Марина та Сергій Дяченко - Армагед-дом

після себе нічого, крім попелу! Мешканці зниклих міст так само вірили в нескінченність! Наш світ доживає останні дні! Двадцятого вересня настане оголошений апокаліпсис, але Ворота не відчиняться!»

Депутат Зарудний різким рухом розгладив листівку на столі. Подивився Лідці в очі:

— Якби на цій листівці було хоч слово правди, ні я, ні хто інший з другого покоління, з тих, кому тепер під сорок, не з’явився б на світ. Але це суцільна брехня, що принесла своєму винахідникові конкретну, цілком матеріальну вигоду… Такий собі Олександр Бродовський, психоаналітик, професор, академік, утім, як з’ясувалося, самозваний… Того разу апокаліпсис настав шостого квітня наступного року, і Ворота відчинились, і наші батьки увійшли в новий, п’ятдесят другий цикл! А тепер…

Лідка відсахнулася. З екрана дивилося знайоме жовте обличчя — представник руху «За чистоту душі», майстер розрахунків за методом Бродовського — Фільке був сфотографований анфас і в профіль.

— А тепер, — голос депутата Зарудного проникливо звучав за кадром, — подивіться на цю людину. Віктор Олександрович Бродовський, рідний син автора листівки, людина, яка зустрічає вже третій свій апокаліпсис, яка запозичила і збагатила батькові прийоми… На цей час заарештований, перебуває в слідчому ізоляторі. Під слідством перебувають двадцять три людини, ще щонайменше сотня чекають арешту як спільники… За розповсюдження відверто неправдивої інформації щодо майбутнього апокаліпсису, що проводилося з особливою цинічністю й за допомогою засобів масової інформації. За здирництво, підкуп посадових осіб, наклеп, самовільне захоплення громадських будівель, непокору владі, ухиляння від сплати податків…

Лідка перевела дух. Із кожним словом Андрія Ігоровича фотографія чоловіка з жовтим обличчям, здавалось, усе більше похмурніла, знічувалася, щоки набували гірчичного відтінку, а полум’яні очі приречено тьмяніли. Мить — і на екрані знову з’явився суворий, зосереджений Славків тато.

— Парламентська комісія у справах майбутнього апокаліпсису уповноважила мене заявити, что в країні припинено діяльність великого антигромадського угруповання. Нібито наукові відомості про те, що дев’ятого червня настане не черговий апокаліпсис, а остаточний кінець світу, не мають жодних підстав, це вигадка й відверта брехня. Дату апокаліпсису не можна спрогнозувати! І лише від нас, людей, залежить, скільки життів забере черговий катаклізм! Я закликаю покоління згуртуватися, десятого червня на нас чекає спільне свято — випускний вечір середньої групи, наші діти, онуки, брати входять у доросле життя… Нехай цей день стане днем єднання поколінь перед лицем апокаліпсису, запорукою нового, мирного, успішного циклу…

Андрій Ігорович підвівся. Лідці здалося, що він бачить її. Саме в цю мить — бачить.

* * *

Учениці молодшої групи

9-Б класу

СОТОВОЇ ЛІДІЇ

Екзаменаційний твір на тему:

«Молодь у новому циклі»

Ми, молодше покоління, зустрічаємо свій перший апокаліпсис із надією та тривогою. Ні для кого не таємниця, що через неорганізованість, егоїзм, низькі моральні якості, звірячі настрої в кризовому суспільстві дорога до Воріт може виявитись останньою для деяких людей… Але ми, молодь, маємо вірити в майбутнє. Ми повинні вчитися й готувати себе до дорослого життя. На початку нового циклу саме на нас ляже весь тягар відновлення виробництва, відтворення потомства, тобто дітей. Ми повинні сміливо дивитися вперед, міцно дружити, пам'ятати все те добре, що дала нам школа. Ми маємо поважати батьків і старших. І наш уряд і парламент, особливо парламентську комісію у справах апокаліпсису. Це найпотрібніша в цей час комісія. Ми знаємо: в новому, п’ятдесят четвертому, циклі на нас чекає велика цікава робота. Ми готуємося до неї вже тепер…

ОЦІНКА: чотири.

