Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 13. Перша субота в стилі Сильви

Коли Ноель прокинувся того ранку, йому здалося, що все буде нормально. Сонце тільки почало пробиватися крізь дерева, і хоча ліс навколо ще не був повністю освітлений, він відчував певне спокійне відчуття. Але як тільки він вийшов з намету, щоб зустріти Сильву, він зрозумів, що цей день буде зовсім не таким, як він очікував.

— "Привіт, карапуз," — Сильва вже стояв біля вогнища, виглядаючи таким же, як завжди, але… його настрій був не таким яскравим, як звичайно. Він виглядав якось розсіяно, злегка похмуро.

— "Що сталося?" — запитав Ноель, підходячи ближче, намагаючись зрозуміти, що з ним.

Сильва не відповів одразу, лише зітхнув.

— "Не люблю суботи," — відповів він, немов це було очевидно. — "Це завжди день, коли все йде не так."

Ноель вирішив, що Сильва просто погано прокинувся, і йому не варто зациклюватися на таких дурницях. Але одразу після цього почалося справжнє катастрофічне ланцюгове події.

Все почалося з того, що Сильва, виявляється, не помітив, як полум’я від вогнища перекинулося на простір навколо нього. Він лише недбало змахнув рукою, і в ту ж мить простирадло, яке він залишив поруч, загорілося.

— "Сильва!" — вигукнув Ноель, побачивши, як вогонь почав розповсюджуватися по тканині. Він кинувся до нього, намагаючись затушити вогонь, але Сильва просто стояв, дивлячись на це з якимось байдужим виразом.

— "Ну що ти робиш?" — запитав Ноель, схоплюючи відро з водою і кидаючи її на полум’я.

— "А що я зробив?" — Сильва подивився на нього, не розуміючи, в чому проблема. — "Я ж сказав, що не люблю суботи. Що це змінює?"

Ноель не міг повірити, що це відбувається. Він ще не встиг повністю опанувати ситуацію, коли Сильва вже знову почав щось робити, зовсім не замислюючись над наслідками.

— "Ти не можеш просто так зберігати контроль?" — запитав Ноель, спостерігаючи, як Сильва неохоче бере нову магічну чашу для чогось ще. — "Що далі?"

Але, як завжди, Сильва просто посміхнувся.

— "Не переживай, карапуз. Просто субота!"

Ноель важко зітхнув, намагаючись зібратися з думками. Вогонь був загашений, але настрій Сильви залишався важким, як ще ніколи.

— "Виявляється, що таке робити в цьому лісі небезпечно! Ти що, не можеш контролювати вогонь?" — запитав Ноель.

— "Карапуз, ти ж ще не зрозумів, що субота — це такий день, коли навіть я не можу передбачити, що буде!" — Сильва усміхнувся, наче нічого не сталося.

Згодом цей «нещасливий» настрій Сильви ще більше погіршився, і весь день почав перетворюватися на хаос. Вони вирушили в ліс на коротку прогулянку, і на кожному кроці щось йшло не так. Ті самі монстри, з якими вони, здавалось, могли впоратись легко, виявились набагато сильнішими і непередбачуваними. Сильва був явно не в настрої для цього, і кожен бій почав відчуватися як ще одне безглузде випробування.

— "Ні, Сильва, так не працює!" — вигукнув Ноель, відступаючи від одного з чудовиськ. — "Ти серйозно? Я ж казав, що ми не готові до цього!"

— "Не переживай," — знову з усмішкою сказав Сильва, навіть коли монстр, схожий на велетенського павука, почав розмахувати лапами навколо них. Він невпинно сміявся, а Ноель відчайдушно намагався ухилятися від ударів.

— "Я ж казав, карапуз! Ти хочеш зробити свою першу перемогу в цій суботі? Тобі, мабуть, доведеться трохи попрацювати!"

Ноель на мить навіть не зрозумів, що це за «працювати» він мав на увазі. Він відчайдушно викликав магію світла, намагаючись відштовхнути монстра, але навіть з його силою, це не було достатньо, щоб вигнати чудовисько.

— "Ну от, бачиш?" — сміявся Сильва, кидаючи на нього погляд, схожий на похвалу. — "Ми ще не досягли вершини, малий. Субота ж!"

Все це було ніби жартом для Сильви, але для Ноеля це вже був серйозний стрес. Його нерви починали здавати.

Врешті-решт, після кількох годин боротьби з монстрами, Сильва вирішив, що їм слід відпочити.

— "Ось бачиш, як ти псуєш свої нерви, карапуз?" — сказав він, усміхаючись, коли Ноель сповільнив кроки, все ще намагаючись отямитись після зіткнень. — "Ти, мабуть, так і не звик до таких справжніх випробувань."

Ноель намагався зробити вигляд, що йому все це цікаво, хоча насправді його серце билося так швидко, що здавалося, ніби його забере вітром.

— "Ти кажеш, що мені треба звикнути до цього?" — його голос був ледве чутним від втоми.

— "Звісно!" — відповів Сильва, підходячи ближче, і його голос став серйозним на мить. — "Весь цей день, вся ця магія, все, що ми робимо, — це частина великої гри. Ти можеш або підкоритися їй, або її програти. І з суботами краще не боротися."

Замість того, щоб покласти свій записник і перепочити, Ноель відчув, як його руки знову дрижать від роздратування. Сильва — він не давав йому навіть секунди спокою. Але врешті, коли вони трохи відпочили біля вогнища, щось змінилося в обличчі Сильви. Він знову виглядав сумним, наче думав про щось важливе.

— "От бачиш, малий," — він заговорив тихо, більше до себе, ніж до Ноеля. — "Субота — це не просто день. Це коли все, що не йде за планом, відчувається ще важче."

Ноель поглянув на нього, здивований.

— "Ти серйозно?" — запитав він. — "Здається, я знову щось не розумію. Ти ж, як завжди, такий невпинний. А тут… Субота? Яке це має значення?"

Сильва зітхнув і подивився на нього, немов нарешті розуміючи, що не так легко пояснити свою стратегію.

— "Суботи зазвичай не дають мені спокою, карапуз. Це день, коли все відчувається важким. Я не можу контролювати навіть найпростіші речі, і саме тому все йде не так." — він зробив паузу. — "Я втрачаю себе в цих емоціях, а потім це все забруднює атмосферу навколо."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