Пауло Коельо - Диявол і сеньйорита Прим

подібного не трапиться. Ні, мова йшла про інакше знищення, і Берта, хоч і не второпала, про що ж він говорив, занепокоїлась. Чоловік попрохав її бути спостережливою, адже це його батьківщина, найулюбленіше місце у світі, хай навіть йому й довелося покинути його раніше, ніж того хотілося.

Берта стала уважніше придивлятися до місцевих мешканців, до хмар, що, пливучи небом, складалися у вигадливі картини, до мисливців, що приїздили й від’їздили, проте не знаходила свідчень того, що хто-небудь має намір знищити місто, яке нікому ніколи не чинило зла. Чоловік, одначе, наполегливо прохав її бути насторожі, і вона виконувала його прохання.

І ось три дні тому, побачивши, як прийшов до Віскоса чужоземець, та й не сам один, а з дияволом, збагнула, що дочекалася. А сьогодні Берта помітила, що за одним плечем у Шанталь стоїть янгол, а за іншим — демон, і миттю зв’язала воєдино обидві події, зрозумівши, що дивовижні діла чинитимуться в її містечку.

Посміхнувшись сама до себе, вона подивилася праворуч і майже непомітно послала в той бік повітряного поцілунка. Ні, вона не жалюгідна стара руїна, — вона ще має зробити дуже важливу справу — врятувати місто, в якому народилася, і вона врятує його, хоч поки й не знає, як саме.

Шанталь полишила занурену в роздуми Берту й повернулася додому. Сусіди перешіптувалися, бувало, що стара знається з нечистою силою. Розповідали, буцімто вона цілий рік провела взаперті й за той час навчилася відьомству й чаклунству. Коли Шанталь запитувала, хто ж міг навчити її цьому, одні казали, ніби сам сатана приходив до Берти ночами, інші, — що вона, промовляючи заклинання, почуті від батьків, навчилася викликати дух кельтського жерця. Нікого, втім, це особливо не обходило й не зачіпало: безневинна стара нікому не чинила злого й завжди могла розповісти що-небудь цікавеньке.

І вони мали рацію, хоча розповідала вона завжди одні й ті самі історії. Раптом Шанталь уклякла на місці, стиснувши в руці ключ від своїх дверей. Вона багато разів чула про те, як загинув Бертин чоловік, та лише цієї миті зрозуміла, що ця історія — найважливіший урок для неї. Вона пригадала, як зовсім недавно блукала лісом, охоплена глухою злістю до всього, готова кинутися й розтерзати, не розбираючи, усе, що опиниться перед нею, — себе саму, містечко, його мешканців та їхніх дітей.

Однак справжньою й гідною мішенню міг стати лише чужоземець. Треба зосередитися, прицілитися й завдати удару. А для цього треба мати план — було б справжньою дурістю розповісти про все сьогодні ввечері й випустити ситуацію з-під контролю. Шанталь вирішила відкласти ще на один день розповідь про пропозицію чужоземця, — якщо вона взагалі наважиться повідати землякам про неї.

***

Того вечора чужоземець, що, як завжди, частував усіх за свій рахунок, разом із грошима простягнув Шанталь цидулку. Дівчина поклала її собі до кишені, вдаючи, що не надає цьому особливого значення, хоча й зауважила, що чужоземець час від часу намагається спіймати її погляд, немов задаючи їй якесь безсловесне запитання. Вони помінялися ролями: тепер вона володіла ситуацією, вона обирала час і місце битви. Саме так завжди чинять досвідчені мисливці, — вони створюють такі умови, коли здобич сама виходить на постріл.

І лише повернувшись додому, причому цього разу з дивним передчуттям, що цієї ночі спатиме вона глибоко й міцно, Шанталь розгорнула цидулку. Чужоземець призначав їй зустріч — на тому ж місці, де вони здибалися вперше. Він додавав, що найліпше було б погомоніти наодинці. Але якщо їй завгодно — то можна й при всіх.

Шанталь не лише відчула погрозу, але й зраділа тому, що вона пролунала. Це значить, він втрачає самовладання, а такого зроду не трапиться з тими, хто по-справжньому небезпечний. Великий миротворець Ахав любив повторювати: «На світі є два види дурнів. Одні кидають розпочату справу, відчувши погрозу. Інші вважають, що погрозами самі зможуть чого-небудь досягнути».

Шанталь порвала цидулку на дрібні шматочки, кинула їх в унітаз і спустила воду, потім прийняла дуже гарячу ванну, а відтак лягла у постіль і посміхнулася. Вона домоглася всього, чого бажала, а бажала вона знову здибатися з чужоземцем для розмови віч-на-віч. Якщо вона хоче знати, як здолати супротивника, слід бездоганно розумітися на тому, що він за один.

Заснула вона майже одразу й спала глибоко, спокійно й міцно. Одну ніч вона провела з Добром, другу — з Добром і Злом, третю — із Злом. Жодне з них так і не підкорило її, проте обоє залишилися жити в душі дівчини й тепер розпочинали боротьбу, щоб з’ясувати, хто дужчий.

***

На той час, коли прийшов чужоземець, Шанталь встигла змокнути до нитки, — знову розходилася буря.

— Про погоду не починатимемо, — попередила вона. — Ллє, як бачите. Я знаю місце, де ми зможемо сховатися від зливи.

Вона підвелася й притиснула до себе щось продовгувате в брезентовому чохлі.

— Рушниця, слід розуміти? — запитав чужоземець.

— Еге ж.

— Ти хочеш мене вбити?

— Хочу. Не певна, що саме вас, але дуже хочу. Проте рушницю я прихопила не для цього, — раптом, здибаю на шляху «проклятого вовка», я його застрелю й цим завоюю шану односельців. Минулої ночі я чула, як він виє, але мені ніхто не повірив.

— Що то таке — «проклятий вовк»?

Шанталь на хвильку завагалася, — чи варто бути відвертою з людиною, яку вважала своїм ворогом? І тут їй згадалася книжка про японські бойові мистецтва, — вона завжди читала без розбору все, що постояльці забували в готелі, оскільки купування книг вважала даремною тратою грошей. Так от, у книжці тій було сказано, що найліпший спосіб послабити супротивника — це переконати його в тому, що піддаєшся йому й погоджуєшся з його діями.

І отак крокуючи під дощем і вітром, вона розповіла чужоземцеві цю історію.