ПРИМІТКА: загалом дівчинка мислить правильно.

* * *

Вона боялася, що слухавку візьме Клавдія Василівна. Славкова мама вважає, напевно, що депутатський час надто дорогий і на пусту розмову зі школяркою не варто витрачати жодної хвилинки…

Відразу після випускного Славка відвезуть на якусь віддалену дачу, і в неї, Лідки, зникне будь-яке право телефонувати на домашній депутатський телефон. Тому вона розраховувала, що зараз слухавку візьме сам Славко, і тоді, потеревенивши трохи, можна домовитися про візит.

І вже, звісно, вона й сподіватися не могла…

— Лідо? Ага, вітаю… Як іспити?

Вона зажмурилась, стискаючи слухавку.

Вона хотіла сказати Андрієві Ігоровичу, що він урятував її і повернув до життя. Що якби не депутат Зарудний — ступити б їй рано чи пізно з балкона, дарма що третій поверх. Що вона, Лідка, страшенно шкодує, що останнім часом не може бачитися з ним, розмовляти та грати в настільний хокей. Але сподівається на зустріч, хоча б на випускному вечорі, хоч найбільше в світі їй хочеться напроситися в гості.

— Доброго дня, Андрію Ігоровичу… Іспити?

Вона дурнувато всміхнулася, добре, що співрозмовник не міг бачити її цуценячого захвату.

…Із математики їй усе-таки поставили трійку. Хоч як сиди над книжкою в останню перед іспитом ніч — півроку прогулів не надолужиш. Вона б упоралась за рахунок старих тем, які проходили ще у восьмому класі, — але білет випав невдалий, із рівняннями. Зате з історії їй вдалося вхопити п’ятірку: Михайло Феоктистович не дослухав плутаної відповіді, махнув рукою й виставив «відмінно», і Лідчиній радості не було меж — щоправда, трошечки засмутила звістка, що ВСІ дівчата одержали у Фео по п’ятірці. «Мудрий старець, — говорив Ігор Рисюк. — Здогадується, що в університет ви все одно не посунете і прийомного бала не підвищите. Цілковито безпечна, дармова п’ятіркова маса…»

Лідка радісно струснула головою:

— Андрію Ігоровичу, у мене з історії — п’ять!

— Вітаю, — щиро зрадів співрозмовник, але Лідка злякалася, що зараз він побажає їй щасливого літа й покладе слухавку.

— Андрію Ігоровичу, ви ж будете у Слави на випускному? — спитала вона квапливо, навіть не спитала, а ніби змоделювала події, заздалегідь викликаючи до життя ту можливість, яка могла її влаштувати. Здається, це називається «налаштування на успіх».

— Ні, — сказав депутат Зарудний, одним словом руйнуючи всі її плани. — Ніяк не зможу, Лідо. Справи.

Лідка мовчала. Співрозмовник не міг бачити її обличчя; напевно, слід було сказати: «як жаль».

Чомусь вона дуже сподівалася на цей вечір. Коли після урочистого привітання випускників почнуться закуска і танці, і буде можливість якщо не поговорити — то хоча б постояти поруч.

— Андрію… Ігоровичу. Я хотіла вам сказати…

Пауза.

— Що, Лідо?

Дорогоцінні депутатські секунди збігають безплідно й незворотно, як вода в пісок.

— Ти хотіла сказати щось важливе?

Лідка заплющила очі.

— Так. Щось важливе.

— Тоді приходь у зоопарк, — весело сказав депутат Зарудний, і Лідці здалося, що їй це почулось.

— Що?

— За годину в мене офіційна зустріч із директором зоокомплексу. А потім буде вільних півгодини. Ти давно була в зоопарку?

* * *

Учениці молодшої групи

5-Б класу

СОТОВОЇ ЛІДІЇ

твір