Іван Філіпович Ющук - Троє на Місяці

— Бо коли читаєш, треба вдумуватися в те, що читаєш. Аналізувати правило, а не дрімати над ним. Ось візьмемо правило “дев’ятки” — ти, до речі, його так і не знаєш…

— Воно дуже важке, — буркнув Незнайко.

— Важке, доки не розібратися в ньому. А розберешся — і нічого важкого нема: “У словах іншомовного походження буква и пишеться тільки в загальних назвах після дев’яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р, якщо далі йде будь-який приголосний, крім й. У всіх інших випадках у словах іншомовного походження пишеться буква і”. Насамперед треба виділити найосновніше, про що йдеться в правилі. Про що ж, Незнайку?

— Про букву і та про и.

— Не зовсім так. Насамперед треба усвідомити, що це правило стосується тільки слів іншомовного походження, тобто таких, як паралелепіпед, електрифікація, аероіонізатор, а не таких, як вишня, повітря, кисень, доріжка, які з давніх-давен існують у нашій мові. Тепер з’ясовуємо: що ж говориться про слова іншомовного походження?

— Що в них може писатися буква і та буква и.

— Правильно. Коли ж пишуться ці букви в словах іншомовного походження?

— Я не запам’ятав.

— Отже, вникаємо далі в правило. У ньому сказано: “Буква и пишеться тільки в загальних назвах”. Значить, власні назви, такі, як Аргентіна, Вашінгтон, Міссісіпі, Кіплінг, поки що відсуваємо вбік. Нас зараз цікавлять лише загальні назви: радист, радіація, вітамін… Чи завжди в загальних назвах іншомовного походження пишемо букву и?

— Ні, не завжди.

— А коли?

— Тільки після якихось букв.

— Скільки цих букв?

— Не пам’ятаю.

— Це правило через те й названо правилом “дев’ятки”, що в ньому йдеться про дев’ять букв. Щоб запам’ятати їх, вимовляємо ці букви вголос: д, т, з, с, ц — повітря проходить через стиснені зуби; ч, ш, ж, р — повітря треться об тверде піднебіння. Або ще краще — до кожної з них додаємо голосний звук і запам’ятовуємо їх у словах: де ти з’їси цю чашу жиру.

— Але, здається, й після цих дев’яти букв не завжди пишеться и? — підбадьорився Незнайко.

— Справді, — підтримав його Граматик, радий, що той почав думати. — Після цих дев’яти букв пишеться и тільки тоді, коли далі йде приголосний, крім й. Ось у слові радист пишемо и, бо далі йде приголосний с: дис. А в словах радіо, радій пишемо і, бо хоч д і належить до дев’ятки, але далі йде в одному слові голосний о, а в другому — й: діо, дій.

— Розумію, — піднявся духом Незнайко. — Букву и пишемо лише в загальних назвах і тільки після дев’яти букв, якщо далі йде приголосний, крім й. В усіх інших випадках пишемо і: перед голосними та й, після букв, які не входять у дев’ятку, на початку і в самому кінці слова, у власних назвах.

— Дуже добре, — не втримався Граматик, щоб не похвалити товариша. — Але не в усіх власних назвах пишемо і, є тринадцять винятків, у яких пишемо и.

— Чортова дюжина.

— Щоб запам’ятати цю чортову дюжину винятків, треба уявити собі земну кулю. Зараз і не видно її… Е, ні, Земля трохи-трохи світліша, ніж космічний простір… Так-от на двох протилежних полюсах — Арктика і Антарктида, два протилежні континенти — Америка і Африка. Це вже чотири, залишається ще дев’ять. Починаємо з півночі Європи — Балтика і тут же Рига; мандруємо на південь — Британія; перепливаємо через Ла-Манш — Париж, Рим; переправляємося через Середземне море — Єгипет, Палестина, Єрусалим, і вже зовсім далеко, аж біля Індії — Пакистан.

Незнайко спробував повторити — і йому це вдалося. — Диви, не так воно й важко, — аж повеселішав він. І раптом вигукнув: — Погляньте, хлопці, яка троянда біла піднялась над Землею!

Граматик і Капітан припали до ілюмінаторів, але нічого надзвичайного не побачили. Серед зоряних розсипів бовваніло неосяжне кружало Землі. Тільки світлий пруг, що обкреслював його на сході, потовщав — займався космічний ранок. І вже хлопці хотіли махнути рукою на Незпайкове видиво, як нараз на тьмяній тарелі справді піднялася біла-біла розпукла квітка з двома нерівними колючими гілочками — достеменна тобі троянда. Поруч проклюнулася ще одна.

— Що це таке? — здивовано запитав Граматик.

— Це спалахи блискавок, — здогадався Капітан. — Над джунглями Амазонки зараз, очевидно, бушує тропічна гроза.

Хлопці замовкли, втупившись у Землю, завішену в космічному просторі. Чи це справді було, чи їм тільки так здавалося, але вони чули, як крізь безгоміння чорного космосу до них проривається невгамовний плюскіт заливного дощу й нерівні перепади могутнього грому. Шаленіла злива, вітер шарпав крони дерев, над лісовими хащами котився безперервний гуркіт. А Земля дарувала їм у дорогу білі троянди.

— Хлопці, — вивів їх із задуми Капітанів голос, — пора готуватися до переходу на основну траєкторію. Насамперед треба влаштувати місце для Незнайка.

День настав так само раптово, як і ніч. Щойно було темно, сліпо чорніли ілюмінатори, наче залиті чорною тягучою рідиною — і нараз зробилося видно, мовби корабель випірнув на якусь залиту сонцем поверхню.

Доки Граматик з Незнайком мостили місце, Капітан проводив підготовку до запуску двигунів: разом із Другом уточнював елементи траєкторії, ще раз підраховував кількість пального, звірявся по зірках.

Нарешті Граматик з Незнайком з куртки, двох спальних мішків, ковдри й поролону спорудили при задній стінці під дверима харчового відсіку щось подібне до лежака. Граматик прив’язав Незнайка так, щоб, коли ввімкнуться двигуни, перевантаження його притисло спиною до підстилки. І сам сів у крісло та затягнув ремені. Друг розпластався в своєму кутку.

Капітан востаннє прискіпливо оглянув табло, звірив показання приладів. Дав команду на дозування пального. За якийсь час на табло заблимали цифри — усе правильно.

— Даю готовність десять хвилин. Опустити заборола на шоломах.

Через десять хвилин корпус корабля здригнувся, завібрували перегородки. Кабіна поволі почала здиблюватися.

— Ой, перевертаємося! Падаємо! — злякано заволав Незнайко. Капітан і Граматик висіли над ним у своїх кріслах.