Андрій Степанович Крижанівський - Інтерв’ю з колоритним дідом
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дефіцит відпускала одна ледь жива душа. Поряд, у бакалійному відділі, шість метких продавщиць переставляли банки з полиці на полицю. їхні дії коригував якийсь чолов’яга у брудному халаті і з хронометром у руці.
— Батьку! — гукнув я.— Перекиньте сюди кількох
дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної країни.
Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.
— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він.— Волюнтарист!
Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалося дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.
Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі «Сорочки для чоловіків усіх розмірів» сиділа хімічна красуня і читала книжку,
«Штрих висхідного рівня культури»,— відзначив я і люб’язно запитав:
— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?
— Арештантська!
Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп.
— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють зранку очі й чіпляються...
— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!
— Нині служниць нема!
— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті...
— Ха! План ми закрили на полотняних сорочках...
— Дайте книгу скарг!
— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма.— Він читати не вміє...— І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.
«Тут працюють без скарг»,— прочитав я гасло-кредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.
— Ага... Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я... я письменник!
— Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон...
— І це в наш час,— запінився я,— коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками...
Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:
— Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні імпортні бюстгальтери!
І вони чкурнули до Любчиної секції, а за ними — всі мої свідки.
Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свого годинника. Миттю з’явилася старша продавщиця:
— Працівник на хвилинку відлучився, то й хуліганити можна? Вчора отакий нервовий дві сорочки поцупив!
Я загарчав і побіг... до годинникаря.
Тут мене привітав замок, в якому стирчав аркушик паперу:
«Викликали до міліції, коли повернуся — невідомо».
Я подався у бар «Вареники», аби випити чарку кави з чашкою коньяку і заспокоїтись. У барі був санітарний день. У стоматологічній клініці — перерва на обід. Навіть на фундаментальній загальнодоступній вбиральні висіла якась табличка. «Переоблік»,— майнула в мене думка, але я помилився: тут йшов звичайнісінький ремонт.
В редакції на мене чекала чергова неприємність.
— Де ви швендяєте? — засичала секретарка.— Призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!
— Ат... не помруть,— втомлено відповів я.— Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде...
ХТО СПАЛИВ КАРФАГЕН?Амбіціозний вчитель-молодик Омелян Римський наскочив на голову колгоспу, як півень.
— Чом вечірників на нічну роботу ставите?
— У тебе забув спитати.
— Не маєте права!
— Я все маю.
— Ну, знаєте!..
— Я все знаю.
— Еге ж! А колгосп теліпається з тими знаннями, як хвіст, у кінці зведень.
— Бо розумних багато розплодилося. Таких, як ти.
— Або як ваші помічники...
— Ті хоч не цибають поперед батька... І моєї голови стачить.
— Та я вас на елементарному питанні посаджу!
— Коли ти посадиш, не так страшно. Яке таке питання, кандидате без наук?
— Хто спалив Карфаген?
— Коли?
— Не знаете? За таке й голову по голівці не погладять!
— Ану стій!
Та університетський бурсак уже звихорився на молодих ногах.
— Чув? — повернувся голова до бухгалтера.— Хтось спалив Карфаген.
Бухгалтер зчинив трісканину на арифмометрі і пробурмотів:
— Не чув. А конюшина після дощу запалилася. Не перетрусили — ото вже збитки будуть.
— Ти пожди з конюшиною! Хто спалив Карфаген?
— Хто спалив, хай і відповідає. Я з ранку до ночі у конторі, за цифрами й телефоном світу божого не бачу...
— Заскиглив! Крути телефон, шукай заступника...
— Гальо! Де тебе чорти носять? Про ферму потім. Ти мені краще скажи, хто спалив Карфаген? Не знаєш? Думай, думай, мислителю... Який саж? Ну, було. Ще торік згорів. На паску. Я про теперки питаю. Ну, помічники! Кидай трубку, як ні біса не знаєш...
Забіг механік.
— Лавре Микитовичу, я до вас...
— О! Вчасно нагодився...
— Оце з ремонтною літучкою шарварок, я їм діло, а вони в одну душу — хай голова розпорядиться...
— Розпоряджусь. Про це потім. Слухай, тут нагальна справа. Хто спалив Карфаген?
— Який Карфаген?
— Який! Отакий! Простий!
— Ніби не було нічого... Михайло диск зчеплення спалив, коли до куми трактором торт віз. То йому нащитали...
— От керівнички! Тут усе господарство згорить, аж на сороковий день почухаються... Накручуй телефон дільничному...
— Гальо! Андрію? Здравія желаєм! Це сам. Слухай, у тебе є дані, хто спалив Карфаген? Жодного підпалу за півроку? Ну да, задощило... Це тобі добре, а в нас городина на корню підгнила... Точно жодного підпалу? Де? А! То єрунда, то не в нашому районі... Ну, бувай!..
Забіг агроном:
— Лавре Микитовичу! Коли скінчиться цей волюнтаризм? Я технолог поля чи ви?
— Ти, агрономе, не кричи. Молодий ще. Є серйозне діло. Слухай, не чув, хто спалив Карфаген?
— До лампочки мені ваш Карфаген!
— Не ваш, а наш! Зразу в кущі... Він так само мій, як і твій! Всі відповідати будемо...
— Ой, будемо! Говорив — дамо наукову норму висіву, а ви «на глазок». І всі посіви зріджені... А вам історія. Карфаген! Римський Еміліан його спалив...
— Римський? Та-ак... Усім сісти! Розбиратись будемо з одним... розумним. Посильний! Вчителя історії сюди, Омелька Римського! Тягни, хоч на налигачі! Зараз ми йому...
Вчителя знайшли швидко.
— Кликали, Лавре Микитовичу? Вирішили з вечірниками?
— Громадянин Омелян Римський! В агронома є дані, що саме ви влізли в історію з Карфагеном! То хто його спалив?
— Ага, допекло, закортіло таки взнати! Спалив Карфаген римський харцизяка Сціпіон Еміліан. Рим, скажу вам, не раз зазіхав на аристократичну республіку Карфаген, яка з північної Африки володарювала усім Середземномор’ям. Перша Пунічна війна призвела до того, що Рим прибрав до рук Сіцілію та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв’ю з колоритним дідом», після закриття браузера.
