Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

окремій кімнатці. Він порядкує в саду й на городі. Доки не скаже дівчинка: «Годі».

Тож від життя трудового такого М’язи залізними стали у нього. Як замовкає увечері пташка. Книги несе на веранду Ромашка. Тихо читає про всякі пригоди. Твори Жюль Верна і дяді Неходи. Вірші Бичка або книги Майн Ріда, Казку про курочку, бабу та діда. Слуха Барвінок уважно, охоче — Хлопчик цікавий, знати все хоче. Потім до ранку він спить, як убитий… Так і живе чоловік працьовитий! Якось увечері в пізню годину Кроки почулись чиїсь біля тину. Входить у двір хтось, в віконечко стука: — Людоньки-люди! Яка ж мені мука! Як мені важко, як мені тяжко… — Кинулась враз до віконця Ромашка, Бачить: стоїть на подвір’ї бабуся. — Може, хоч тут я водички нап’юся… Бо ж не пила я із самого ранку… — Виніс Барвінок з водичкою склянку. Баба схопила ту склянку руками. Жадібно плямка сухими губами. Випила, мовила: —Дякую, дітки! Дуже ви гарні, мої малолітки. — Добра Ромашка з поштивим поклоном Винесла два пиріжечки з пасльоном. Щедрий Барвінок бабусі в торбину Бублик поклав і печену рибину. Шепче бабуся: — Спасибі за шану. Зараз і я у пригоді вам стану. — (Вузлик розв’язує в чорній хустинці) Нате вам, дітки, й від мене гостинця! Взнаєте, любі, який він чудовий. Я вам дарую листочок медовий. Більш вам не треба трудитись, робити, Меду в нім повно, лижіть його, діти… Мед із листочка весь час виступає. Більшого дива на світі немає! Хоч до медку я й сама уже звикла, — Якось відвикну… — Сказала і зникла. Хлопчик листка заходився лизати. Слова від щастя не може сказати. Медом обмазав обличчя і вуха. «Досить лизати!» — Барвінок не слуха. Як нализався, напився водиці, Мовив; — На біса ми будем трудиться? Більше не буду виходити з хати.

Скарбу якого ще треба шукати? З ранку до ночі лежатиму в ліжку, Меду захочу — будь ласка, хоч діжку! От заживем ми на славу, Ромашко! Більш не вари ані супу, ні кашки. — Плаче Ромашка: — Яке ж ти ледащо! Ти ж без роботи зведешся нінащо! — Хлопчик своєї: — Все праця та праця! Можу й без неї медку нализаться… Ще щось хотіла Ромашка сказати, — Хлопчик утік до своєї кімнати. Меду наївся, заснув як убитий. Медом обмазаний, пухом укритий. Дівчинка стукала довго у двері, — Став ледацюга глухіший тетері. І догадалася дівчинка бідна: То була баба лиха і єхидна.
***
Гей, при лужку, при лужку. При широкім полі Коник Дзвоник по траві Шкутильга поволі… Занудився бідний кінь, Голову повісив. Скільки лиха наробив Цей листочок бісів! Спить Барвінок день і ніч, Став товстим, як бочка. Пити воду раз у раз Ходить до ставочка. Після меду ж та вода П’ється з апетитом! Від безділля хлопець став Кволим і сердитим. Він Ромашці вже не друг, Дражнить, ображає. У нероб і ледацюг Совісті ж немає! Він не хоче визнавать Жодного порядку. Умиватись перестав. Кинув фіззарядку. А буває, вийде вдень. Проти сонця ляже, — Відганяй від мене мух! Дівчинці накаже. То куняє, то хропе, А Ромашка плаче; — Ти ж себе занапастив, Дорогий козаче! Встав Барвінок уночі, Протирає очі. Мед пече у животі.