Едвард Ваді Саїд - Орієнталізм

що їх він зробив темою свого великого есе, опублікованого в «Edinburgh Review» в січні 1908 p. Знову ж таки, саме знання, хто вони і які вони є, ці підкорені раси, або орієнтали, {53} робить управління ними легким і корисним; знання дає владу, більша влада вимагає більшого знання, і так далі по спіралях усе кориснішої діалектики інформації та контролю. Кромер був переконаний, що Британська імперія не розпадеться, якщо вона зуміє стримувати войовничість і комерційний еготизм у метрополії та «вільні інституції» в колонії (протиставлені британському врядуванню, що здійснюється «згідно з Кодексом християнської моралі»). Бо якщо, згідно з Кромером, логіка — це щось таке, «про існування чого орієнтал навіть не здогадується», то управління ним треба здійснювати, не вдаючись до методів найсучаснішої науки і не примушуючи його прийняти логіку за допомогою силових методів. Радше треба зрозуміти його обмеженість і «спробувати знайти в тому, що становить суть підкореної раси, вартісніші і, як можна сподіватися, міцніші узи єднання між правителями й підлеглими». За цим умиротворенням підлеглої раси повсюди бовваніє імперська могутність, чия ефективність значно більше опирається на витончене розуміння та нечасте застосування, аніж на своїх солдатів, брутальних збирачів податків та невтримну силу. Одне слово, імперія має бути мудрою; вона повинна пом’якшувати свою жадібність некорисливістю, а своє нетерпіння — гнучкою дисципліною.

«Висловлюючись точніше, ось що ми маємо на увазі, коли говоримо, що дух комерції має перебувати під певним контролем, — маючи справу з індусами, єгиптянами, шилуками або зулусами, ми спочатку повинні зважувати, як ці люди, котрі, з національного погляду, більшою або меншою мірою перебувають in statu pupillari , самі уявляють, що буде найкраще в їхніх інтересах, хоча це питання слід зважувати дуже серйозно. Але істотно зазначити, що кожна окрема проблема має розв’язуватися передусім з огляду на те, що ми вважаємо найкращим для підкореної раси у світлі західного знання та досвіду, пристосованого до місцевих умов, не озираючись на жодні реальні чи уявні вигоди, які можна було б здобути для англійської нації в цілому або — що трапляється значно частіше — для окремих інтересів, представлених одним або кількома прошарками впливових англійців. Якщо вся британська нація постійно дотримуватиметься такого {54} принципу і суворо вимагатиме його застосування, то хоч ми ніколи не зможемо пробудити в цих людях почуття патріотизму, спорідненого з тим, який опирається на близькість раси або спільність мови, ми зможемо, можливо, виплекати своєрідну космополітичну відданість, засновану на почутті поваги, що природно виникає у відношенні до людей, наділених вищими талантами і схильних до некорисливої поведінки, та на почутті вдячності за добро, вже зроблене, і за те, якого сподіваються. В такому разі, хоч би там що сталося, завжди буде надія, що єгиптянин завагається, перш ніж довірити свою долю хай там якому майбутньому Арабі... Навіть центральноафриканський дикун може в кінцевому підсумку навчитися співати славу Astraea Redux * в образі англійського урядовця, який відмовляє йому в джині, зате дає йому справедливість. Крім того, він допомагає йому й розвинути комерцію» 3.

В учнівському стані (латин.). * Тобто «Астрея, що повернулася» (латин.). Астрея, богиня справедливості, покинула Землю після настання залізного віку.

Наскільки «серйозно зважує» правитель пропозиції, які надходять від підкореної раси, ілюструє абсолютно вороже ставлення Кромера до єгипетського націоналізму. Вільні національні інституції, припинення чужоземної окупації, самодостатній національний суверенітет — усі ці справедливі вимоги послідовно відкидалися Кромером, який недвозначно заявив, що «справжнє майбутнє Єгипту... лежить не в напрямку вузького націоналізму, який охоплює лише тубільних єгиптян... а радше в напрямку космополітизму в його широкому розумінні» 4. Підкорені раси неспроможні знати, що для них добре. Більшість із них були орієнталами, про чиї якості Кромер мав найпевніші відомості, оскільки мав багатий досвід спілкування з ними як в Індії, так і в Єгипті. Однією з найнезаперечніших істин у стосунку до орієнталів для Кромера було те, що управляти ними майже скрізь треба було однаково, хоч обставини там чи там могли дещо й відрізнятися 5. Це, звичайно, випливало з тієї очевидної істини, що самі орієнтали мало чим різнилися між собою. Тут, нарешті, ми наближаємося до самої серцевини істотного знання, знання, яке формувалося протягом тривалого часу, знання як академічного, так і практичного, що його Кромер та Бальфур дістали в спадок від сторіччя, {55} з якого походить сучасний західний орієнталізм: знання про орієнталів і про все, що стосується орієнталів, знання про їхню расу, характер, культуру, історію, традиції, суспільство та можливості. Це знання було ефективним: Кромер вважав, що саме його застосовує він у своїй практиці управління Єгиптом. Більше того, воно було випробуваним і незмінним знанням, оскільки «орієнтали» для всіх практичних цілей були платонівською сутністю, яку кожен орієнталіст (чи правитель орієнталів) міг дослідити, зрозуміти й скласти про неї чітке уявлення. Кромер створює такий собі особистий канон орієнталістської мудрості:

«Якось сер Альфред Лайаль сказав мені: «Акуратність — поняття, яке жахає орієнтальний розум. Кожен англо-індієць повинен завжди пам’ятати цю максиму». Брак акуратності, який легко вироджується в неправдивість, — по суті, одна з головних характеристик орієнтального розуму.Європеєць схильний міркувати логічно й тверезо; коли він стверджує якийсь факт, його слова позбавлені будьякої двозначності; він природжений логік навіть у тому випадку, якщо логіки не вивчав; він, за своєю природою, настроєний скептично і вимагає доказів, перш ніж визнати істинність того чи того твердження; його тренований інтелект працює як точно настроєний механізм. Розум орієнтала, натомість, як і його колоритні вулиці, позбавлений елементарної симетрії. Він викладає свої думки вкрай неохайно. Хоча стародавні араби створили високорозвинуту науку діалектики, їхні нащадки відзначаються очевидною дефективністю з погляду логічних здібностей. Вони часто неспроможні вивести найочевидніші висновки з найелементарніших засновків, істинність яких вони визнають. Спробуйте-но видобути якесь найпростіше ствердження фактів із пересічного єгиптянина. Його пояснення, як правило, буде довгим, і йому бракуватиме ясності. Він, імовірно, увійде в суперечність із собою з півдесятка разів, перш ніж закінчить свою розповідь. Він здатний утратити її нитку й розгубитися, якщо йому поставити бодай кілька перехресних запитань».

У цьому ж таки ключі орієнтали або араби зображуються легковірними, «позбавленими енерґії й ініціативи, дуже схильними до грубих лестощів, інтриґанства, {56} хитрощів і жорстокого ставлення до тварин; орієнтали неспроможні ходити ані по дорозі, ані по тротуару (їхні розхристані мізки неспроможні зрозуміти те, що розумний європеєць схоплює відразу, а саме, що дороги й тротуари прокладені для того, щоб по них ходити); орієнтали — закоренілі брехуни, вони «летаргічні й