Микола Голубець - Велика історія України

звички; бувають також легкі непорозуміння між придніпрянцями та галичанами, але ці різниці не перешкоджають у тому, щоби сини одної землі почувалися одним народом. У давні часи було інакше. Літописець, як ми бачили, рішуче осуджує обичаї сіверян і деревлян і уважає їх за дикунів; з його слів бє погорда й майже ненависть до людей, які мешкали в недалекім сусідстві від Києва; племінні різниці були такі різкі, що племена ставали проти себе, як окремі ворожі народи.

На відчуження племен впливали також географічні причини. Кожне племя займало відокремлену географічну країну; звичайно над більшою рікою: деревляни над Припяттю, дуліби над Бугом, сіверяни над Десною, поляни над Дніпром. Великі пущі й багна відділяли неперехідними перешкодами навіть близько до себе положені околиці; кожне племя жило немов за недоступним муром і розвивало своє самобутнє життя.

Україна в ці давні часи виглядала як мозаїка, складена з різнородних і різнобарвних етнографічних територій, - лежали окремі, незвязані землі, чекали на сильну руку, що зведе їх у одну цілість.

Влада

«Словянами й антами не володіє один муж, але споконвіку живуть вони громадоправством і спільно рішають усе приємне та прикре», пише грецький письменник Прокопій. Такий устрій у словян річ цілком природна. Основою громадської організації був рід зі своїм старшиною-начальником. Старшина мав владу над родом, але у важніших справах радився з членами роду та йшов за їх голосом. Так само коли рід з родом хотів порозумітися, старшини родів сходилися на спільну нараду. Це було справжнє громадоправство: невеликі громади-роди рішали між собою всякі справи.

Словянська рада звалася вічем. В який спосіб скликувано віче у тих часах, не маємо відомостей; пізніше гаслом був звук труб. Нарада велася без якогось означеного порядку; перший голос мали старшини, пізніше інші члени громади. Що рішили «лучші мужі», це обовязувало менше значних; що рішив город, того мали триматися сусідні оселі.

У деяких племенах були ширші племінні організації. Як де були сильніші традиції спільного походження і роди трималися солідарне, могло прийти між ними до тіснішого союзу. Але ці ширші організації рідко були трівкі. «Вони не мають одної влади й живуть у ворожнечі з собою», пише про словян грек Маврикій; «багато в них старшин і вони не живуть у згоді з собою». Буйні, неуступчиві, замилувані у свободі словяни рідко могли спромогтися на спільний і згідний виступ.

Не легка річ була вийти із стану анархії і створити тривку владу. Поки словянські племена жили у лісах і багнах, відокремлені від себе, без контакту з широким світом, не відчували потреби організації. Для полагоди справ у малій, невиробленій окрузі вистарчала патріярхальна влада місцевих старшин. Але українська земля не могла на вічні часи залишитися такою нерозвиненою, мертвою країною. Сусідні народи ворушилися. розвивалися все більше, організувалися, боролися з собою - і відгомони їх змагань мусіли дійти і до далеких словянських країн.

Чужі впливи доходили до України двома шляхами - торгівлі і воєнних походів.

Торгівля

Українська земля лежала на перехрестю важних торгових шляхів, - між північчю й полуднем та між сходом і заходом. Між Балтійським і Чорним морем природні дороги вели руслами великих рік. Дніпро, Дністер, дунайські притоки, вказували шлях з полудня до середини східньої Европи; з півночі назустріч їм виходили Висла з Бугом, Німан, Двина й притоки Неви.

Від сходу, від Каспійського моря, вигідним шляхом була могутня артерія Волги і недалекий від неї Дін. Вододіли між ріками були низькі і вузькі, без труду можна було їх переходити, вододілами протоптувано також перші сухопутні дороги. Нерозсліджені, таємничі країни здавна притягали до себе цікавих, на все рішених купців, що шукали за цінними сирівцями і мали охоту відкрити собі терен для збуту свого краму. Греки, римляни, араби, жиди, хозари, туркестанці, перси, візантійці - в різних часах з різних сторін перли у недоступні східньо-европейські нетри; свідоцтвом тего є цілі скарби чужосторонніх монет, заховані у землі, - значать вони шляхи, якими ішла давна торгівля.

Зі сходу торговий шлях прямував з Туркестану й Персії на Каспій і звідси на Волгу і Дін. Цією дорогою приходили перси, араби і найближчі до України хозари. Вони пошукували за шкірками соболів, горностаїв, бобрів, куниць, білок, купували теж віск, мед, рибячий клей і невільників. Привозили з собою прикраси, особливо намиста для жінок, зброю, гарпуни до риболовлі.

З чорноморських грецьких колоній, з Криму й Візантії торгівля ішла Дніпром. Греки купували футра, мед, віск і невільників, а доставляли матерії, посуд, прикраси, зброю з надморських озер, привозили також сіль. Від степовиків до словян ішла худоба й коні.

Північні, скандинавські країни мали на збут залізні вироби, особливо мечі і списи, а брали футра.

З західніх країн, з Чехії і Німеччини, довозили також зброю і металеві вироби, а шукали за невільниками.

Поява чужих купців мала незвичайне значіння для місцевого населення. Продукти, що дотепер не мали особливої ціни, нараз ставали дорогі і рідкі; футра й шкіри, віск і мед, примітивні здобутки лісового господарства, ішли на експорт у далекі краї. Над ріками, в більше оживлених місцях повставали купецькі агенції; користали з цього сусідні оселі, що займалися доставою сирівців, розвивалася внутрішня торгівля. Зростала й культура, бо купці в обмін давали чужоземні вироби. Племена, що були при торгових шляхах, скорше як інші вийшли із стану варварства. Ці торгові зносини причинилися немало й до зросту свідомости й уліпшення державного ладу.

Городи

Не тільки мировою дорогою ішли звязки з сусідами; ще частіше словяни мусіли боронитися від ворожих нападів. Вже в історичні часи попри словянську територію переходили кочові орди гунів, аварів, болгарів, мадярів; з історії про «примучування» дулібів обрами знаємо, кілько терпіли словяни від диких степовиків. А кількож було різних нападів, про які історія не дала нам ніяких звісток. Невільники з України в ці століття були на всіх торговищах світа, - в Туркестані, Персії, Арабії, Єгипті, Італії, Еспанії; вивозили їх сотнями і тисячами. Вивіз такий не був можливий мировим шляхом; щоби наловити стільки людей, треба було висилати цілі збройні експедиції, і то не раз і не кілька разів. Спокійне, незорганізоване населення далеких пущ ставало жертвою диких, озброєних ватаг, якими кермували купці з далеких сторін. Кількож то знущань і ганьби прожили тоді безборонні словянські племена…

Але ці наїзди чужинців мали і свій корисний вплив. Словяни, як каже Маврикій «не дали наломитися в ярмо чужої влади». Під загрозою неволі і знищення почали організуватися і боронитися.

В лісовій смузі