Вольф-Дітріх Гайке - Українська дивізія «Галичина»

Дивізії познайомився з командуючим генералом - генерал-майором Артуром Гауффе (Arthur Hauffe) і начальником його штабу - генштабу полковником Куртом фон Гаммерштайном (Curt von Hammerstein). Українська Дивізія - це щось нове для них, і вони спочатку скептично оцінювали її бойову вартість. А проте, вони були задоволені, що одержали підкріплення й апробували розбудову другої лінії оборони на відтинку їхнього корпусу. Генерал Гауффе описав ситуацію… Ворожий фронт не був зайнятий великими силами і не являв собою безпосередньої небезпеки. Все ж таки було помітне збільшення дій розвідувальних і ударних груп. Також ворожі повітряні сили почали діяльність, головне розвідувального характеру. Вивантажування Дивізії мусіло відбуватися під час темряви. Звідомлення власної розвідки і зізнання полонених стверджували пересування ворожих військ і початок їх концентрації на відтинку 4-ої танкової армії.

У складі 4-ої танкової армії, ХІІІ-му армійському корпусові припадала оборона фронтового відтинку обабіч міста Бродів, включно з містом. Якщо відношення ворожих сил до власних не зміниться, сили корпусу вистачальні для цього завдання. В розпорядженні корпусу були чотири-п'ять піхотних дивізій чи дивізійних груп - щоправда, кожна з них середньої або малої сили. У розпорядженні 4-ої танкової армії на цьому відтинку фронту не було танків, якщо не враховувати близько 50 танків, але й вони мали обмаль пального. Крім кількох розвідувальних польотів, наші літаки не увійшли в дію, хоч не бракувало добрих наземних цілей, які виникли в наслідок пересування ворожих військ. Командуючий генерал сподівався ворожого наступу через яких 14 днів. У випадку наступу на Львів ворожа армія мусіла б здобути брідський передовий опірний пункт, бо Броди були важливим комунікаційним вузлом. Генерал не думав, щоб прийшло до фронтової атаки на місто, він скорше сподівався на «кліщовий маневр» з півдня і півночі, з головним ударом - із півночі. Генерал рахувався ще з однією можливістю, найгіршою для корпусу: большевики можуть залишити неторканим відтинок ХІІІ-го корпусу, а в операції на Львів вдарити на північ і південь від оперативного району ХІІІ-го корпусу, обійти опірний пункт Бродів з боків і оточити корпус. У такому випадку корпус мусів би за всяку ціну утримати фронт біля Бродів. У зв'язку з цим Дивізія мусить приспішити розбудову позицій і якнайшвидше їх зайняти. З цих позицій Дивізія мала б унеможливити флянґовий чи кліщовий маневр большевиків або зупинити їхній прорив обабіч Бродів. При прориві німецького фронту Дивізія могла б бути кинена в протинаступ, щоб замкнути посталий прорив. Крім своїх внутрішніх запасних частин, корпус не мав ніяких резерв і на ніякі підкріплення не міг розраховувати.

Перебування Дивізії у другій лінії фронту було корисне тим, що вона могла продовжувати свій вишкіл. Цю можливість треба було використовувати так довго, як довго на неї дозволяв спокій на фронті. Дивізія одержала до оборони близько 36 кілометрів фронтового відтинку, на якому очікувано наступ Червоної Армії на Львів. Покищо не встановлено, куди має проходити лінія позицій, і тому тільки загально визначено збіркові пункти для окремих частин Дивізії. Тим часом ешельони прибували пляново, без жадних інцидентів. Їдучи на фронт, командир Дивізії побував ще в губернатора Вехтера на діловому обговоренні і прибув в район Дивізії автомобілем.

Тим часом вишкільно-запасний полк перенесено з Вандерн, де для нього вже не вистачало місця, до Нойгаммеру. В полку перебувало близько 7000 вояків; нові постійно прибували.

Дивізійне командування негайно звітувало до 4-ої танкової армії і ХІІІ-го корпусу про прибуття Дивізії в назначену фронтову смугу та про своєрідний характер Дивізії. Передбачуючи наступні події, особливо прохали, щоб її, як чужонаціональну одиницю, не вводити в бої окремими частинами, що звичайно траплялося під час важких боїв, але завжди як цілість під її дивізійним командуванням.

Після загального визначення позицій штабом Дивізії і докладного ознайомлення з місцевістю окремими частинами, приступлено всіма засобами до розбудови укріплень (дивись схему ч. 1).

Перша практична робота для оборони своєї батьківщини принесла багато радощів українцям. Вони нарешті із полегкістю відітхнули після не дуже приємного, але потрібного, важкого й довгого бойового навчання. Усі три піхотні полки укріплюють головну лінію. Курінь фюзилерів розбудовує передові укріплення поблизу фронту, частково під ворожим обстрілом. Всі інші частини розбудовують укріплення в глибині. Для здобуття бойового досвіду вводиться в дію важку зброю, включно з артилерією. Під час цих дій Дивізія підпорядкована фронтовим частинам вермахту. Це бойове навчання добре себе виправдало. При розбудові укріплень курінь саперів мав повні руки роботи і добре справлявся із своїми завданнями. Відділи постачання і обози розташувалися в околиці Ожидова. Крім постачання, яке відбувалося тільки вночі, вони розбудовували у своїй місцевості оборонні пункти. Запасний курінь вкопався в районі на схід від Ожидова. Він творив внутрішню резерву Дивізії. Хоч всі частини були розташовані близько 20 кілометрів від фронту, проте видано наказ повної бойової готовости. Заборонялося квартирувати у населених пунктах. Усі частини, включно з їхніми штабами, мусіли розбудовувати свої приміщення оподалік сіл. Пізніше ці заходи добре себе виправдали. У той час дивізійна оркестра відбувала поїздку по Галичині.

Для прохарчування військ, а ще більше як воєнні заходи в очікуванні совєтського наступу, німецьке військове управління закуповувало у селян майже всю рогату худобу, залишаючи їм тільки невеличку кількість. За худобу плачено місцевою валютою або урядовими поквітуваннями. З метою закупу худоби по селах їздили відповідні комісії військової адміністрації. Боронячися перед такою примусовою заготівлею, населення, самозрозуміло, зверталося з скаргами до українських вояків, які часто-густо, подекуди із зброєю в руках, втручалися у працю комісій і перешкоджали їм виконувати їхні обов'язки. Вищі військові установи були обурені на неприпустиму поведінку вояків Дивізії, але у цьому випадку вина падала на німців. Про своє розпорядження їм треба було своєчасно повідомити Дивізію, яка подбала б про вияснення цього суворого, але конечного, розпорядження серед українських вояків. Може найкращою розв'язкою було б передати виконання цього завдання воякам Дивізії, замість того, щоб її зовсім виключати. Вона могла б краще пояснити селянам про потребу заготівлі худоби. По відповідному виясненні, дальшу заготівлю велося з допомогою Дивізії і подібні випадки більше не повторялися.

Побоювання штабу Дивізії, що перебування українського вояцтва серед рідного населення спричиниться до великих труднощів, виявилися зайвими. Щоправда, на початку багато українців «скакали додому в гості», але опісля це припинилося. Зате надходило багато прохань про короткі відпустки в близькі околиці. Якщо можна було встановити, що дійсно йшлося про відвідини близьких родичів, тоді такі відпустки дозволялися. Але врешті треба було усвідомити те, що Дивізія перебувала на фронті і приватні бажання треба було підпорядковувати воєнним вимогам.

Відповідно до розгортання ворожих дій на