Йозеф Рот - Йов. Фальшива вага
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мендель тричі постукав у свої двері. Він був повний сил і свіжий, ніби проспав довго і без сновидінь. Він достеменно знав, що робити. Дебора відчинила. «Зроби мені чаю, — сказав Мендель, — а тоді я щось тобі скажу. Міріям удома?» — «Певно, що вдома, — відповіла Дебора, — де ж їй іще бути? В Америці, чи що?»
Заспівав самовар, Дебора хухнула в склянку і протерла її. А тоді Мендель і Дебора пили рівномірними ковтками, гостро вистромленими вперед устами. Раптом Мендель відставив склянку і сказав: «Ми поїдемо до Америки. Менухиму доведеться залишитися. Міріям візьмемо зі собою. Лихо нам, якщо ми залишимося». Він на хвильку замовк, а тоді тихо сказав:
«Вона гуляє з козаком».
Склянка із брязкотом випала з Дебориних рук. Міріям прокинулась у кутку, Менухим заметушився в непритомному сні. Тоді все стихло. Мільйони жайворів тьохкали понад домом, під небом.
Ясним спалахом вдарило у вікно сонце, влучило в начищений бляшаний самовар, перетворюючи його своїм світлом на сліпуче випукле дзеркало.
Так починався день.
VII
До Дубна треба їхати Самешкіновою фірою; до Москви залізницею; до Америки треба їхати не тільки пароплавом, але й із документами. Щоби їх роздобути, треба податися в Дубно.
Отож Дебора вирушає до Самешкіна. Самешкін уже не сидить на припічку, його взагалі нема вдома, сьогодні четвер, свинячий базар, Самешкін повернеться не раніше, ніж за годину.
Дебора походжає туди-сюди, туди-сюди перед Самешкіновою хатою, вона думає тільки про Америку.
Один долар — це більше, ніж два рублі, в двох рублях двісті копійок, скільки ж, на милість Божу, копійок в одному доларі? І скільки ще доларів перешле Шемар'я? Америка — благословенний край.
Міріям гуляє з козаком, у Росії це можливо, в Америці нема козаків. Росія — понура країна, Америка — вільна країна, весела країна. Мендель уже не буде вчителем; батьком багатого сина — ось ким він буде.
Це триває не годину, не дві, лишень за три години Дебора зачула підковані чоботи Самешкіна.
Вечір, але все ще спекотно. Скісне сонце вже пожовкло, але схилятися не хоче, дуже повільно сідає воно сьогодні. Дебора пітніє від спеки, і хвилювання, і сотень незвичних думок.
І тепер, коли надходить Самешкін, їй стає ще гарячіше. На ньому тяжка ведмежа шапка, космата і місцями полиняла, і коротка кожушина понад засмальцьованими лляними штанами, заправленими у важкі чоботи. А він усе одно не пітніє.
Тієї ж миті, коли Дебора його угледіла, вона вже і занюхала його. Бо від нього відгонить горілкою. Ой, нелегко з ним доведеться. Бо й тверезого Самешкіна вломати — справа непроста. В понеділок свинячий базар у Дубні. Те, що Самешкін уже відбув свинячий базар удома, не додає їй переваг, мабуть, у нього вже нема жодних підстав їхати в Дубно, і за підводу доведеться заплатити.
Дебора заступає Самешкіну дорогу. Він похитується, тільки важеленні чоботиська втримують його навстоячки. «Щастя, що він не босий!» — думає Дебора, не без презирства.
Самешкін не пізнає жінки, що заступає йому дорогу. «Геть із дороги, бабо!» — кричить він і махає рукою: напівхапання, напівудар.
«Це я! — каже Дебора відважно. — В понеділок їдемо в Дубно!»
«Та Бог із тобою!» — гукає Самешкін привітно. Він зупиняється і спирається ліктем Деборі на плече. Вона боїться поворухнутися, щоби Самешкін не повалився.
Самешкін важить добрих сімдесят кільо, вся його вага тепер у тому лікті, а лікоть лежить на Дебориному плечі.
Вперше чужий чоловік так близько до неї. Вона боїться, та водночас думає, стара вже, тепер вона думає про Міріямового козака, і як довго Мендель уже до неї не торкався.
«Так, солоденька, — каже Самешкін, — у понеділок їдемо в Дубно, а дорогою переспимо».
«Тьху, старий, — каже Дебора, — диви, бо жінці твоїй розкажу, ти що, впився?» — «Впитися він не впився, — відповідає Самешкін, — а пити так, пив. А що тобі взагалі треба в Дубні, коли ти вже не спиш із Самешкіним?» — «Виробити документи, — каже Дебора, — ми їдемо до Америки».
«Підвода коштує п'ятдесят копійок, коли не переспиш із ним, або тридцять, коли переспиш. Він зробить тобі дитинку, народиш її вже в Америці, згадочку про Самешкіна».
Дебора похолола, посеред спеки.
Попри те, вона каже, але допіру за якусь часину: «Я не буду з тобою спати і заплачу тридцять п'ять копійок».
Несподівано Самешкін стоїть на власних ногах, він зняв лікоть із Дебориного плеча, здається, він протверезів.
«Тридцять п'ять копійок!» — каже він твердим голосом.
«У понеділок о п'ятій».
«У понеділок о п'ятій».
Самешкін заходить на своє подвір'я, а Дебора поволі йде додому.
Сонце зайшло. Вітер дме із заходу, на обрії верствами укладаються фіолетні хмари, назавтра буде дощ. Дебора думає, завтра буде дощ, і відчуває ревматичний біль у коліні, вона вітається з ним, старим вірним недругом. Старіє людина! — думає вона. Жінки старіють скорше від чоловіків, Самешкін такого самого віку, що й вона, ні, ще старший. Міріям молода, вона гуляє з козаком.
Слова «козак», яке вона вимовила вголос, Дебора злякалася. Здавалося, щойно його звучання усвідомило їй жахіття цієї обставини. Вдома вона застала свою доньку Міріям і свого чоловіка, Менделя. Вони сиділи за столом, батько і донька, і затято мовчали, так що Дебора відразу в дверях зрозуміла, що це воно, те старе мовчання, рідне мовчання, яке міцно в них в'їлося.
«Я говорила із Самешкіним, — повела Дебора, — в понеділок о п'ятій ранку їду в Дубно, по документи. Він хоче тридцять п'ять копійок». А оскільки в неї вселився диявол марнославства, додала: «Так задешево він їздить лише зі мною!»
«Ти не можеш їхати сама, — сказав, із утомою в голосі та страхом у серці, Мендель Зинґер. — Я говорив із багатьма євреями, які на цьому знаються. Вони кажуть, я сам мушу бути в урядника».
«Ти, в урядника?»
І справді непросто було уявити собі Менделя Зинґера в якійсь установі. За все життя він ані разу не говорив іще з урядником. Ніколи не міг зустрітися з поліцаєм, щоби не затремтіти. Людей в однострої, коней і псів він старанно уникав. І Мендель має говорити з урядником?
«Не клопочися, Менделю, — сказала Дебора, — речами, які можеш тільки зіпсувати. Я сама все залагоджу».
«Всі євреї, — заперечив Мендель, — кажуть, що мені слід з'явитися особисто».
«Ну, тоді поїдемо в понеділок разом!»
«А де подінемо Менухима?»
«Міріям залишиться з ним!»
Мендель подивився на жінку. Спробував поглядом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йов. Фальшива вага», після закриття браузера.
