Ксана Рейлі - Наша спільна брехня, Ксана Рейлі

— І так, що ми будемо робити? — спитала я та уважно подивилася на Арсена.

— Спершу витри сльози, — відповів він, — розслабся та насолоджуйся вечором, вдавай, що тебе нічого не тривожить.

— Ніби це так легко, — буркнула я.

— Якщо з'явишся з такими червоними очима, то усі почнуть розпитувати. Хіба це потрібно тобі зараз?

— Як мене все дістало! Хочу додому.

— А мені здається, що не такий вже і поганий вечір.

— Послухай, — я спрямувала свій вказівний палець прямо на Арсена, — те, що я погодилася на твою пропозицію, не означає, що ми з тобою друзі!

— Ми просто зробимо свою справу, — погодився він. — От і все! Ніякої дружби.


— Чудово. У мене теж є одна умова.

— Гм, яка? — хлопець склав руки на грудях і подивився мені в очі.

— Ти допоможеш мені зробити так, щоб Аделіна не стала кращою за мене, — відповіла я.

— Ти боїшся, що їй це вдасться?

— Не боюся, але хочу перестрахуватися. Ти все-таки її брат і маєш на неї вплив. Мені не подобається те, що Аду так швидко прийняли однокласники та вчителі. Мене страшенно бісить те, що вона отримала роль Попелюшки...

— Те, що у неї закохався Сава, — продовжив Арсен, а я закотила очі, — а ще те, що вона подала свою кандидатуру на посаду президента школи.

— Як прекрасно ти мене розумієш. Я вражена.

— Ми з тобою дуже схожі, Лі. Може, ти — моя споріднена душа? Ходімо, красуне! — хлопець закинув свою руку мені на плече. — Тебе, мабуть, вже зачекалися.

— Зачекалися мене одну, а не з тобою! — буркнула я та скинула його руку. — Ти зрозумів мою умову?

— Добре, я постараюся якось вплинути на Аделіну. До того ж не думаю, що їй вдасться стати кращою за тебе. Можеш не паритися за це.

— Я і так... не парюся. Не хочеш застукати свою сестру на гарячому? — спитала я, усміхнувшись.

— Мені подобається хід твоїх думок, — Арсен підморгнув мені та потер свої долоні. — Гра починається.

Він розвернувся і попрямував у ту сторону, де сиділи Сава та Аделіна. Мені, звісно, було цікаво, що там відбуватиметься, коли Арсен їх спіймає, але я вирішила повернутися в ресторан. Все-таки треба привести себе в порядок. Як тільки я зайшла всередину, то одразу ж попрямувала у вбиральню. Добре, що хоч туш була водостійка і не розмазалася. Я витягнула з сумочки пудру і почала наносити її на свої щоки, де були червоні плями від сліз. Довелося трохи помучитися, але мені вдалося приховати все. Весь вечір я поводилася так, наче нічого не сталося. Зовні веселилася та раділа, поки всередині горіла душа. Ніколи не думала, що невзаємне кохання — це так боляче. Жахливе відчуття, коли ти повністю віддаєш себе людині, а він у відповідь знаходить когось ближчого та кращого. Тільки Аделіна не краща і ніколи не стане нею.
Я бачила, що вона повернулася в не дуже хорошому настрої. Мене аж розпирало від цікавості, що там було, але я намагалася не зважати на неї. Все-таки про нашу домовленість з Арсеном не має ніхто знати. Я побачила, що батько Аделіни та Арсена підійшов до мого тата, щоб попрощатися. Згодом вони зібралися і поїхали геть. Я ж теж мріяла вже опинитися вдома у теплому ліжку.

— Я вже так втомилася, — заговорила я до Лоли. — В цих туфлях дуже важко стояти. Ноги печуть страшенно.

— Розумію, — сказала вона і подивилася на свої сріблясті босоніжки. — Я вже мрію їх зняти.

— Мабуть, треба сказати Мартинові, щоб відвіз нас додому.

— Він зараз розмовляє з твоїм татом. Краще не тривожити його поки. Напевно, у них якась важлива розмова.

