з хорошої сім’ї. Він кілька разів бачився на різних заходах із Джоан Морроу, і вона йому сподобалася. Чи не хотів би ти зіграти роль Купідона і з’ясувати, чи до вподоби їй ця ідея?

— Даде, ти хочеш, аби я влаштовував особисте життя майбутнього окружного прокурора?

— Точно. Як на твою думку, міс Морроу зацікавить така пропозиція?

— Спробувати варто. Вона цінує статус у суспільстві й завжди прагнула вдало вийти заміж. Не знаю тільки, як у неї із євреями.

— У тому-то й справа, приятелю, у тому-то й справа. Але ти з нею поговориш?

— Звісно.

— Значить, домовились. І між іншим: вчорашнє побоїще у відділкові — наскільки там усе серйозно?

Ось він і дійшов до головного.

— Усе дуже погано.

— Думаєш, зам’яти не вдасться?

— Не знаю. А що там з Браунелл і Геленовскі? Як вони?

— Легкі поранення, приятелю. Хлопці нашкодили на копійку, а вигребли — на мільйон. Ти в цьому брав участь?

— Мене вдарили, я вдарив у відповідь і пішов. Лоу боїться розслідувати справу?

— Боїться посваритися з друзями.

— Сьогодні в нього стало на одного друга більше. Перекажи йому, хай не париться.

Джек приїхав додому, ліг на канапу і заснув. Прокинувся вже по обіді, коли на ґанку почувся шелест — принесли новий випуск «Міррор». На четвертій сторінці була стаття: «Різдвяний сюрприз для зірок “Урожаю надії”».

Фоток немає, але про Джека Морті Бендіш розписав, як треба: «Діставши відомості від одного зі своїх численних інформаторів…» Здавалося, ніби вулицями Лос-Анджелеса нишпорить ціла армія посіпак Вінсеннса, яким він платить зі своєї кишені. Нехай всі знають, що на боротьбу зі злом Джек Вінсеннс грошей не шкодує! Джек вирізав статтю, погортав газету в пошуках заміток про Браунелла та Геленовскі, про вчорашню розправу у відділку.

Нічого.

Передбачувано: двоє поранених поліцейських — така собі новина, а побиті мексикашки ще не встигли зв’язатися із якимось охочим до скандалів адвокатом. Джек витягнув записну книжку.

Сторінки було поділено на три колонки: дата, номер чека, сума. Суми — від сотні до двох тисяч. Усі чеки виписані на ім’я Дональда і Марші Скоґґінс, Седар-Репідс, штат Айова. Унизу третьої колонки підбито підсумок: $32 350. Джек дістав чекову книжку, швидко підбив баланс і вирішив, що цього разу зможе послати п’ятсот. П’ять сотень — непоганий різдвяний подарунок дітлахам від дядечка Джека, але ніколи цього не буде достатньо.

Він проходить через це кожного Різдва — почалося все зі знайомства із сімейством Морроу. Він був сиротою, і зробив сиротами дітей Скоґґінсів, а Різдво для сиріт — особливо важкий час. Він знову змусив себе зануритися в ту історію.