Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

– Увесь екіпаж має зібратися завтра о четвертій по обіді, – крикнув йому навздогін сквайр.

– Слухаю, сер! – відповів Сильвер.

– Мушу визнати, сквайре, – сказав лікар, – не все у ваших розпорядженнях мені до душі, але ваш Джон Сильвер мені сподобався.

– Так, він чудовий! – погодився сквайр.

– А Джим теж піде оглянути шхуну? – спитав лікар.

– Авжеж, – відповів сквайр. – Бери свого капелюха, Джиме, і ходімо з нами.

Розділ ІХ

Порох і зброя

«Іспаньйола» стояла на кітві доволі далеко від берега, тож ми діставалися до неї на шлюпці, викеровуючи поміж щільними рядами суден, чиї канали то скрипіли під кілем, то хиталися в нас над головами. Врешті-решт ми пристали до шхуни, де нас зустрів штурман містер Ерров, засмаглий старий моряк із сережкою у вусі і трохи косоокий. Вочевидь, між ним і сквайром склалися дружні стосунки, зовсім не схожі на ті, що були між сквайром та капітаном.

Останній виявився дуже суворою людиною і весь час був чимось незадоволений. Причину свого невдоволення він нам невдовзі пояснив. Тільки-но ми зійшли униз до каюти, до нас підійшов матрос і повідомив:

– Капітан Смолетт, сер, має бажання поговорити із вами.

– Я завжди до послуг капітана, – відповів сквайр. – Запросіть його сюди.

За мить капітан був перед нами. Він щільно зачинив за собою двері.

– Що скажете, капітане Смолетт? Сподіваюсь, усе гаразд на судні?

– Сер, хочу говорити з вами відверто, хоча те, що я скажу, навряд чи вам сподобається. Мені аж ніяк не подобається ані ваша експедиція, ані ваша команда, ані мій помічник.

– Може, вам, сер, не подобається і наша шхуна? – роздратовано поцікавився сквайр.

– Нічого не можу сказати про неї, поки не випробую її у плаванні, – відповів капітан. – Нібито непогане судно, але давати оцінку зарано.

– Може, вам, сер, не подобається і хазяїн шхуни? – уїдливо спитав сквайр.

Аж тут у розмову втрутився лікар Лівсі.

– Зачекайте, – сказав він, – зачекайте. До чого нам зайві сварки? Капітан сказав нам і дуже багато, і дуже мало водночас. Тому вважаю за потрібне просити вас пояснити свої дорікання. Ви сказали, що вам не подобається наша експедиція. Чому?

– Мене запросили, сер, щоб я, не питаючи зайвого, вів судно туди, куди забажає цей джентльмен. Чудово. Але невдовзі я дізнався, що найостанніший матрос на шхуні знає більше за мене. І цього я не схвалюю – не знаю, чи схвалюєте ви?

– Я теж, – погодився лікар Лівсі.

– Далі, – проговорив капітан, – я дізнаюся, що ми вирушаємо на пошуки якогось скарбу, дізнаюся про це, завважте, від своїх підлеглих. У такій справі, як пошуки скарбів, слід бути дуже обачними. Я не схвалював би такої експедиції навіть за умови збереження таємниці, а особливо я не схвалюю її тепер (хай вибачає містер Трелоні), коли всі таємниці розляпали папузі.

– Папузі Сильвера? – утрутився сквайр.

– Це просто приказка. Вона означає, що секрет уже відомий усім. Я думаю, що ніхто з вас не має навіть уявлення, на що йде. Вам слід бути готовими до всього: попереду у вас боротьба не на життя, а на смерть.

– Це дуже точно сказано, – погодився лікар. – Ризик дійсно неабиякий, але ми пречудово усвідомлюємо небезпеку, яка чатує на нас. Ви сказали, що вам не подобається команда? Хіба у ній погані моряки?

– Мені вона не подобається – і край, – повторив капітан Смолетт. – І я думаю, якщо ваша ласка, набирати команду слід було доручити мені.

– Мабуть, ви маєте рацію, – відповів лікар. – Моєму другові Трелоні варто було набирати команду з вашою допомогою. Але коли вже сталася халепа, то не через лихі наміри. Потім ви сказали, що вам не до душі містер Ерров?

– Саме так, сер. Він непоганий моряк, але дуже поблажливо ставиться до команди. Штурман на судні має триматися осторонь від матросів, він не має права влаштовувати пиятики разом із ними.

– А хіба він пиячив? – заволав сквайр.

– Ні, сер, – заперечив капітан. – Але він занадто фамільярно поводиться з командою.

– Гаразд, скажіть нам відверто, капітане, чого ви хочете? – спитав лікар.

– Ваше рішення вирушити у мандри є непохитним?

– Остаточним і невідступним, – відповів сквайр.

– Чудово, – продовжував капітан. – Ви терпляче вислухали все, що я казав, хоча це видалося вам, можливо, голослівним, тож слухайте далі. Вони складають порох і зброю в носовій частині судна. Але ж є гарне приміщення під вашою каютою. Чому б не скласти його там? Це по-перше. Ще ви взяли із собою чотирьох своїх людей. Їх теж хочуть розмістити в носовій частині. Чому б їх не розмістити біля вашої каюти? Це по-друге.

– Що ще? – спитав Трелоні.

– І ще, – мовив капітан, – забагато тут теревенять про вашу таємницю.

– І справді, забагато, – погодився лікар.

– Скажу вам тільки те, що чув сам, – вів далі капітан. – Кажуть, що у вас є мапа якогось острова, і що на ній хрестиками позначено місце, де зарито скарби. І що острів лежить…

І капітан точнісінько назвав довготу й широту острова.

– Клянусь, я нікому і слова про це не казав! – скрикнув сквайр.

– Уся команда про це знає, сер, – заперечив капітан.

– Може, це ви бовкнули, Лівсі? Чи Гокінс? – шукав виправдання сквайр.

– Тепер не має значення, хто бовкнув, – буркнув лікар.

Я завважив, що ні він, ні капітан не повірили сквайру, попри усі його спроби виправдатися. Я теж не вірив йому, бо він насправді був неабиякий базікало. Але тепер думаю, що він таки мав рацію – команда і без нас знала, де той острів.

– Далі, джентльмени, – не вгамовувався капітан, – я не знаю, у кого мапа, але вимагаю, щоб її тримали в таємниці від мене і від містера Еррова. Інакше я проситиму звільнити мене.

– Розумію, – сказав лікар, – ви хочете сховати мапу і розмістити охорону з надійних людей у кормовій частині судна, біля складу зброї та пороху. Отже, ви маєте побоювання, що станеться бунт?

– Сер, – мовив капітан, – я не хочу ображати вас, але ви не маєте права приписувати мені чужі слова. Жоден капітан, сер, не вийде в море, якщо він побоюється бунту на власному судні. Я думаю, що містер Ерров – порядна людина, те саме я можу сказати і про інших, як я можу судити. Одначе я відповідальний і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що не все робиться так, як має бути, і хочу вжити запобіжних заходів про всяк випадок. Якщо ви не погоджуєтесь, можете мене звільнити. От і все.

– Капітане Смолетт, – посміхнувся лікар, – чи доводилося вам чути байку про гору, яка народила