— Не можу стояти, — я сіла на стілець.

— Що у тебе з тим хлопцем? — раптом спитала у мене Лола.

— З яким?

— З тим, що сидів навпроти. Я помітила, як ви переглядалися.

— А що у мене може з ним бути? — здивувалася я. — Ми просто однокласники. До того ж у нас не дуже хороші стосунки. Арсен мене страшенно бісить.

— Так буває, — Лола дивно усміхнулася. — Спочатку він тебе дратує, а потім не встигнеш помітити, як закохаєшся в нього.

— А як же кохання з першого погляду?

— Невже хтось справді вірить у таку дурню? Такого нема і не може бути.

— Не знаю, — я знизала плечима. — Коли ти зрозуміла, що закохалася в Мартина?

— Ну... Це було не одразу, — почала Лола, а я усміхнулася, коли побачила за її спиною брата. — Спершу я його боялася, а потім він мене дратував. Просто у якийсь момент мені вдалося подивитися на нього по-іншому. Я змогла побачити не того жорстокого поганого хлопця, а простого Мартина. І якщо чесно, то я зрозуміла, що він подобається мені тоді, коли ми вперше поцілувалися.

— Справді? А я пам'ятаю, ти казала, що тобі не сподобалося, — заговорив Мартин, а тоді обійняв Лолу.

— І ти не сказала, що він весь час стояв за моєю спиною, — звернулася до мене дівчина. — Зрадниця!

— Ви такі милі, — з широкою усмішкою мовила я. — Мартине, а коли ми поїдемо додому?

— Просто зараз. Ми все-таки завтра вже повертаємося, тому треба ще відпочити перед дорогою. Якщо хочеш, то можеш залишитися з татом. Він казав, що трохи пізніше приїде. Як бачиш, гості поки не планують розходитися.

— Не знаю, — я подивилася на батька. — Я поїду з татом. Не хочу його самого тут залишати.

— Добре, — брат кивнув. — Ми тоді пішли. Побачимося вже зранку.

— Бувай, Лілі! Не сумуй тут і зніми вже нарешті ці туфлі, — сказала до мене Лола.

Вони попрямували до виходу, а я втомлено видихнула. Хотілося б мені зараз додому, але і татові було б тут самому незручно. Якби була мама, то залишися б з ним. Я усміхнулася, бо уявила її господинею цього вечора. Пів години я просто сиділа за столом та їла торт. Незвично таке робити, бо на годиннику вже була друга ночі. Мій останній прийом їжі переважно був о восьмій вечора. Тільки цей торт такий смачний, а ще мені обов'язково треба зараз чимось зайнятися.
Я витягнула телефон і відкрила свій профіль в Інстаграм. Гортаючи стрічку, не знайшла нічого цікавого. Раптом помітила, що Арсен у мережі. Вони вже як дві години тому поїхали звідси. Сама не знаю чому, але я вирішила написати йому.

@lili.s_va: Ти ще не спиш?

@ars11819: Не сплю. А ти вдома?

@lili.s_va: Ми ще в ресторані. Здається, ті гості ніколи не розійдуться.

@ars11819: Ясненько.

@lili.s_va: Що було, коли Сава та Аделіна побачили тебе?

@ars11819: Ада розізлилася через те, що я завадив їм, а твій друг злякався і вирішив піти додому. Нічого цікавого, як бачиш.

@lili.s_va: Зрозуміло)

— Лілі, ми вже зараз будемо їхати додому, — заговорив біля мене тато.

— Супер! — я усміхнулася йому та швидко піднялася зі стільця.

Батько попрощався зі всіма гостями, а тоді вже нарешті кивнув мені, щоб ми пішли до виходу.
Коли я сіла в його автомобіль, то одразу ж зняла туфлі. Яке ж це полегшення... Я вирішила покласти свій телефон у сумочку і помітила там подарунок для тата.

— Не було нагоди зробити це раніше, — сказала я і простягнула йому невеличку дерев'яну коробочку. — Вітаю тебе і твою клініку.