Людмила Когут - Мудрі жінки

у його спальні, Славі на мить здалося, що між ними промайнула тінь Оксани. Але Роман цього не помітив. Ставши перед Славою на коліна, ніжно промовив:

— Славо, я тебе кохаю і нікому не віддам. Будь моєю дружиною. Наступного тижня я отримаю документи про розлучення і позбавлення Оксани материнських прав. Я думаю, що це справедливо — за півроку вона не поцікавилася дитиною.

Роман не дав Славі вимовити й слова — встав і затулив їй вуста своїм поцілунком. Вона йому відповіла пристрасно і палко, тремтячи всім тілом.

Чоловік узяв жінку на руки, і, хвилюючись, поклав на ліжко. Слава не уявляла, що пестощі мужчини можуть бути такими ніжними і солодкими, навіть божевільно-сороміцькими. Він спрагло цілував її тіло, насолоджуючись та даруючи неземне блаженство коханій жінці. Заснули разом.

Пізно вночі заплакала Соломійка, встала і не змогла знайти маму на її ліжку. Босими ноженятами придибала до тата і мами, залізла до них у ліжко. Так вони й спали втрьох, наче справжня щаслива сім’я.

Ранок почався, як завжди, зі смачного сніданку і запашної кави для тата.

Слава була жайворонком і совою водночас — рано прокидалася і пізно лягала спати.

Роман зранку ніжно поцілував її і попросив відповісти на його пропозицію.

— Так, — відповіла Слава і щасливо засміялась.

Наступного дня Роман приніс додому документи, на які чекав кілька місяців. Хвилюючись, показав їх Славі. Вона була спокійною і врівноваженою, провини перед Оксаною не відчувала. Оксана демонструвала феномен байдужості. А за ці півроку її дитина не раз хворіла — то ангіна, то животик, то безліч маленьких дитячих проблем. Діти ростуть із хворобами, і добре, якщо поруч є дбайлива мама. Такою терплячою і рідною мамою стала Слава. Тепер вона цієї дитини не віддасть нікому.

Через кілька днів Роман і Слава подали заяву на одруження. Святкувати вирішили у тісному родинному колі — батьки, дружка і дружба з сім’ями.

Два місяці минули в коханні, злагоді, гармонії й ніжності.

Була весна, усе буяло цвітом і зеленню. У день одруження всі зранку зібралися в домі Романа.

Перед тим, як їхати у РАГС, зробили невеличку гостину. Соломійку одягнули, як лялечку. Гарнішої дівчинки годі було й шукати.

Слава в красивому світло-кремовому костюмі була чарівна — елегантна і струнка. Батьки Романа були щасливі, їм імпонувала синова наречена.

Після урочистої й офіційної церемонії поїхали додому. У вітальні поставили великий стіл, прикрашений квітами. Вишукані закуски напередодні приготувала Слава.

Соломійка бігала щаслива — мама і тато, такі красиві, кружляють у ритмі весільної польки танцюють і сміються, дідусь із бабусею сидять поруч усміхнені також. Дружка і дружба. Всім весело і гарно.

Та враз прочинилися вхідні двері і… запала тиша. У будинок увійшла Оксана і втягнула за собою величезну валізу. Вражена спинилася.

Оговтавшись, простягнула до Соломійки руки:

— Дитино моя, іди до мене!

Соломійка від несподіванки, що її кличе чужа тітка, кинулася до Слави із вигуком:

— Мамусю!

Слава обняла дитину, взяла її на руки. Соломійка обхопила Славу за шию і міцно пригорнулася. Оксана крикнула голосно:

— Як ти могла! Ти вкрала в мене мою дитину!

Роман раптом засміявся так дзвінко і радісно, що всі погляди присутні спрямували на нього. Який у нього красивий сміх!

— Оксано, запрошую тебе на наше зі Славою весілля. Ти трохи спізнилась, бо, якби приїхала півроку тому, я від злості і образи міг би тебе навіть вдарити, хоча це суперечить моїм правилам. Але тоді я ще прийняв би тебе і пробачив, ніколи тобі нічим би не дорікнув. А сьогодні я тобі дякую за те, що ти пішла і вказала мені дорогу до справжнього щастя. Тепер я маю все: батьків, кохану дружину, найкращу у світі дитину, скоро матиму ще одне дитя, бо моя дружина вагітна. Я все зроблю для того, щоб мої найрідніші були щасливі. А тепер, як привітний господар, я питаю, чи ти залишишся в моєму домі в кімнаті для гостей? Нагорі в моїй кімнаті для тебе місця немає. Якщо ні, то я викликаю таксі і ти їдеш у

готель. щ о скажеш?

Запала тиша, усі дивилися на Оксану, але нікому не було її жаль. Вона не змогла гідно вчинити ані півроку тому, ані зараз. У неї не вистачило сміливості і тактовності пояснити близьким людям, що її спіткала біда, заморське життя не склалося.

Роман додав:

— Ми з тобою вже офіційно розлучені, тебе позбавили материнських прав. Моя дружина вдочерила Соломійку, дитина їй належить за законом. То як ти вирішуєш із ночівлею?

— Я поїду в готель, викликай таксі.

Усі полегшено зітхнули.

Свято тривало!

Сімейна таємниця
Питання є не зовсім риторичне: Чи можна все життя когось кохать? Без сумніву, бува кохання вічне — Це ланцюжок із багатьох кохань.

Правду кажуть, що в чужій сім’ї і чорт ногу зломить, та ніхто ніколи не з’ясує, де ж правда. Бо правда в кожного своя, але вона завжди є посередині. Так було і в цій родині.

Сусіди були нашими найближчими друзями. Ближчими вже бути не можна, бо жили ми понад десять років у багатоповерхівці, двері наших помешкань були поряд. Хто жив у таких квартирах, знає, що стінка між сусідніми квартирами — як із картону. Ти мимоволі чуєш, коли хтось із сусідів прийшов додому, з яким настроєм.

Чуєш запах у загальному коридорі і знаєш, що їли твої сусіди, за тональністю та силою голосу вгадуєш, чи