Галина Бабич - Професор Шумейко

— Ви тут давно торгуєте?

— Так.

Питання — відповідь, питання — відповідь. Пішов. Блукаючи в лабіринтах своєї пам'яті і маючи волячу упертість, він повернувся до чоловіка, якого важко розговорити. «Я мушу про нього щось дізнатись. Хай, як кажуть колеги, Шумейко алкоголік, але не шизофреник, я притомний, навіть тоді, коли буваю як чіп.»

— Ви знали черницю Фотинію? Дивіться на мене, прямо у вічі! Знали черницю Фотинію? Знали?

— Ні-ко-ли!

— Знали?

Шумейко помітив, що перехожі звертають на них увагу.

— Ідіть собі з Богом!

Чоловік залишався незворушним і холодним мов криця. Та після Шумейко-вих: «потрощу!», «податкову нашлю!», «скуплю все оптом!» — дався на мову!

— Фотинія — моя мати.

І вже до перехожих:

— Шановні українці! Підтримайте комерцію, купіть що-небудь, тут божий товар, — просив син Фотинії і почав гарячково збирати свій товар.

— Та-ак, значить Фотинія. А батько ж хто? Хто батько?

— Ви відлякуєте покупця, пане, кричите, розмахуєте руками.

— Батько хто? — блага вже Шумейко.

— Леонід Андрійович. Ідіть же собі з Богом.

Та-ак, значить парторг, комендант і завгосп в одній особі. Леонід Андрійович Кабздир. Таке не привидиться і після каністри випитого коньяку.

У ресторані «Поплавок» грала музика, хтось уточнював ціну на акацієвий мед, маленька дівчинка канючила: купи і купи... брелок із янголами. А на лаврській дзвіниці: бам, бам, бам! Я лічу вголос, щоб згадати мелодію свого часу, свого трирічного життя біля цієї дзвіниці. Це почуття здатне мене, слабкого і старого, спалити до тла. Не треба. Я мушу все записати, казав же: логіка — корисна наука. «Не сушіть собі голову, професоре», — наче голос із неба. Справді, запишіть усе: Кабздир, Фотинія, 36-та річниця Жовтня. Корисна наука логіка вдруге виручає професора Шумейка.

Додому не поїду. Клим Іванович не хотів виказувати свого розпачу, а ще більше — здатись домашнім безпорадним. Зателефоную, скажу, що поїду на дачу.

— У мене, ріднесенька, все гаразд. Не встигаю із статтею. Усамітнюсь на дачі, заодно і перевірю, як там. До речі, на роботі — карантин, бо кілька студентів захворіли на дифтерію. Щеплення, контакти. Ось і скористаюся цим. Як ти, рідненька? Ната? Радий. У мене все є, сторож Тихін допоможе, коли щось виникне. Будемо на зв'язку. Цілую, рідненька!

У трубці клацнуло.

«Дзвінок Клима — прекрасна винагорода за моє терпіння, вірність і турботу про чоловіка.» Вона не могла сказати про себе, що несказанно вродлива, але ж і дотепер відчуває на собі погляди чужих чоловіків. Забезпечена, але працює, працює у звичайній школі, з неї добра вчителька української мови й літератури. Хоч чоловік іноді й кепкує з її недоречно вживаних іноземних слів, але на роботі у неї все чудово. Останнім часом стосунки з Климом іноді нагадували глухий тунель, з якого ніяк не виберешся на дорогу. І вона жила в тривожному очікуванні чогось страшнішого за тунель. І раптом цей дзвінок, наче джерельце в пустелі. Стало соромно перед донькою, яка щойно запитувала:

— Куди це наш тато поїхав? Пора й вернутися.

— Поїхав — не помер. Вернеться, — байдуже відказала.

А тим часом професор Шумейко мчав на авто до заміського помешкання. Як добре! Вимкнув телефон, радіо, яке в народі називають «брехунець». Сторож Тихін радив: хай балакає, злодії думатимуть, що хтось є вдома. Клим Іванович почав записувати.

— Де прапор? Я тебе питаю, Лугова!

— Не знаю.

— А про те, що сьогодні 36-та річниця Жовтневої революції, знаєш?

— Знаю.

— Тоді де прапор?

— Не знаю.

Сліпий, глухий, мертвий міг би впізнати голос парторга, завгоспа і коменданта культосвітнього технікуму Леоніда Андрійовича Кабздира. Друга дійова особа діалогу — староста гуртожитку для дівчат Зінаїда Лугова, Зінька.

Парторг був невеликий на зріст, але міцно збитий. У минулому — воєнспец, тому завжди ходив у формі, ходив так, наче цвяхи забивав. У Леоніда Андрійовича

була типова для таких людей підозра: кожен може виявитися твоїм ворогом. Як будь-який літературний персонаж мав і позитивну рису — одну: любив порядок. У гуртожитку для дівчат — 30 ліжок, стільки ж тумбочок, стільки ж матраців і ковдр, один величезний овальний стіл, одна шафа, емальований бачок з водою. Затишно? Затишно. Зате порядок: ліжка «конвертом», дубова підлога свіжа і чиста, бачок із свяченою водою, бо, як уже мовлено, гуртожиток стояв впритул до Великої Лаврської дзвіниці. До «порядку» входило також: щотижня культпохід у баню, раз