Олександр Мелентійович Волков - Таємниця покинутого замку

нудьгуючий погляд Ментахо, він врозумів — його камінці не подіяли — і розсердився.

— Що, нецікаво дивитися на смарагди? — запитав він Ментахо.

— Умгу, — знову відповів ткач.

Генерал вирішив, що «умгу» — якесь головне, хоч і неперекладне слово в землян.

Нарешті колишній король вивчив назубок менвітську азбуку, прочитав буквар і почав читати хрестоматію менвітської літератури. Вільно розмовляти мовою Прибульців він а допомогою Ільсора навчився досить швидко, Ільсор керував говорильною машиною, примушуючи її в неймовірною швидкістю запам'ятовувати усе нові і нові слова землян, повідомляти також, як ці слова вимовляються по-менвітському.

Зате Ельвіна потрапила в безнадійно відсталі, жінка не мала ніякого бажання вивчати мову непроханих гостей.

Коли, на думку Баан-Ну, полонений добре засвоїв менвітську мову, а говорильна машина могла безперебійно (так багато в ній містилося інформації) робити переклади, генерал у супроводі Ільсора прибув до кімнати полонених для розмови з Ментахо.

Баан-Ну найперше почав розпитувати бранця про його країну. Ментахо поводився обережно: він уже дістав настанову від Страшила, що й як говорити. Не слід було розповідати, що країна чарівна. Суворо-пресуворо заборонялося згадувати про казкових фей Стеллу і Вілліну. Ні можна було обмовитися, що птахи і звірі розуміють людську мову. Існування Страшила і Дроворуба теж повинно було залишатися таємницею.

— Скажи, Ментахо, як називається країна, де ми перебуваємо? — запитав генерал.

Машина зітхала, кліпала, попискувала, старанно перекладаючи то однією мовою, то другою.

— Гудвінія, пане генерале, — відповів ткач по-менвітському.

— А чому вона так називається? — запитав Баан-Ну.

— За ім'ям Гудвіна, який прославився воєнними подвигами, — сказав не моргнувши Ментахо, але, правда, сказав він своєю мовою, вигадувати чужою йому було ще тяжко.

— Гудвін — король? — запитав генерал.

Одержавши ствердну відповідь, він поцікавився:

— Отже, у вас були війни?

— Та ще які! — похвалився Ментахо. — Армія Гудвіна славиться надзвичайною хоробрістю. Вона здобула перемоги над могутніми державами Гінгемією та Бастиндією.

Ткач лукавив, але користувався справжніми іменами, щоб не заплутатися.

— У вас є гармати? — далі розпитував Головний Прибулець.

— Гармата в нас тільки одна, — чесно признався Ментахо, — зате яка! Одним пострілом може покласти цілу армію дерев'яних солдатів.

— Яких солдатів? — не зрозумів генерал.

Ментахо бовкнув зайве і замовк. Баан-Ну вирішив — говорильна машина зробила неправильний переклад.

Як би там не було, а розмова інопланетянинові подобалася дедалі менше і менше.

— А Гудвін далі править країною? — поцікавився він.

— Ні, пане генерале. Він полетів на Сонце.

— Тобто, як полетів?

— На цьому, на повітряному…

— Кораблі? — запитав генерал.

— Ось-ось, — підтвердив ткач.

Заява про міжпланетну подорож Гудвіна (а саме так зрозумів його політ Баан-Ну) подіяла на генерала гнітюче. Він поморщився, але розпитував далі:

— Скажи, друже Ментахо, хто жив в Ранавірі? — Баан-Ну ненароком назвав ткача «другом», настільки почуте занепокоїло генерала. — Такий величезний замок…

Ментахо здогадався: його запитують про власника ламку. Але він нічого про Гуррікапа не знав. Однак ткач не розгубився.

— А… це так, — невизначено махнув він рукою, — будівник замку Гуррікап.

— У Гудвінії є велетні? — занепокоєно запитав Баан-Ну.

— Куди їм подітися? Є ще, — ніби нічого не сталося, спроквола сказав Ментахо.

