Свидницький А. П. - Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П.

- Здається, що всі.- А одна стара й озвалась:

- Ні, не всі! Одна ще цієї ночі народилася - тої нема тут. А коли та не скаже, де він, то ніхто не скаже: бо вона виросте така, що всіма нами буде заправляти! І тепер всіх на гурт, скільки нас тут є, вона в шуршу всіх зажене.

Побігли за нею, а дяк і виглядає одним оком з-під ночов. Перша, що йому на око попалась, була його Горпина. І вона його побачила і накивує пальцем. «Добра ж і ти,- думає собі дяк,- коли сюди забралась»; але заховався під ночови і очі зажмурив - там ніщо вередувати, де смерть на волоску висить - і дитини налякаєшся.

От принесли й ту, ще не хрещену, і посадовили на престолі та й питаються:

- Чи не бачиш ти, де дяк?

- Бачу, каже! Ось він лежить перед вами на помості.- А дякові душа в п’яти так і посунулась.- Та що ж з того? Коли ви до його не приступите, бо на йому животворящий хрест і одна з вас йому прияє...

- Котра? котра? - гуртом загули. Були б розірвали, та не вспіла показати, бо півні запіли - відьми й порозлітались: дверми, вікнами - куди котра попала.

- Цур вам зо всім! - каже дяк, як стала душа на місці.- Ото напитав підряд! А хай же вам все лихе! Збувся Тетяни! не хочу ж і Горпини! Щезайте ви всі разом і з очима, і з кісьми, і з кісниками навіть! Не хочу я вас і знати, не то любитися та женитися. А хай вам цур! Ото!..

Так і вмер нежонатий! І з Вербок на другий день таки втік - так переполошився...

А то ще єсть і друге оповідання про відьму, що нібито москаль якийсь спіймав відьму на оброть; на її ж таки і їздив до дня, ще й підкував навіть уночі, поки оброті не скинула. Як приїхав додому, то й прив’язав до ясел і сінця підкинув. Вона і скинула оброть. Як розвиднілося, прийшов москаль - думав іще попоїздити - аж там молодиця сидить, а на руках і на ногах у неї кінські підкови.

Коли вже зайшло про москалів, то іще розкажу про них та про відьму одну штуку.

Ішли собі рота чи полк москалів; один і пристав. А була зима, то треба було хати шукати, коли хтів відпочити і не замерзнути. Як на те ж, і світло горить недалеко з дороги в боку. Пішов москаль, як мара, на світло. Входить до хати - нема нікого, лиш умерлець на лаві лежить і на припічку баба куняє.

- Прийміть оддохнуть! - проситься. Поглянула на нього баба спідлоба, що такий дурний: на похорон прийшов і проситься, щоб з хати не вигнали, та й каже:

- Пожалуйте, господа служба! Будьте ласкаві.

До того, слабого, й калавур приставили, може, він був ще рекрут - хто там його знає. Поліз старший на піч, а цей, слабий, ліг на лаві за столом. Той же на печі, може, й заснув, а цей не спить на лаві, тільки вдає, може, й не міг, що нездужав - хто там його знає!

От та баба встає помаленьку з припічка і ри-ип дверима - пішла надвір. Незабаром вбігає сука - біла, здорова, а цицьки аж по землі волочаться. Нюх-нюх по хаті, нюх-нюх, та й до стола і кинулась на каганець, щоб світло погасити. А той з лави як утне її шаблюкою по лапі, так і перетяв по саме колінце. Заскавулила вона та й побігла надвір. Передоднем приходить баба з зав’язаною рукою.

- А што тобі, бабушка, такого? Слаба, чи што?

- Нездужаю,- каже,- господа служба! От хотіла для вас в печі розтопити, пішла на дровітню, а колода як упала мені на руку, геть на прах кістку розчавила; мабуть, ви бога прогнівили, що він не дав мені і розігріти вас, ще й покарав так тяжко за одну хітку.

А то була, звісне діло, відьма. Хто її знав, чого вона хтіла, що намірялась світло загасити! Може, так поглумитись трохи над москалями за їх пакості, що витворяють всьому мирові, а може, той дід був опир абощо, та вона для нього хтіла прислужитись - хто її знає! Вже ж не доїти їй москаля, або муницію московську, чи що!..

Ходить відьма доїти все сухою, найбільше, кажуть, хортицею, біла завсіди і вим’я аж при землі теліпається. Іде ж в обору просто-таки ворітьми. Часом навіть і нічим не перекидається, а йде жінкою.

Хто хоче спіймати відьму, то, кажуть, хай зробить борону всю з осичини, щоб ні заліза, ні другої ніякої деревини не було, а лиш сама осика. Мавши таку борону, або ще й перед тим, повинен украсти три жмені землі з ріллі, як перший раз побачить навесні, що орють, то з тої ріллі з скиби щоб узяв три жмені землі, так, щоб орачі не бачили.

Проти Юра 18 чи проти якого другого врочистого свята, але найлучче-таки проти Юра, розвести ту землю непочатою водою, обмаститись по голім тілі від ніг до голови і твар помастити тою грязюкою і сісти голому за тою бороною, сперши її на тин коло воріт, що до обори. Аби не пробитись часами, то можна зубцями від себе сперти. Та треба ще мати очкур семилітній напоготові. Крізь ту борону відьма не побачить, а чоловік її таким способом може побачити і може спіймати на той очкур семилітній. Один чоловік, кажуть, так і зробив і спіймав відьму, суку білу, хортицю та й привів до хати, прив’язав до лави та давай бити! Так б’є! Так б’є! Чим могла - вона перекидалася: і різною звіриною, і всякою птицею, а він усе б’є та й б’є! Аж от перекинулась тріскою. Тоді він за ту тріску, за сокиру та й перетяв надвоє до колодки. З’явилась молодиця. «Спасибі вам, дядечку, що ви відучили мене відьмувати!» Та йому до ніг- розчіпчана і розперезана. Він і пустив тоді. «Йди,- каже,- та не согрішай!»

Це я не раз чув, що як бити відьму, то вона всім-усім перекидається, нарешті, і