Мішель Уельбек - Платформа

бути тільки славнозвісний Бертран ле Моаль. Він насварив когось із офіціантів і зник так само раптово, як і з’явився. Досі його єдиною заслугою я вважав створення рецепта страви з м’яса дельфінів, якому він навчив каренів. Вона смакувала неперевершено! Свиняча печеня, яку нам подали, була добре просмажена — ніжна і хрустка водночас. «Сюди б ще трохи винця…», — меланхолічно зауважив Рене. Жозіан презирливо підібгала губи. Зайве було питати, що вона думає про французьких туристів, які не можуть і кроку ступити без свого червоного вина. Це й так було добре видно. Дещо незграбно Валері стала на захист Рене. Для тайської кухні вино, мабуть, справді не потрібне, але саме тепер його б трохи не завадило. У будь-якому разі, сама Валері пила тільки воду.

— Люди ідуть за кордон для того, щоб куштувати місцеві страви та вивчати місцеві традиції!.. — процідила Жозіан. — В іншому випадку слід сидіти вдома.

— Я згоден! — вигукнув Робер. Перервана в самому розпалі промови Жозіан з ненавистю глянула на нього.

— Іноді в цих стравах все ж таки забагато перцю, — несміливо зауважила Жозетта. — А вам, схоже, це не дошкуляє, — звернулася вона до мене, щоб розрядити атмосферу.

— Ні, зовсім ні. Я обожнюю гострі страви. Що більше перцю, то краще. У Парижі я постійно надаю перевагу китайській кухні, — поспішно відповів я. Таким чином, розмова перекинулась на китайські ресторани, яких останнім часом так багато з’явилося в Парижі. Валері дуже їх полюбляла за денні обіди: ціни були помірними, аїхякість значно вища за фаст-фуд, крім того, вони були набагато кориснішими. Жозіан не мала чого сказати з цього приводу. Вона харчувалась у заводській їдальні. Робер, схоже, вважав цю розмову не вартою його уваги. Коротше кажучи, вечеря проходила досить спокійно аж до самого десерту.

Все почалося, коли подали клейкий рис. Він був трохи підсмажений із запахом кориці — певно, власний оригінальний рецепт. Не відкладаючи надовго, Жозіан вирішила безпосередньо обговорити проблему секс-туризму, який вона вважала огидним; іншого слова вона не знайшла. Обурює, що тайський уряд терпимо ставиться до цього питання; міжнародна спільнота теж мала висловити своє ставлення до цієї проблеми. Робер слухав її з легкою посмішкою, що не обіцяло нічого доброго.

— Це обурює, але не дивно, — продовжувала вона. — Більшість таких установ (борделів, по-іншому їх назвати не можна) фактично належала генералам. Це означало протекцію та надійний захист з їх боку.

— Я — генерал… — перервав Робер запальну промову Жозіан. Вона знітилась, її нижня щелепа повільно відвисла. «Ні, ні, я жартую… — посміхнувся він. — Я навіть не служив в армії.

Проте це її аж ніяк не розсмішило. Кілька секунд вона приходила до тями, а потім виголосила ще з більшою енергією:

— Соромно, коли відгодований бугай безкарно користується злиденністю цих дівчат. Варто знати, що всі вони приїхали у столицю з північних та північно-східних регіонів країни — найбільш жебрацьких провінцій.

— Ну, не всі… — заперечив він, — є дівчата й з Бангкока.

— Але ж це сексуальне рабство! — вигукнула із запалом Жозіан, яка навіть не почула його. — Інших слів для визначення цього ганебного явища не існує.

Я злегка позіхнув. Вона сердито зиркнула на мене і додала, звертаючись до всіх присутніх:

— Ви не вважаєте огидним, коли якийсь товстопузий бугай за безцінь спить з цими дівчатками?

— Ну, скажімо, не за безцінь… — скромно не погодився я. — Наприклад, я заплатив три тисячі бат, майже як у Франції.

Валері обернулася і здивовано подивилась на мене.

— Ви дещо переплатили… — зазначив Робер. — Але якщо краля була того варта…

Жозіан всю аж трусило, вона починала мене непокоїти.

— А мене нудить, коли якийсь жирний кабан може платити за те, щоб засунути свого члена у чиюсь піхву! — пронизливо заверещала вона.

— А вас ніхто і не просить супроводжувати мене, люба мадам… — спокійно відповів той.

Тремтячи, вона підвелася і взяла в руки свою тарілку з залишками рису. За сусіднім столиком усі розмови разом припинились. Мені здалося, що Жозіан жбурне цю тарілку Роберу в пику, але, схоже, в останню мить вона здрейфила і втримала себе. Робер серйозно подивився на неї. Його м’язи напружилися під теніскою. Не схоже було, щоб він дав себе скривдити, здається, вона добре йому насолила. Жозіан з силою опустила тарілку, яка розкололася на три частини, повернулася і зникла в темряві, хутко попрямувавши в бік бунгало.

— Тс-с-с… — стримано видихнув він.

Валері сиділа між мною та ним. Робер галантно встав, обійшов стіл і сів на місце Жозіан, на той випадок, якщо Валері теж захоче піти. Проте вона продовжувала сидіти. Офіціант приніс каву. Зробивши кілька ковтків, Валері знову повернулася до мене.

— Отже, це правда? Ви замовили дівчину?.. — тихо спитала вона. Її голос був заінтригований, але позбавлений відтінку відкритого схвалення.

— Ці дівчата не такі ж вже й бідні, — додав Робер. — Вони можуть купити собі скутер та безліч шмоток А деякі навіть примудряються скорегувати форму грудей. А це, самі розумієте, задоволення не з дешевих. Щоправда, вони ще допомагають своїм сім’ям… — розмірковуючи завершив він.

За сусіднім столиком тихо обмінялися кількома фразами й швидко розійшлися, певно, із солідарності. Ми залишилися самі. Місяць зараз добре освітлював понтон.

— Ці масажистки дійсно настільки класні?.. — мрійливо спитав Рене.

— Ах, мсьє! — нарочито емоційно, але, як мені здалося, щиро вигукнув Робер. — Це справжнє диво! Неймовірне диво! А ви ще не знаєте про Патайю. Це містечко на сході країни, яке повністю поринуло в розкоші та розпусту. Першими туди приїхали американці під час війни у В’єтнамі, потім — багато німців та англійців, а тепер там можна побачити поляків та росіян. Там обслуговуються геть усі, кожен знайде там щось на свій смак: гомосексуалісти, гетеросексуали, трансвестити… Це Содом і Гоморра, разом узяті. Навіть більше, бо є ще й лесбіянки.

— Жах… — здавалося, ковбасник глибоко замислився.

Його дружина спокійно позіхнула, вибачилась і повернулася до свого чоловіка. Вона вже явно хотіла піти спати.

— У Таїланді, — додав Робер, — кожен може мати все те, що він бажає. Кожен може отримати щось приємне. Вам казатимуть про бразилійок чи кубинок. Я багато помандрував, мсьє. Мандрував заради власного задоволення і стверджую, не роздумуючи: таїтянки — найкращі коханки у світі.

Валері сиділа напроти нього і уважно слухала. Потім з ледь помітною посмішкою вона зникла. За нею пішли Жозетта та Рене. Ліонель, який за весь вечір не пустив ані пари з вуст, теж підвівся. Я наслідував його приклад. У мене не було великого бажання продовжувати розмову з Робером, тому я залишив його