Григор Угаров - Невидимий риф

Кріпс одірвався від бінокля й повернув до нього голову:

— Ви щось помітили?

— Мені здається, той таємничий привид з такою самою швидкістю віддаляється від нас!

— Його вже не видно?

Жозеф Браун опустив бінокль, протер очі іі знов уважно вдивився в далечінь. В окулярі промайнули темні обриси супутника. Браун насупив брови й наказав розвинути максимальну швидкість. Та вже за кілька хвилин Кріпс у відчаї опустив бінокль і вилаявся:

— Він біжить поперед нас, як пацюк!

Обличчя в Жозефа Брауна залишилося нерухомим.

— Дивна річ! — повторив Кріпс.

— Нічого дивного немає! — махнув рукою Браун.

— Що ж ми будемо робити?

— Маневрувати!

Корабель уповільнив хід, описав на воді широке коло й повернувся на те місце, де був раніше. Та не проплив він і п'яти миль, як темна цятка знову рушила слідом за ним, тримаючись тієї самої відстані. Коли ж корабель несподівано ліг на зворотний курс — супутник також повернув назад.

— Привид! Справжній привид! — хитав головою Кріпс.

— Побережіть свої нерви, сер! — заспокоїв його капітан.

Обличчя в Кріпса було похмуре, схвильоване, хоч як він намагався не виказувати своїх почуттів. Ту мить на капітанському містку з'явився Загорський.

— Доки триватиме ця гра?

Фенімор Кріпс скипів:

— Це ніяка не гра, сер!

— Ми губимо дорогоцінний час! — досадливо змахнув рукою Загорський. — І потім…

Фенімор Кріпс скинув рукавички і, вдаривши ними себе по коліну, повільно проказав:

— Спочатку треба з'ясувати, з ким ми маємо справу!

Загорський спалахнув:

— А що робити, коли це справді підводний човен, який вирішив переслідувати нас до кінця подорожі? Будемо крутитися тут три дні, і він разом з нами? Що ж, по-вашому, так і сидіти склавши руки?

— Хіба човен має великий запас пального? — не поступався Кріпс.

Настав час завдати йому нищівного удару, і Загорський не забарився це зробити.

— Ми з вами живемо не на початку двадцятого століття, сер! — сказав він. — Тепер існують підводні човни з атомними двигунами! Човен з таким двигуном може лишатися під водою навіть протягом року! А в нашому становищі хіба можна гратися — хто кого перечекає?

Кріпс вимушений був відступити, але треба було відступити з честю, не втрачаючи власної гідності… Як людина розумна й спритна, він так і вчинив.

— Спробуємо ще раз наздогнати його і тоді вже попливемо до Абалули!

— Гаразд, — погодився Загорський.

З лабораторії вибіг, накульгуючи, алжірець Хеда:

— Знову сигнали!

Кріпс сполотнів.

— Гаразд, — відповів Загорський. Зачекавши, поки відійде професор, на місток піднявся Макс Шнайдер-Акула.

— Ну, то що ж це: кит чи не кит? — дошкульно запитав його Жозеф Браун.

Акула випнув груди, закусив сигару й процідив крізь зуби:

— Підводний човен!

Потім підступив до директора й щось прошепотів йому на вухо. Фенімор Кріпс підскочив, як ошпарений:

— Чи ти сповна розуму?

І насилу переставляючи ноги, поволі спустився сходинками вниз.

Під час другого маневру Жозеф Браун остаточно переконався, що за кораблем слідує не кит, а якесь морське судно, зовсім не схоже на підводний човен. Коли він зайшов у каюту до директора, той був у ліжку. Шухляда нічного столика з червоного дерева була висунена, і капітан побачив у ній новенький блискучий пістолет. Кріпс не встиг відсмикнути тремтячу руку від шухлядки. Уздрівши Брауна, він спробував підвестися.

— Мене переслідують кошмари!

— То вийдіть на повітря, сер!

— Ні, — півголосом відповів Кріпс, замкнув шухлядку і, потерши рукою очі, додав: — Краще я полежу.

Потім сів на ліжко, пригладив скуйовджений чуб і запитав:

— Що там нового?

— Підозрілий супутник щез, сер! — доповів Браун.

— Як?!

— Він не з'являється вже півтори години.

Кріпс одразу пожвавішав і допитливо подивився на капітана:

— Кит?

— Здається, сер!:

— Зачекай-но! А чому професор завжди замикає свою каюту?

Жозеф Браун здивовано звів плечима:

— Мене це зовсім не цікавило.

— Значить, ти не знаєш?

— Ні! — відповів Браун і вийшов на палубу.

Після марного триденного блукання в пошуках морських привидів корабель попав у шторм. Це була не та звичайна буря, що часто здіймається у відкритому морі, а справжній ураган. І тільки завдяки потужним двигунам та досвідченим рукам Жозефа Брауна «Адмірал Мільтон» повернувся на те саме місце, звідки почав переслідувати «підводного човна», і знову взяв курс на Абалулу.

Від утоми в людей склеплювалися очі, крім того, треба було змонтувати деякі складні й чутливі прилади, що їх під час шторму швидко демонтували й сховали в надійні місця. На це довелося витратити ще один день. До того ж професор Загорський наполягав, щоб корабель увійшов у зону опромінювання не вночі, а вдень. Він запропонував перебути ніч у океані — подалі від острова, — а рано-вранці, коли буде повний штиль, рушити вперед. Жозеф Браун спочатку не погоджувався на це, та потім поступився перед доводами Загорського.

Вони стояли вдвох на капітанському містку, уточнюючи деякі деталі, коли до них підійшов штурман і, показавши праворуч, сказав:

— Привид з'явився знову!

Жозеф Браун мало не випустив з рота сигару. Він припав очима до бінокля, довго вдивлявся в море, і нарешті в окулярі з'явилися обриси таємничого супутника. Цю ж мить до Загорського підскочив кульгавий алжірець і прошепотів:

— Сигнали повторилися!

«Поява таємничого супутника збігається з передачею незрозумілих сигналів. Це повторюється