Едуард Фікер - Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер

Обличчя Франтішека Колди ще дужче похмурніє. Він уперто дивиться собі під ноги. А я продовжую:

— Марта Вальтерова була вбита Лебруном чи кимось з його людей пострілом у голову. Водій таксі Еміль Маржак, який обслуговував таємну рацію, помер, одверто кажучи, неприємною смертю. Якийсь Давид Криштоф, що намагався виказати місце знаходження Лебруна, був забитий ножем та кинутий у річку. І жодного з цих злочинів ми не змогли попередити.

— Навіщо ви все це мені кажете? — ледве видушив із себе Франтішек Колда.

Очевидно, я правильно його зрозумів. Він належить до того типу істериків, які дуже бурхливо реагують на несподівані події й повороти.

— На те, — спокійно відповідаю я, — що ви теж можете зіткнутися з чимось подібним, вийшовши на волю. Те, що ви намагалися втекти, навряд чи буде до смаку вашим хазяям. Що ж стосується мене, то я, слово честі, випущу вас через кілька днів. З вас вийде непогана принада на більш крупного звіра.

Франтішек Колда кинув на мене зляканий погляд. Він мовчить, але я нітрохи не сумніваюсь: тепер скаже все, що знає.

— Дурниці ви верзете! — розлючено кидає він. Я беру носовичок із монограмою.

— Це ваш?

— Так, мій!

— Ні, не ваш!

— Чому?! Облиште мене в спокої!

— Тому, що тут чужа монограма — подвійне «L».

— Та це ж мітка пральні! — злорадно сміється він.

— Що ж, попитаємо і в пральні…

— Її давно не існує!

— Нічого, ми знайдемо слід.

— Що ж, шукайте собі на здоров'я!

Я обертаюсь до Рубеша і прошу його виділити двійко людей для охорони Франтішека Колди.

За кілька хвилин ми вже мчимо в напрямку Праги. Від удаваної хоробрості Колди не залишилось і сліду. Ще б пак, йому ж невідомо, куди ми їдемо, а я мовчу, ніби неживий.

Приїхали вже поночі. Я викликаю Карличка. Зайшовши до кабінету, він крізь скельця окулярів пильно озирає нашого бранця.

— Є щось нове? — питаю я начальницьким тоном. — Кажіть тільки «так» чи «ні».

— Так, — відповідає Карличек і кидає на мене промовистий погляд.

Франтішек Колда, оцей істерик, нагадує тепер мішок з кістками. Нижня губа його безвільно одвисла.

Я відкриваю справу з ініціалами «Р. Л.», яка вже складається з кількох томів, і одшукую документи про Марту Вальтерову та Еміля Маржака. Показую Колді фотографії.

— Не знаю, — пригнічено каже він.

Тоді я підсовую йому фотографії, зроблені вже після смерті Вальтерової і Маржака. Обличчя його поблідло, в очах — невимовний жах.

Я кидаю Карличку:

— Візьмеш своїх хлопців та поїдемо на квартиру до Маржака.

І ось ми знову в машині. На цей раз попереду сидить водій у формі. Франтішек Колда нагадує похованого живцем.

Квартиру Маржака опечатано. Карличек обережно знімає пломби. Заходимо. Колда вже ледве тримається на ногах. Клацає вмикач. Спалахують лампи.

— Шукайте в білизні хусточку з монограмою «L».

Моє передбачення цілком реальне. Просто неймовірно, коли такої ж хусточки не виявиться й тут. У мене є список речей, які після смерті Маржака було передано його сім'ї. Ніякого носовичка з монограмою там не було. Нам теж не можна докоряти, адже ми дізналися про нього лише після арешту Франтішека Колди. Наявність хусточки у Маржака я хочу довести скорше собі, аніж цьому істерику.

Хлопці тим часом роблять свою справу швидко і точно, наче роботи.

— Ось він! — вигукує Карличек, простягаючи руку з апломбом і спритністю циркового фокусника.

Носовичок абсолютно схожий на інші. В куточку — два «L», що нагадують четвірку. Правда, на відміну од Колдиного, тут монограму вишито блідо-рожевою ниткою.

Франтішек Колда важко дихає.

— Поштар, — видушив він із себе.

Я киваю. Так, тут все залежить од кольору ниток.

— Що означають ці четвірки?

— Конспірацію, — хутко одповідає він.

— Є ще четвірки й іншого кольору?

— Чорна — в самого шефа.

— В Лебруна?

— Можливо.

— Ви його бачили коли-небудь?

Він заперечно хитає головою.

— Чув тільки про нього. Бачити не доводилось.

— Знаєте ще кого-небудь з членів організації?

— Жовта четвірка — у керівника групи. Руда — у заступника шефа. Більше нікого не знаю…

— Яке завдання стояло перед вами?

— Координувати саботажі на залізниці.

— А хто вами керував?

— Центр.

— У вас є плани диверсій?

— Ні, — він категорично хитає головою. Потім щось, очевидно, згадує й додає: — Я дуже жалкую про все.

— А де ж ці плани?

– }х більше не існує. Я знищив усе за вказівкою рудої четвірки.

Він як по писаному повторює параграфи наказу:

1. Знищити всі папери!

2. Позбутися зброї.

3. Виявляти свою лояльність до ЧСР.

Він уже боявся власної тіні. Жив мов у якомусь кошмарі. Вістей од спільників не було. Тоді він зовсім занепав і вирішив тікати на той бік.

— А як ви дістали наказ рудої четвірки?

— Од рожевої четвірки.

— Ви з нею знайомі?

— Ні, — відказує Колда з тремтінням у голосі. — Якийсь чоловік зліз із поїзда, передав наказ і одразу зник.

— Ви впізнали його по носовичку?

— А по чім же ще, — бубонить Колда, втираючи піт. Повертаємось назад. Франтішека Колду без особливих формальностей взято під варту й одіслано, куди слід.

Ось бачите. Шпигуни, виявляється, заметушились. Значить, ми таки