Олександр Романович Бєляєв - Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв

шість годин вісімнадцять хвилин були дуже тяжкими. Крижана куля, біла й блискуча, була зовсім недалеко від гідростата. Зблизька вона здавалася планеткою чималих розмірів, яка займала значну частину небосхилу. Та посунути гідростат до планетки команда вже не наважувалась. Треба було терпляче ждати.

Хоч як економили воду, її не вистачило. Довелося зменшити кисневий пайок, і мандрівники відчували кисневе голодування: голова боліла, у скронях шуміло, серце билося нерівно, втома сковувала тіло, з'явились апатія, млявість, байдужість.

Тим часом перед посадкою на крижаний метеорит треба було мати цілком свіжу голову і пружні м'язи. При невдалому ударі об крижану кулю гідростат знову відскочить, і це може скінчитися катастрофою.

Тому Тюменєв наказав за кілька хвилин до посадки підсилити приплив кисню з аварійного балона.

Всі ожили і бадьоро готувалися до посадки. Вона відбулася так плавно, що люди ледве помітили поштовх. Усі троє радісно скрикнули. Савич розігрів смуги із сплаву міді та нікелю на зовнішній оболонці гідростата. Лід підтанув, гідростат одним боком трохи занурився в кригу, яка швидко перетворювалась на воду.

Апарати, що працювали безвідмовно, вже втягували цю морську воду по трубках у гідростат, переробляючи її на чисту питну воду і життєдайний кисень.

Коли закінчили топити лід і набирати воду, дали легкий поштовх гідрореактивним двигуном, і гідростат вискочив з наповненої водою улоговини, яка утворилась під ним, на поверхню.

Мандрівники могли спокійно рухатися до зорі. Радіо працювало бездоганно, і Савич регулярно повідомляв Землю про хід перельоту та про наукові спостереження Тюменєва, який уже зробив кілька великих відкриттів.

12. Майстерність Архімеда

Зоря летіла все далі. На Землі відновлювався порушений порядок. Затихли бурі, вщухли припливи, люди зітхали з полегкістю і казали:

— Могло бути й гірше.

А крижана планетка і гідростат з трьома членами команди в ньому мчали з наростаючою швидкістю по шляху, обчисленому Архімедом, назустріч планеті Бета. Чим ближче підлітали супутники до зорі Абастумані, тим більшими ставали два сонця і тим далі відходило червоне сонце од голубого. Вже важко було уявити, що ці два сонця, які перебувають на незмірно великій віддалі одне від одного, становлять подвійну зорю.

Водяна планетка летіла до голубого сонця, і тому воно незабаром почало здаватися більшим, ніж червоне, хоч насправді червоне було більше. Вже неозброєним оком видно було планети голубого сонця — Альфу і Бету.

Під час польоту мандрівники суворо розподілили обов'язки: Тюменєв вів астрономічні спостереження, Архімед робив обчислення, Савич був за борт-механіка і радиста. У Савича лишалось більше вільного часу, ніж в інших: керувати польотом не треба було, про це «дбала» зоря; механізми, що забезпечували мандрівників киснем та питною водою, діяли справно. Радіопередача та прийом забирали не більш як чотири години на добу.

Всі Архімедові обчислення виявились правильними. Крижана планетка щасливо перетнула орбіти Марса, астероїдів, Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна. Крайня з планет нашої Сонячної системи, Плутон, проходила в цей час порівняно недалеко від крижаної планетки і своїм наближенням викривила шлях її польоту, спрямувавши до голубого сонця. Все це Архімед передбачив своїми обчисленнями. Тюменєв устиг зробити ряд спостережень над Плутоном і повідомив про них на Землю.

Турцев трохи хвилювався тільки тоді, коли крижана планетка була в «критичній точці» — між притяганням голубого та червоного сонць. Голубе було ближче, а маса його менша; червоне — далі, але маса його більша, і це майже врівноважувало їхні сили.

За допомогою дуже точних обчислень Архімед ще на Землі прийшов до висновку, що перемогти має голубе сонце. І все-таки була мить, коли крижана планетка ніби замислилась, завагалась, в який бік піти: ліворуч — до голубого сонця чи праворуч — до червоного. Для людей шлях праворуч був шляхом смерті. Якби перемогло притягання червоного сонця, то, за розрахунками Архімеда, крижана планетка впала б просто на нього. Але вища математика і висока майстерність володіння нею не підвели Архімеда: крижана планетка, пролетівши якийсь час у небезпечній зоні, рішуче звернула до голубого сонця.

А поки крижана планетка наближатиметься до голубого сонця, його планети, як вирахував Архімед, мають зайняти таке положення: крайня — Альфа буде на протилежному боці орбіти за голубим сонцем, а Бета підійде так близько, що майже перетне шлях крижаної планетки. Решту докінчить притягання Бети.

Поступово голубе сонце ставало все меншим, а Бета зростала і незабаром уже здавалася величезним місяцем, що розкинувся на півнебосхилу. Наближався цікавий, але небезпечний момент — спуск на планету Бета.

13. Перед посадкою

В міру наближення до голубого сонця його світло й тепло відчувалися все більше. В гідростаті вже можна було працювати і навіть читати, не світячи електричних ламп. Химерним було це світло — голубе із зеленкуватим відтінком. Спершу обличчя здавались блідо-зеленими, страшними. Та поступово очі мандрівників звикли, і обличчя стали звичайними.

Дедалі відчутнішими були й теплові промені, які посилало у світовий простір голубе сонце. Вже можна було погрітися, сидячи коло ілюмінатора, ніби в промінні першого весняного сонця. Крига на оберненому до голубого сонця боці планетки почала розтоплюватися, а на тіньовому боці ще був міцний лід. Та поступово вся крижана планетка розтанула і знову перетворилась на водяну. Гідростат опустився до її центра, оповитий зеленим присмерком.

Савич засвітив прожектор. Всі з цікавістю спостерігали, як оживають у потеплілій воді риби, як швидко починають плавати.

— Ото б юшки наварити! — сказав Савич. — Саме воно! — озвався Тюменєв. — Коли вріжемося в атмосферу Бети, вся наша водяна планетка закипить і перетвориться на казан з юшкою.

«А ми не зваримося?» — хотів запитати Савич і стримався, згадавши, що стіни гідростата зовсім нетеплопровідні.

— Юшки поїсти