Олександр Мелентійович Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

не розповідала їй про дядька Чарлі, котрий плавав на кораблі й потрапив на острів до людожерів?

Врешті ця загадка незабаром розгадалась.

— Еллі, — покликала Анна, — привітайся з дядьком Чарлі!

Еллі ступила вперед і простягла руку, але Чарлі підхопив дівчинку на руки й поцілував.

— Ти пам'ятаєш мене, маленька? — спитав він. — Хоча навряд: тобі було всього три роки, коли я був у вас востаннє. Та мама, напевно, розповідала тобі про мене?!

Еллі поглянула на маму, не знаючи, що відповісти на це запитання. Зніяковіла Анна зізналась:

— Вибач, братику: коли до нас прийшов той лист про тебе, Еллі минуло всього п'ять років. Ми з чоловіком вирішили не засмучувати дівчинку такою страшною звісткою, тож нічого їй не сказали. Час минав, Еллі все рідше згадувала, що у неї є дядько Чарлі… а далі й зовсім забула про тебе.

Анна винувато похнюпила голову. Чарлі не розсердився.

— Ну що ж, врешті-решт ви мали рацію: я живий! А тепер, Еллі, гадаю, ми з тобою потоваришуємо?

— О, так, дядечку Чарлі! — захоплено відповіла Еллі. — Але як же тебе не з'їли людожери? Ти бився з ними й переміг?

— Ні, дівчинко, це було не так, — розсміявся Чарлі. — Перемогти людожерів я не міг: їх були тисячі, а я один. Але знаєш, вони виявились непоганими хлопцями, ці людожери. Коли я довів, що живий принесу їм більше користі, ніж засмажений на вогнищі, мешканці Куру-Кусу охоче залишили мене в живих.

— Ти вмієш розмовляти по-людожерськи? — здивувалась Еллі.

— Ні, люба моя, — усміхнувся Чарлі, — була б добра воля, а домовитись завжди можна. Мене прийняли до племені Куру-Кусу, я навчив остров'ян п'ятьох нових способів приготування риби і знайшов на острові десять нових видів їстівних рослин… Коли я прожив там чотири роки, остров'яни дали мені човна, навантажили його харчами, барилами з водою і вивели далеко у море, закликаючи на мою голову благословення всіх своїх богів. А богів у них чимало, і, напевно, тому я через сорок дві доби плавання зустрів, нарешті, корабель… І ось я у вас. До речі, сюди скаче Джон!

Джон, дізнавшись від сусідів, що на його ферму завернув якийсь незнайомий подорожній, примчав з поля верхи і дуже зрадів, упізнавши свого шурина Чарлі Блека.

Чоловіки сердечно привіталися.

— А я до тебе в справі, брате Джоне, — сказав Чарлі.

— А просто погостювати ти міг приїхати? — дорікнув морякові Джон.

— Розумієш, у такого світового бурлаки, як я, скрізь знайдуться справи! — виправдовувався Чарлі. — Є у мене мрія — купити суденце і навідатись до своїх друзів на Куру-Кусу. Мені не вистачає всього тисячу монет…

Фермер давно знав, що Чарлі полюбляє несподівані витівки, і це прохання його не здивувало.

— Гаразд, — відповів він, — про справи поговоримо завтра, а зараз ходімо вечеряти.

Господарі і гість сіли за стіл. Розпитування про пригоди Чарлі тривали далеко за північ; стомлена Еллі давно вже міцно спала.

— А ви, я бачу, розбагатіли, — зауважив Чарлі, коли господиня почала стелити йому ліжко. — У вас новий будинок, а раніше ви жили у фургоні без коліс.

І лише тепер батьки Еллі, захоплені розмовою з гостем, згадали, що їхня донечка пережила ще дивовижніші пригоди. Та коли Анна почала розказувати про те, як буревій надзвичайної сили підхопив фургон з Еллі і Тотошком і поніс понад землею, моряк ударив кулаком по столу.

— Стоп! Віддати швартові! — вигукнув він. — Не ображайся, сестро, але мені цікавіше буде почути цю чудову історію з перших вуст — від племінниці. І хоч мене їсть нетерплячка, я все ж таки хочу, щоб сама Еллі відрапортувала мені про свої пригоди…

Вранці одноногий моряк й Еллі вмостились на ґанку, і дівчинка заходилась оповідати про свої пригоди.

— Ой, дядечку Чарлі, — почала Еллі, — як ми з Тотошком налякались, коли буревій заверетенив будиночок і поніс нас високо-високо понад землею. Але я ще більше перелякалася б, якби дізналась, що то був буревій не простий, а чарівний…

— Як. чарівний? — здивувався моряк Чарлі.

— Ну, звичайнісінький чарівний буревій, що його насилають злі феї, — пояснила Еллі.

— Чим же ти завинила перед чарівницею, що вона наслала на тебе цілий буревій? Це ж так безглуздо, все одно, що стріляти з гармати по горобцях!

— Ой ні, дядечку Чаплі, ти не розумієш, — терпляче заперечила Еллі. — Гінгема хотіла винищити весь людський рід, але їй завадила це зробити добра фея Вілліна…

І дівчинка розповіла своєму здивованому співбесіднику про те, як її будиночок залетів у Чарівну країну, як вона, Еллі, зустріла там трьох вірних друзів, у компанії яких дісталась до Гудвіна, а потім здійснила ще дивовижнішу подорож до країни злої Бастінди.

Коли Еллі закінчила; свою незвичну оповідь про те, як срібні черевички перенесли її й Тотошка додому, у Канзас, уражений моряк довго не міг опам'ятатися.

— Ну, дівчинко, клянусь усіма черепахами Куру-Кусу, твій вахтовий журнал заповнений незвичайними речами!

— А що таке вахтовий журнал?

— Це книга, до якої капітан щоденно занотовує все, що трапляється на кораблі і навколо нього. І хай втопить мене перший же шторм, якщо я тепер довірятиму отим нудним розумникам, котрі стверджують, ніби на світі немає чарівників і чудес! — захоплено вигукнув Чарлі. — Я віддав би десять років життя, аби побувати у тій чудовій країні!

Сміливий моряк дуже шкодував за чудодійними черевичками: адже вони могли перенести його до Чарівної країни, де на вічнозелених деревах у будь-яку пору року ростуть плоди незвичайного вигляду й смаку, де розмовляють тварини і птахи, де живуть милі й кумедні племена Жуванів, Мигунів та Балакунів, де люди на зріст трішки вищі за Еллі.

Розповідь про Чарівну країну і пов'язані з нею спогади засмутили Еллі. Вона зізналась дядькові Чарлі, що нудьгує за своїми друзями — Страшилом, Дроворубом і Левом, і їй сумно від того, що вона ніколи більш з ними не побачиться.

Чарлі і його маленька племінниця міцно подружилися. Вони розмовляли цілими вечорами, згадуючи веселі історії.

Чарлі теж було про що розповісти. Він плавав по морях з десятирічного віку, коли вперше ступив юнгою на палубу корабля. Але хоча Чарлі стикався з білими ведмедями на полярних крижинах і полював на носорогів у незайманих лісах Куру-Кусу, він зізнався, що ніколи навіть не чув про жахливих шаблезубих тигрів, від яких Еллі врятувалась лише завдяки винахідливості і вірності друзів. Не знав Чарлі і про те, що на світі є Мавпи — могутні звірі з міцними крилами…

Дядько Чарлі був, на диво, цікава людина.