Рамерійця раптом пройняв холодний піт, але він, поки не з'ясував подробиці, вів розмову далі.

— Велетні мають своє королівство? — якомога байдуже запитав він.

— Ні, велетні живуть поодинці, — розповідав Ментахо. — Бачте, вони настільки люті, що не можуть ужитися один з одним. Як зустрінуться, так і починають кидати один в одного каміння.

Хоча король Ментахо і перетворився під впливом Сонної води на ткача, характер його по суті не змінився. Брехав він натхненно, до самозабуття, при цьому дивився в очі співрозмовника — довгасті, суворі, здивовано розширені від розповіді ткача. Брехав він по-королівському!

Головний менвіт мовчав, розгубленість підвела його. Він навіть про свій погляд забув, а то міг би наказати що завгодно, наприклад, говорити правду.

Зустрівшись наступного разу з Ментахо, Баан-Ну змінював порядок запитань, задавав їх зненацька. У відповідях ткача повторювалися все ті ж імена.

«Ні, неможливо припустити, що ця легковажна людина, цей шелихвіст бреше, — розмірковував генерал. — Ну, звичайно, прибріхує. Характер у нього широкий, але, гадаю, прибріхує небагато».

З моменту приземлення Баан-Ну не раз згадував про те, що правитель Рамерії Гван-Ло жде від нього сигналу про підкорення Белліори. Треба було поспішати.

Насамперед інопланетяни оточили Гудвінію ланцюгом радарних установок.

Баан-Ну наказав розставляти радари на відстані п'ятдесяти кілометрів один від одного. Так забезпечувався, на його думку, повний захист кордонів між Гудвінією і Великим світом.

Гармати вивантажили з «Діавони», а радари довелося будувати.

Поки арзаки монтували установки, вертолітники-менвіти піднімалися на найвищі вершини Кругосвітніх гір, розчищали майданчики, ставили поворотні круги для гармат. Обертова антена радара вловлювала наближення будь-якої живої істоти, електронний пристрій посилав сигнал у Ранавір, а крім того, наводив самозарядну гармату на живу ціль.

Роботи були завершені. Але установки не вмикали. Цілий день їх тримали на обмежувачі, аби вертольоти мали можливість відлетіти.

Надійність встановленої системи один з пілотів випробував на собі. В нього несподівано провисли дверцята вертольота, і, лагодячи їх, він провозився більш як годину. Зайнятий ремонтом, пілот не зорієнтувався в часі, забув про обмежувач, а коли кинувся навздогін за іншими, услід йому гримнув постріл. Пілот був поранений, добро, що хоч не вбитий, і з великими труднощами посадив вертоліт на дно ущелини. Як же він здивувався, коли до нього в намет, де він лежав забинтований, прибув посильний від Баан-Ну (звичайно, це був Ільсор) і приніс замість догани наказ про нагородження орденом Місяця.

Так високо Баан-Ну оцінив пілота аж ніяк не за те, що той виявився ґавою. Завдяки випадку з вертолітником генерал тепер був спокійним: ніхто не зможе непомітно пропикнути в країну, де приземлялися рамерійці. Крім того, якщо раптом жителі Гудвінії надумають звернутися до когось по допомогу, ніхто з них таємно не пройде у Великий світ.

ПОЄДИНОК ГОРШКА

иконуючи наказ Страшила Мудрого та його друзів, Ментахо зумів прихилити до себе Прибульців. Про це також подбав Ільсор.

Він усіляко розхвалював полоненого белліорця перед Баан-Ну.

— Розумний, здібний, тямущий, — говорив він. — Ментахо робить нам неоціненні послуги з властивою йому простодушністю.

Колишньому королю та Ельвіні навіть дозволяли без будь-якої варти розгулювати довкола хатини, де їх поселили, і двері тримали незачиненими. Відносна свобода була дуже слушною, це дало змогу частіше зустрічатися в Кастальо. Часті прогулянки ткача з дружиною в ліс не викликали підозр. Старі йшли по гриби. Ментахо не робив секрету з того, що любить поїсти. А охайна Ельвіна в чистому фартушку не забувала прихопити з собою