Григор Угаров - Невидимий риф

Може, він зовсім з'їхав з глузду?

— Це йому не загрожує.

Білий, як морська піна, корабель купався в південному сонці і здавався велетенським птахом, що, втомившись, відпочиває на воді. Він був обладнаний за останнім словом техніки, мав потужні двигуни, міг розвивати велику швидкість і не боявся найлютішого урагану.

Хоч стояв тихий сонячний день, але обрисів острова звичайним оком ще не було видно. Акули, що переслідували корабель, кудись зникли. І тільки щось, дуже схоже на кита, супроводило судно.

Вільні од вахти матроси сперечалися. Одні казали, що то кит, хоч у цій частині океану кити трапляються рідко. Другі, навпаки, твердили, що це підводний човен, який блукає океаном і випадково опинився біля «Адмірала Мільтона». Треті запевняли, що це спостережний пост, надісланий з суходолу простежити за маршрутом корабля, — корабель-бо має на борту вертоліт, складну апаратуру й прилади, і тому не може не викликати підозри, тим паче що й прикордонникам про це судно нічого не відомо. Кріпс теж звернув увагу на таємничого супутника, який час від часу висував із води свій тулуб. Кріпсові не хотілося б мати справу ні з американськими, ні, тим паче, з радянськими підводними човнами. Він не бажав, аби хтось був свідком того, що може статися з кораблем, коли він зіткнеться з невидимою перешкодою.

— Онде кит, капітане! — вигукнув хтось із матросів.

Фенімор Кріпс уп'яв маленькі лисячі очиці в таємничий супутник і зітхнув.

— Я теж гадаю, що то кит, — відповів Браун.

Кріпс підійшов до капітана. Той опустив бінокль і різко обернувся. Кріпсове обличчя спотворила лють.

Найперша умова, яку поставили капітанові перед подорожжю, — це зберігання в цілковитій таємниці всього, що відбуватиметься біля острова Абалули. «Капітан і екіпаж корабля одержать винагороду, якщо триматимуть язика за зубами», — сказав Браунові Джон Равен.

— То ніякий не кит! — прошипів Кріпс. — А твої люди, замість мовчати, розводять теревені…

— Це ж матроси, — спробував заспокоїти його Браун. — Вони звикли гаяти час розповідями про неймовірні речі… Тож чи варто дивуватися, коли вони кажуть, ніби той кит — це підводний човен?

Загорський мовчки стежив у бінокль за темною плямою й не прислухався до суперечок між Кріпсом і Брауном. Аж ось до нього підійшов низенький на зріст кульгавий алжірець, що працював у апаратній. Кріпс нервово сіпнувся.

— Що скажеш, Хедо? — спитав Загорський.

— Чути нерозбірливі сигнали!

— Сигнали? — скрикнув Кріпс.

— Нічого дивного, — сказав Загорський.

— Як?

— Іди, Хедо! — кинув алжірцеві професор, але Кріпс ухопив того за куртку й притяг до себе:

— Що то за сигнали?

Алжірець збентежено переводив погляд із Загорського на Кріпса: не розумів, чому Кріпс тримає його за комір і що хоче від нього.

— Він не може вам нічого сказати, сер, — промовив Загорський і, махнувши рукою, додав — Сигнали! Прилади приймають будь-які сигнали.

— Так, так, — процідив крізь зуби Кріпс.

Алжірець зашкутильгав до апаратної. Фенімор Кріпс знову наставив бінокля до очей. Таємничий супутник залишався на тій самій відстані од корабля — не наближався й не віддалявся.

— Треба перевірити, що це — підводний човен чи кашалот, — нарешті сказав Кріпс.

Загорський здивовано глянув на нього.

— Ми не можемо гаяти часу, сер!

— Я саме це й маю на гадці, — відказав Кріпс.

Запала мовчанка. Капітан спробував розрядити напружену атмосферу й запропонував сприйнятне для обох сторін рішення:

— Давайте перевіримо, професоре! Принаймні спекаємося підозри.

Намагаючись стримати свої нерви, Кріпс ввічливим тоном наполягав:

— Браун має рацію, сер!

— Цей супутник нас зовсім не цікавить! — відповів Загорський. — Спостереження за ним не заважатиме виконанню нашого головного завдання, але й нітрохи не полегшить його. Нам треба дивитися он туди, — він показав на схід, — а все інше нас не обходить!

Обличчя в Кріпса налилося кров'ю. На щоках виступили червоні плями.

— Тут не виключені будь-які несподіванки! — сказав він, ні до кого не звертаючись.

Загорський підвів на Кріпса очі.

— Я не бачу ніякої небезпеки!

— Дарма, сер! — повільно мовив Кріпс. — Ідеться про інтереси фірми! Ви не торгівець, і тому не розумієте, в якому скрутному становищі опинився Джон Равен.

Нараз, збагнувши, що починає виказувати таємниці, про які не повинні знати ні Загорський, ні Жозеф Браун, Фенімор Кріпс прикусив язика й замовк. За мить, опанувавши себе, він спокійно додав:

— Ми у відкритому морі! Нас можуть торпедувати й пограбувати!

Загорський, ховаючи посмішку, краєм ока глянув на Брауна. Мовляв, Кріпсова голова забита дурницями — він весь час підозрює, що його хтось переслідує й хоче пограбувати. З такою людиною, звісно, сперечатися важко, а ще важче в чомусь переконати її. Тим-то Загорський махнув рукою:

— Не будемо сперечатися, сер!

Капітан знизав плечима. Мовляв, він змушений підкоритися цьому настирливому Кріпсові, хоч і розуміє, що переслідувати супутника — безглуздо.

ПОДОРОЖ СЕРЕД ТАЄМНИЧИХ СУПУТНИКІВ І НОВІ ЗАГАДКИ

Фенімор Кріпс, не випускаючи з рук бінокля, стояв на капітанському містку. Він мав бути задоволений: капітан вправним маневром розвернув корабель і спрямував його в бік таємничого супутника.

З палуби долинув гучний голос штурмана:

— Б'юся об заклад, що це кит!

— Ти ж зроду не бачив живого кита! — заперечив йому старий бородатий матрос з хрестиком на шиї.

— Я плавав на китобійному кораблі.

— А я стріляв по них гарпунами!

Вибухнув сміх.

— Може, ти ще й тримав кита за хвіст! — жартували матроси.

Макс Шнайдер-Акула, пахкаючи сигарою, зверхньо поглядав на матросів і мовчав.

Корабель не проплив і милі, як капітан вигукнув:

— Що воно