В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

здоров’я особи» Пленум роз’яснює: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК України. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого ж злочину чи замах на нього». Тобто якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих обставин, а потім – ще раз такий самий злочин, вчинене належить кваліфікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).

Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає в тому, що вона:

а) може виступати як кваліфікуюча ознака складу злочину – до злочину, вчиненого повторно, законодавець застосовує більш сувору санкцію, що свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;

б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачено як кваліфікуючу ознаку складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 61). Наприклад, у ч. 2 ст. 122 КК України не міститься як кваліфікуюча ознака складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повторно, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен врахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.

Повторність злочинів має спільні ознаки з кількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що обумовлює необхідність їх розмежування. Повторність злочинів слід відрізняти:

1) від продовжуваного злочину – законодавець застерігає, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК України). Особливо актуальним це питання є тоді, коли йдеться про відмежування від продовжуваного злочину повторності тотожних злочинів, не пов’язаної із засудженням. Спільним у цих двох поняттях є те, що і при продовжуваному злочині, і при повторності тотожних злочинів вчиняються юридично тотожні діяння. Однак якщо продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, низку юридично тотожних діянь якого спрямовано на реалізацію єдиного злочинного наміру, то при повторності тотожних злочинів діяння не поєднані єдиним наміром, вчиняються незалежно одне від одного. Наприклад, якщо особа має намір викрасти певну річ частинами і від початку усвідомлює, що для реалізації цього наміру їй необхідно вчинити кілька крадіжок, має місце продовжуваний злочин. Якщо ж особа мала намір вчинити крадіжку і своїм діянням реалізувала цей намір, а потім у неї виник вже новий намір на нову крадіжку іншої речі, який вона теж реалізувала, то в цьому разі має місце повторність крадіжки;

2) від реальної сукупності злочинів, яку зазвичай складають злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК України, тоді як повторність злочинів, навпаки, за загальним правилом, становлять тільки тотожні злочини. У тому разі, коли законодавець визнає повторністю вчинення особою не тотожних, однак однорідних злочинів, такий вид множинності вже не можна називати сукупністю – він є повторністю. Крім того, реальна сукупність злочинів ніколи не може бути пов’язана із засудженням, у той час як повторність не залежить від засудження. І в цьому полягає ще одна відмінність повторності від реальної сукупності злочинів.

Останнім видом множинності злочинів є їх рецидив. Поняття рецидиву злочинів наведено у ст. 34 КК України, відповідно до якої рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Це – легальне кримінально-правове визначення поняття рецидиву злочинів, яке слід відрізняти від кримінологічного (вивчають у науці кримінології) і побутового розуміння рецидиву злочинів.

Існують такі ознаки рецидиву:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Ця ознака є спільною для всіх видів множинності злочинів, а тому належить і рецидиву злочинів. При цьому для наявності рецидиву злочинів (так само, як і для сукупності та повторності злочинів) не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається судимою за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом усього строку відбування покарання і зазвичай ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку (Розділ XIII Загальної частини КК України). Тому рецидив злочинів буде відсутнім тоді, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості, наприклад, до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Водночас особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 КК України), протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, за якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом – ст. 24 КК України), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, в цілому визнаються умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, – ч. 2 ст. 121 КК України).

Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє кілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші – необережними, то рецидив можуть становити лише умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів.

Види рецидиву злочинів можуть класифікуватися залежно від різних критеріїв, зокрема:

1) за характером вчинюваних особою злочинів виділяють:

а) загальний рецидив – що утворюється різнорідними злочинами. Наприклад, особа,