Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

він і запропонував мені перейти на «Алігатор». Інколи добре мати давнього друга. Він шепнув за мене словечко Гаґенбекові й… ось ми пливемо разом до Австралії.

— Це просто чудово! — вигукнув Томек. — А скажіть, пан Смуга теж мусив тікати за кордон?

— Смуга? Ні, братику! Він єдиний з усієї нашої компанії справжній за покликанням мандрівник і мисливець на диких звірів. Кажуть, що він ловив котів за хвости ще тоді, коли лазив рачки.

— Невже Смуга так рано вибрав собі цю професію? — засміявся Томек, хоча чудово розумів, що старий боцман жартує.

— Та, мабуть, що так. Як кажуть, любов до полювання він увібрав у себе разом із молоком матері.

— Як це розуміти? — запитав зацікавлений Томек.

— Так кажуть, коли хочуть підкреслити, що хтось до чогось дуже здібний, тобто має таку жилку, як кмітливість, розумієш?

— Розумію, розумію, — відповів Томек задоволено. — Це означає, що хтось має покликання або здібність до чогось.

— Так, так. Ти влучив у самісіньку десятку, братику, — сказав боцман.

Томека охопила раптом цікавість, чи й у нього, бува, немає такої жилки до полювання на диких звірів, тому, не гаючись, спитав боцмана:

— Цікаво, чи можна виробити в собі такий хист до мандрівок і полювання на диких звірів?

Боцман скоса глянув на хлопця й, стримуючи посмішку, відповів:

— Недарма кажуть, що звичка — це друга натура: отже, мабуть, можна. Треба тільки дуже хотіти й мати голову на в’язах.

Томек повеселішав. Нічого не кажучи боцманові, він вирішив у всьому наслідувати пана Смугу, щоб стати таким же вправним мисливцем, як він..

Боцман сховав листівки до кишені блузи в той момент, коли в коридорі пролунав гучний удар гонга.

— Мабуть, щось трапилось! — стурбовано сказав Томек.

— Ти вгадав, братику! Кухар приготував обід, — серйозно відповів боцман. — Тому швиденько чешімо до кают-компанії.

— Гм, отже, це тільки обід… — пробурмотів Томек.

Простора кают-компанія знаходилася на нижній палубі. Томек і боцман застали там уже кільканадцять осіб.

— Нарешті! — сказав Вільмовський, побачивши боцмана й сина. — Ти, Томеку, так засидівся в своїй каюті, що я вже боявся, чи зможе звук гонга виманити тебе з неї на обід.

— Я не знав, що вже так пізно, — виправдовувався Томек, не помічаючи значущих поглядів, якими обмінялися батько з боцманом.

Тим часом Вільмовський посміювався тихцем над наївністю сина, який не здогадувався, що батько наскрізь бачить його хлоп’ячу хитрість. Він чудово знав, що Томек не має поняття про стрільбу й полювання. Визначення йому функції «великого мисливця експедиції» було жартом, який Томек сприйняв з усією серйозністю. Вільмовський гадав, що напускна байдужість, з якою син сприйняв своє «призначення», розвіється, як дим, тільки-но він побачить чудовий штуцер. На його подив, Томек зумів спритно приховати свої побоювання та інтерес до зброї. Не бажаючи образити хлопця, він попросив боцмана Новицького навчити сина поводитися зі зброєю. Боцман залюбки взявся за цю місію. Адже Томек для нього був частинкою далекої, улюбленої Варшави. Тому він з успіхом виконав це завдання й тепер, значуще моргаючи Вільмовському, давав йому зрозуміти, що все відбулось якнайкраще.

Вільмовський відрекомендував сина членам екіпажу, які зібралися в кают-компанії, після чого всі почали обідати.

Томек їв без апетиту. Адже він вирішив у всьому наслідувати Смугу, тому час від часу поглядав на нього й думав:

«Боцман Новицький, певно, багато знає, якщо розбирає штуцер так легко, як я зараз набираю ложкою суп із тарілки. Це трохи смішно, але, можливо, пан Смуга справді ще лазив рачки, а вже для вправляння ловив котів за хвости. Шкода, що тітка Яніна не любила тварин і не дозволяла тримати в хаті навіть кота. Ну що ж, нічого не вдієш! Буду в усьому наслідувати пана Смугу. Тоді швидко стану великим мисливцем, а може, навіть приборкувачем».

Томек швидко їв суп, хоча він йому й не дуже смакував. Йому навіть вдалося випередити Смугу на кілька ложок, проте радість його швидко розвіялася, коли він помітив, що Смуга наливає собі другу порцію.

Томек із гіркотою подумав: «У тривалості сну я, може, не поступлюся перед Смугою, але в їді — ні. Принаймні не відразу. Треба буде при нагоді запитати боцмана Новицького, чи мав Смуга такий апетит із самого дитинства».

Доки не буде з’ясовано цю неясність, Томек вирішив їсти неквапом. Тепер він звернув увагу на решту членів екіпажу. Це були представники різних рас і народностей. Особливо йому сподобались двоє великих негрів-кочегарів. Це були атлетичної будови чолов’яги. Тому Томек вирішив почати ознайомлення з кораблем із котельні.

* * *

Відпочивати до своєї каюти Томек пішов уже зовсім пізно ввечері. Він швидко роздягся, скочив до ліжка й загасив світло. Батькові пообіцяв, що постарається негайно заснути, проте попри бажання дотримати слова, сон його зовсім не брав. А втім, як тут можна заснути, коли протягом лише кількох годин йому довелося пережити стільки розмаїтих вражень! Томек і справді заплющив очі, але тут же згадав напівголих кочегарів, які великими лопатами кидали вугілля у великі печі, де гуготіло пекельне полум’я. Потім він перенісся подумки в будку штурвального, і перед його очима постали образи вахтових офіцерів і матросів. Усі вони працювали, щоб корабель вчасно прийшов до далекої Австралії. Відтак він пригадав мету мандрівки й почав роздумувати над тим, скільки пригод очікує його в найближчому майбутньому.

Томек лежав на вузькому корабельному ліжку й в уяві переживав велике полювання на швидконогих кенгуру та кровожерливих динго. Упродовж кількох хвилин він подумки здійснив чимало незвичайних подвигів і, зрештою, заснув від утоми.

V
ВОРОЖБИТ ІЗ ПОРТ-САЇДА

Була чудова, безвітряна, сонячна погода. «Алігатор» спокійно плив гладенькими, як дзеркало, водами Адріатичного моря.

Томек швидко призвичаївся до нового становища й на «Алігаторі» почувався так само безпечно, як і в