Євгенія Анатоліївна Кононенко - Празька химера, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Але з іншими, з ким раніше говорила російською, так не виходило. З неї посміювались, чого б це вона раптом так навернулась? Щоправда, її університетські подруги, побачивши його, навіть позаздрили їй. Адже він був високий і гарний, заради такого хлопця можна заговорити й по-албанськи, дарма що хлопець ніде не працював, але в ті часи то був виклик лицемірній системі, а не вияв маргінальності.

Була середина вісімдесятих, якщо точно, той самий тисяча дев`ятсот вісімдесят четвертий, про який вони читали в перекладі з англійської в російському самвидаві. Генеральні секретарі помирали один за одним, але змін не відчувалось, здавалось, так і буде, поки старі маразматики з політбюро всі по черзі бодай рік не перебудуть на тій посаді. Настав день, коли він зник. Вона була готова, що одного дня так станеться. Його й раніше затримувала міліція, тільки швидко відпускали. Вона ходила до страшного сірого будинку на Володимирській, де, як їй розповідала мама, за німців було Гестапо. Вона не знала, через який вхід увійти, всі були страшні й неприступні. Потім їй натякнули, що його мають тримати не там, а в жовтому будинку на площі Богдана Хмельницького, але й там вона не знайшла ніяких кінців. Прийшла пізня осінь, і в саду, як у романсі, відквітли хризантеми. Вона заслабла, лежала застуджена на високому бабусиному металевому ліжку, і бабуся не дозволяла їй виходити надвір до туалету, ставила для неї відро. А потім, коли їй стало трохи краще, привела до неї її маму, яка на таксі привезла її до їхньої кімнати в комуналці. Мама всю дорогу ніжно заспокоювала: «Нічого, не страшно, буде дитинка, значить, ми її виростимо. Аби ти була здорова».

Тільки-но вона переступила поріг їхньої з мамою кімнати, як відчула: все, її божевільне кохання закінчилось і ніколи не повернеться. Ніколи! Він уже ніколи не обніме її й не пригорне й не скаже лагідного слова. Будуть тільки горе й мука. Щастя ніколи не вернеться. Від неї вже нічого в цьому світі не залежить.

А потім у їхній хаті з’явилась ВОНА, його мати, доктор наук боротьби з націоналізмом. І почалось щоденне, навіть цілодобове промивання мізків. Газова атака. Психотропний розстріл. Безконтактне повішання. І підписка про нерозголошення після кожного сеансу.

Ти маєш зрозуміти: він, твій горе-чоловік, влип по горло й вище. Йому шиють страшні звинувачення, від яких навіть ми з батьком не в змозі його врятувати. Крім усього іншого, на нього тримає образу один генерал, якому він сипав перець у чай, коли той ще полковником приходив до нас у гості. І от він має шанс помститись поганому хлопчиську. Ні, проблема не тільки з генералом. Навіть половини звинувачень досить, щоб запроторити його на десять років. Ти зібралася за ним у Сибір? Не сміши курей! Не зуміла знайти віконце носити передачі, а думаєш знайдеш дорогу до нього до Сибіру?

Але йому світить не Сибір. А щоб ти знала, щось у сто разів гірше. А саме, витурення з СРСР (мовою оригіналу «выдворение из СССР»). Але, щоб з цим вийшло, він має бути прописаний у Москві. У Москві все-таки випускають. З Києва випускати не будуть іще років п`ятдесят. Або сто! Тому вам треба розлучитись, і найкраще, поки ще не народилась дитина і поки він сидить. Так процедура буде найпростішою. Ми з батьком пропишемо його до себе у Москві, але бажано, щоб він був сам. Його легше буде рятувати, якщо ти з дитиною на ньому не висітимеш. Ти маєш піти на це. Що, закортіло з ним до Америки? Думаєш, гулятимеш із ним по Нью-Йорку й по Сан-Франциско? Як тобі не соромно! Ти ж, здається, комсомолка? Тебе ще не виключали? Я б подивилась, як ти б стояла перед усім факультетом і відповідала на питання, коли тебе виключатимуть. Дев’яносто відсотків після такого піджимають хвости й присягаються у вірності КПРС на колінах! У моїй дисертації є дані про це! Я б тобі їх показала, якби не давала підписку про нерозголошення!

Ну гаразд, комсомол — це фігня (свекруха висловилась грубіше), але невже ти покинеш рідну маму? Ти ж її тоді більше ніколи не побачиш! Жоден кобель не вартий, щоб заради нього назавжди кидати батьків! Тільки без істерик! Дитині шкідливо! Треба бути спокійною! Ти собі маєш влаштовувати тільки позитивні емоції! Він, якби був людиною, ніколи б так не підставив вагітну дружину! А ми з батьком будемо тобі допомагати завжди. Навіть коли ти знову вийдеш заміж!

Кажеш, погодишся на це, тільки коли він сам попросить? Влаштувати вам побачення? Звичайно ж, він сам ніколи про таке тебе не попросить! Він же ідіот! Уп’явся в цей безперспективний український націоналізм! Як фахівець знаю: тут майбутнього нема. Це ж не сіонізм! А втім і у сіонізму також нема майбутнього, — похопилась свекруха. — Він узявся за це, тільки аби нам насолити. Точніш, наперчити. Як необачно сипав перець у чай генералу. А в нас завжди був не тільки чорний мелений, а й привозний кайєнський перець! Ти знаєш, що воно таке? Ні? А генерал знає! І тепер особисто опікується його справою. За те його й ставили в куток при гостях. І ти свого сина за таке ставитимеш у куток при гостях! І ти свого сина рятуватимеш, коли він у такий спосіб влипне, чого я тобі не бажаю, моя люба!

— Це правда, ніби ти сипав кайєнський перець у чай генералові? — питає вона його за третім пивом. Настав обідній час, вона замовила йому й собі якісь страви в тому ж ресторанчику, де розпочалась їхня зустріч. Яка паскудна їжа в американських дешевих точках!

— Який перець? Який в біса кайєнський перець! Мене звинувачували в поширенні нелегальної літератури! До мене справді приходив на допити генерал, який ходив до нас у гості! І ефект кайєнського перцю справляло те, що я вимагав, щоб зі мною говорили тільки українською! Удавав, ніби не розумію по-їхньому. І він був змушений! А потім бив мене в пику! Я й тут з усіма говорю по-українськи! Не розуміють — їхнє горе!

— І якою ж мовою ти розмовляв із Лідкою?

Тут він схопився з місця, схопив її за плечі й почав несамовито трусити. Дівчина незрозумілої раси підбігла до них, почала плескати його по плечу зі словами «You need something, hey?», і він неохоче відпустив колишню. Ресторанчик тим часом заповнився, щойно не було нікого, а вже й немає вільних місць. За сусіднім столиком так само бурхливо