Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Хлопчик пити хоче. Тільки ж важко уставать. Лінь із ніг валяє. Ні краплиночки води Поблизу немає. Довго чухався малий, Очі тер запухлі. Потім вирішив води Принести у кухлі. Бо відро, мовляв, важке, Відтягає руку… Вийшов сонний із воріт — Ні душі, ні звуку… Чорні тіні навкруги. Місяць — на край неба. Страшно якось так іти — Списа взяти треба. Півгодини серед дров Він шукав ту зброю. Ой, до чого ж ти дійшов, Дорогий герою! Сів Барвінок над ставком. Зачерпнув водиці. Випив кухоль і приліг У м’якій травичці. Десь тополя шелестить Перемитим листом, Сяють-грають небеса Золотим намистом. Голубий туман приліг Спати у долині. Де ще ночі є такі, Як на Україні? Не минуло ще, либонь, І п’яти хвилинок. Ткнувся носиком в траву І заснув Барвінок. — Що ж ти робиш, друже наш, Як тобі не сором! — Раптом жаби у ставку Закричали хором. Аж нагнувся очерет. Ніби з переляку. Вийшов місяць із-за хмар. Освітив… Тхоряку, Йде Тхоряка, наче тінь, Міряє по кроку. Величезне помело Звисло біля боку. Сім ночей він чатував Поза крутояром,



Все Барвінка виглядав. І таки недаром! До Барвінка лиходій Підповзає нишком, І тихесенько бере Хлопчика за ніжки.

Щоб Барвінок не кричав, Бух його в торбину. Дротом торбу закрутив І поклав на спину. А Барвінок, знай, хропе Навіть у торбині. Не в бою, козак упав, А пропав від ліні… Мчить Тхоряка навпростець Та ще й пісню тягне: — Славний Тхір знов мундир, Як було, одягне! Гей, одягне, як було, — І закине помело. За мою відвагу Цар поверне шпагу! А Барвінок спить собі Та хропе розлого. І не зна, що їде він До Осота злого. Ой, яка ж бо це ганьба Їхати вояці Не на конику баскім — На бридкім Тхоряці!
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Наступного ранку, як сонце зійшло, Закинув Тхоряка своє помело. Явився в покої Осота-царя, Підборами цокнув і крикнув: «Ур-ря!» Осот стрепенувся і глянув, як біс: — Чого ти так рано в покої приліз? Роби своє діло, — подвір’я мети! А Тхір як гарикне; — Досяг я мети! Сьогодні Барвінка я взяв у полон! Цар зойкнув і виліз з ногами на трон. — Так де ж той Барвінок, негайно сюди! В’яжи йому руки, до мене веди. Тхоряка спокійно розкручує дріт І сонного тягне Барвінка на світ. Тхоряку ногою Осот як штовхне: — Ти що це, негіднику. Дуриш мене? Який це Барвінок? Це ж просто маля! Під справжнім Барвінком аж гнеться земля! Хіба ж спромоглася б людинка така Скалічити Лиса 1 вбить Будяка? Барвінка Осот Обережно бере, Колючкою хлопця по шиї дере. Барвінок очиці свої протира. Питає Осота: — Ти що за мара? Підскочив Тхоряка і крикнув: — О, жах! Та він лихословить у царських руках! Ставай на коліна, вітайся з царем. Бо ми на шматочки тебе роздерем! Аж тут наш Барвінок усе зрозумів… Тепер він не воїн, а бранець царів…