Людмила Когут - Мудрі жінки

помітивши зміну в його настрої, десь на рівні підсвідомості відчула чоловічий потяг, бо її й саму хвилювало товариство молодого гарного мужчини. Не хотіла себе дурити, вона прагла цього чоловіка, але найбільше потребувала його щирого кохання. Тому сказала:

— Перепрошую, я втомилась, — і швидко вийшла.

Цієї ночі обоє спали неспокійно, їм снилося щось еротичне, і в снах вони були разом.

Уранці Романа чекав смачний сніданок, запашна кава і чарівна усмішка з двома ямочками на щічках. Щовечора він повертався з радістю додому, де його зустрічали дві щасливі пари очей, а також був накритий святковий стіл із смачною вечерею.

Усе відбувалося ніби так, як і тоді, коли Оксана ще жила удома — сніданки і вечері, але не було напруження, незадоволення, озлоблення. Натомість панувала злагода і сміх.

Минув тиждень, настав перший спільний вихідний.

У суботу спали трошки довше, але коли Роман зійшов до їдальні, то на столі, як завжди, вже стояв його сніданок і запашна кава.

Слава сиділа у кріслі, підібгавши ноги під себе. Роман підійшов, поцілував її в щічку і сів снідати. Дивився на жінку, яка сиділа поруч, і думав: «Мабуть, це було б щастя — мати Славу за дружину…» Відчував, що Оксані вже не буде місця ні в його серці, ні в його душі, ані в його житті. Вона сама все зруйнувала, від їхніх стосунків залишилася цілковита пустка, якби не маленьке янголятко — Соломійка. Але для Оксани, зрештою, навіть вона нічого не важить…

Поснідали, почали обдумувати плани на вихідні. Слава запропонувала:

— У суботу, мабуть, краще побути вдома. Я хочу прибрати, приготувати обід. Може, погуляєш із Соломійкою сам? Після обіду можна поїхати в парк, на гойдалки…

— Гаразд. Я так скучив за дитиною!

У неділю вирішили поїхати в село до батьків. Роман бавився із Соломійкою, розповідав їй байки, вчив її вимовляти нові слова — був щасливим татом. Проте хотілося бути ще й щасливим чоловіком…

Слава покликала обідати. На столі парувало, і відчувалося, що обід приготовлений з любов’ю. Це була правда, бо у Слави, крім друзів і далекої родини, нікого більше не було, і зараз вона усвідомила, яке щастя — мати сім’ю: чоловіка, дитину. Роман ще був їй чужим, Соломія — донька її подруги, але Слава відчувала, що вона їм так само потрібна, як вони їй. За один тиждень вони стали її сім’єю. Роман помив руки дитині і собі. Сіли за стіл. Смакота! Слава не господиня, а справжній скарб.

Смачно пообідали. Пішли вкладати дитину спати. Дитя взяло їх обох за руки і так заснуло. Дорослі сіли на підлогу біля ліжечка — всі троє в одному нерозривному ланцюгу.

Потім потихеньку вивільнили руки дитини, ніжно її прикрили. Роман бачив, з якою любов’ю і ласкою це робила Слава, і подумав: «Як так може бути — рідна мама все робила із роздратуванням, шарпаниною, не могла дочекатися, коли дитина засне. А ця чужа жінка має стільки витримки, ласки і ніжності!» Його охоплювало хвилювання, коли він дивився на неї.

Вихідні минули легко, по-сімейному затишно.

Наступного тижня на Романа, як завжди, чекав гарячий сніданок і красива жінка, яка дбала про нього і його доню. Чоловік щодня квапився після роботи додому, бо знав, що там завжди щиро раді його бачити. Слава частенько по-дитячому бешкетувала з

дівчинкою на килимі. Він любив на них дивитись, від безпосередньої дитячої радості йому було тепло на душі.

Про Оксану ніхто не згадував вголос, хоча і Роман, і Слава думали про неї часто, але не хотіли затьмарювати затишної атмосфери, яка нарешті запанувала в цьому домі. Господиня і мама в особі Слави підтримувала лад удома, а господар, як водиться, працював.

Наприкінці першого місяця Слава отримала свої перші зароблені гроші. Потім минув другий, третій місяці, півроку. Відсвяткували цю подію — півроку втрьох. Смачно повечеряли. Як звичайно, купали дитину і вкладали спати.

Знову зустрілись у вітальні. Роман розпалив камін, запалив свічки, відкоркував добре вино. Хвилювалися в передчутті чогось особливого…

Слава одягла гарний довгий халат жовтого кольору. Вона, чорнява, була така красива у ньому, що в Романа перехопило подих. Сиділа у глибокому кріслі біля вогню, звично підібгавши під себе ноги.

Роман присунув ближче до вогню маленький столик з вином і келихами, вийшов. За мить повернувся з красиво зав язаним пакетом.

— Славцю, це тобі, — сказав і зашарівся, як хлопчисько.

Жінка засміялась і почала розв язувати пакет.

У ньому була чорна вечірня сукня, яка грала перламутровим світлом і мінилася різними кольорами. У пакунку була також коробочка. Слава відкрила її і вражено завмерла — на оксамиті красувався набір коштовностей: намисто з перлів, золотий перстень з перлиною і золоті кульчики з білосніжними перлинками.

— Я прошу тебе прийняти мій дарунок. Приміряй це. Я вийду з кімнати і не буду тобі заважати.

Слава, як кожна жінка, зраділа цьому щедрому дарунку. Зраділа не тільки тому, що він був справді коштовним, а й тому, що це

був дарунок від чоловіка, якого вона покохала, хоча й боялася сама собі в цьому зізнатись.

Вона одягнула сукню, кульчики і перстень. Славі захотілося, щоб красиве намисто одягнув їй Роман, щоб все було як у кіно — танці, поцілунки, кохання…

Роман увійшов у кімнату з квітами в руках. Наблизився до неї, хвилюючись, одягнув на шию намисто, обійняв її ніжно і палко поцілував у губи. Вони цілувались, похитуючись у такт музики, яка звучала в кімнаті. Це був солодкий цілунок двох щасливих і закоханих людей. Вони пили вино і знову цілувались. У каміні згасав вогонь.

Настав пізній вечір, вони піднялися нагору. Слава вбрала чорну мереживну нічну сорочку — довгу, на тоненьких бретельках, напівпрозору, елегантну і спокусливо-еротичну. Роман підійшов до неї і, щоб не розбудити дитину, мовчки обняв Славу за талію, поцілував і повів за собою. Він шепотів їй ніжні слова, але коли вони вдвох опинились