Григор Угаров - Невидимий риф

вже кілька разів. Який між ними зв'язок? Можливо, це просто випадковість? — розмірковував професор. — Випадковість? Навряд чи!»

Чутка про те, що підозрілий супутник з'явився знову, облетіла весь корабель.

— Світловий сигнал! — вигукнув хтось.

— Так, так, — потвердив іще хтось.

У оточенні кількох матросів на палубу вийшов Макс Шнайдер-Акула й зупинився біля правого борту.

* * *

За дві години після цього Жозеф Браун запросив Загорського до себе в каюту на каву. Вони розмовляли про супутник, про ураган і про Кріпса, який раптово занедужав. У розмові Браун згадав і про те, що Кріпс цікавився, чому Загорський замикає свою каюту.

Коли мова зайшла про невидиме кільце магнітних сил, що його вони можуть зустріти в безмежному океані, до каюти вбіг захеканий штурман.

— З'явився ще один супутник!

— Що ти кажеш? Де? — не міг второпати ошелешений капітан.

— Праворуч корабля!

— Відстань?

— Така ж, як і до першого.

— Отже, тепер нас супроводжують два супутники?

— Так.

— То ми знову будемо ганятися за ними? — впав у розмову Загорський.

— Цього разу — ні, професоре.

— А якщо Кріпс наполягатиме?

— Ви не повинні поступатися!

— І ви теж.

— Яке це, власне, має значення, хто нас супроводжує: кити чи підводні човни? Вони ж нам не заважають! — докинув і свого штурман.

— Авжеж, — підтримав його Загорський.

— Ні, професоре, — заперечив Жозеф Браун. — Для мене й для вас це не має ніякого значення, а для Кріпса — має. Мені, синові незаможного шотландського залізничника, байдуже — втратить Джон Равен Абалулу чи ні, збільшаться Кріпсові багатства чи він збанкрутує. А директора дуже непокоять ці таємничі супутники.

— За вами пильнує Акула, — попередив штурман.

— Може, за наказом Кріпса? — посміхнувся Загорський.

— Цей німець ще завдасть нам клопоту! — буркнув капітан.

— Отже, Кріпс наставив тенета й тепер стежить за кожним із нас? — сказав Загорський.

— Схоже на це! — потвердив штурман. — Та Акула цікавиться не нами. Він обнюхує вашу каюту, професоре. Це помітив навіть я. Кріпс боїться вас.

— Не розумію чому: адже я йому не конкурент!

— Може, він боїться, що ви порушите угоду?

— І повернуся додому?! — знову посміхнувся професор. — У наслідках цієї експедиції я зацікавлений більше, ніж ваш господар.

— Але кожен передусім захищає власні інтереси! — зауважив Браун.

— Хоч як це дивно, однак у даному випадку наші з Кріпсом інтереси збігаються! Я пливу на Абалулу як фізик, а він як торгівець. Отже, я не збираюся анульовувати угоду.

«Брауне! Жозефе Брауне! — зачулося в гучномовці. — Підніміться на капітанський місток!»

Очевидно, Фенімор Кріпс помітив другий супутник і тепер стривожено кликав капітана.

Штурман вибіг, грюкнувши дверима.

— Ви озброєні, професоре? — раптом запитав капітан.

— Маю кишеньковий ножичок!

— Я не жартую…

— Я вас не розумію! — стенув плечима Загорський.

— Такі люди, як Кріпс і Акула, здатні на все. На нас попереду чекає багато невідомого й небезпечного. Треба бути готовими до будь-яких несподіванок! Я маю вовчий нюх і здалеку чую, чим пахне в повітрі!

* * *

Минала північ. На палубі не було нікого, крім вахтових. Ніч випала ясна, зоряна. Все небо було всипане зірками. Жозеф Браун ліг відпочити й тільки-но хотів згасити світло, як почув голос штурмана:

— Ви ще не спите, капітане?

— А бодай ти луснув! — вилаявся Браун.

— Передають шифровану радіограму!

— Радіограму? — підхопився капітан і вискочив з каюти.

… Радіорубка була порожня. Браун мовчки сів біля приймача. Звук у навушниках слабішав і губився в ефірі. Очевидно, десь шаленіла буря. Передача тривала недовго. Нарешті Браун відклав навушники й вийшов з кабіни.

— Це бісове кільце оточило також і Аболу.

— Не солодко зараз Морітонові Джорлінгу! — кинув штурман.

— До дідька Джорлінга!

— Що ж робити?

— Кріпс уже спить?

— Допіру прогулювався на палубі.

— Треба його повідомити про це.

— Він з радощів збожеволіє!

— Не раніше, ніж відправить Лабалу акулам на сніданок!

— Лабалу!? — здивувався штурман. — Хіба ж Лабала не загинув під час вибуху корабля?

— Ні, бородатий дурню! Лабала тут, у каюті професора.

Штурман здивовано кліпав очима.

— Професор Загорський тримає його під замком. Негр дещо знає, тому його старанно ховають від очей матросів. А найпаче від Фенімора Кріпса.

— Тим-то Акула так пильно стежить за каютою професора?!

— Авжеж.

— Ви теж про це знаєте?

— Цить! Прикуси язика, рогатий бісе! Тепер завжди тримай одну руку в кишені! В повітрі запахло димом, хай йому грець!..

Штурман замовк. Жозеф Браун вийшов на палубу. Через дві хвилини він обережно постукав у двері директорської каюти. Кріпс іще не спав. На сусідньому ліжку відпочивав лікар Раск.

Побачивши капітана, Кріпс нервово відкинув ковдру.

— Вони ще пливуть?

— Ви про кого, сер? — удав, ніби не розуміє, Браун.

— Про наших проводирів, — пояснив Кріпс.

Жозеф Браун махнув рукою.

— Облиште це, сер! Одержано радіограму!

Кріпс вихопив у нього з рук аркушик паперу. Лікар у ліжку поворухнувся.

— Що, що? — директор вдивлявся в ламкі рядки літер і не йняв віри власним очам. — Не може бути! Морітону Джорлінгові загрожує небезпека?

— Лягайте, сер! — прокинувся лікар.

— Ач, старий пацюк! — не звертав на нього уваги Кріпс. — Нарешті цей