Метьюз Джейсон - Червоний горобець

5

Ребаб — струнний смичковий інструмент арабського походження.

6

Табла — індійський ударний музичний інструмент.

5

Після вбивства Устинова дядько Ваня викликав Домініку в Ясенєво. Її провели до ліфту в штаб-квартирі СВР. У ліфті висіла емблема СВР із зіркою та земною кулею. Домініка досі відчувала мідний присмак у роті та не могла забути слизьку кров Устинова на своєму тілі. Протягом тижня вона боролася з жахливими спогадами, марно намагаючись заснути, долаючи бажання зняти шкіру зі своїх грудей та живота. Нічні кошмари зникли, але тепер їй було ніяково, вона впала в депресію і лютувала від факту, що нею скористалися. Саме тоді дядько Ваня послав по неї.

Вона ніколи раніше не бувала в Ясенєві, всередині штаб-квартири СВР, тим паче на четвертому поверсі, де розташовувалися кабінети керівництва. В коридорах стояла мертва тиша, з жодних дверей не долинало й звуку. Вона йшла повз підретушовані офіційні портрети — кожен окремо підсвічений — колишніх керівників КГБ, що вишикувалися в один ряд у довгому, вкритому червоним килимом коридорі, який вів від ліфта до кабінетів керівників: Андропов, Федорчук, Чебриков, Крючков. Берлін, Угорщина, Чехословаччина, Афганістан. На протилежній стіні висіли портрети нового керівництва СВР: Примаков, Трубников, Лебедєв, Фрадков. Чечня, Грузія, Україна. Вони потрапили на небеса чи до пекла? Очі стариганів стежили за тим, як вона проходить коридором.

Праворуч були двері директора. Зліва за такими самими дверима розташувався його перший заступник. Домініку запросили всередину. Дядько Ваня сидів за великим столом з полірованого світлого дерева. Поверхня столу була покрита масивним склом. Окрім записника в червоній шкіряній обкладинці, на столі не було нічого. Кілька білих телефонів примостилося на тумбі біля столу. У просторому кабінеті, вкритому темно-синім килимом, стояв зручний диван та кілька крісел навпроти, поруч із трьома панорамними вікнами, з яких відкривався чудовий краєвид на сосновий ліс. Стояв блискучий зимовий день, і сонячне світло заливало кабінет.

Ваня жестом запросив Домініку сісти. Він пильно на неї поглянув. Вбрана у синю спідницю і білосніжну блузку, підперезану на талії вузьким чорним ремінцем, вона була красива, як завжди, але під очима лежали темні кола, а обличчя — хворобливо бліде. Використати її для роботи з Устиновим — це була вдала думка. Шкода, що цей досвід виявився для неї настільки… екстремальним. Їй не пощастило, що терміновий наказ із Кремля збігся з її виключенням із балетної школи та смертю батька.

Ніхто з них не говорив. Згідно з рапортом, вона бездоганно виконала своє завдання, зачарувала Устинова по самі вуха, настільки, що він відпустив охорону, давши змогу Маторіну підібратися до своєї цілі. Попри те що вона не впала в істерику, його методи виявилися надто жорсткими. Для непосвячених це було занадто. Та вона переживе.

— Домініко, вітаю з бездоганною роботою під час останньої операції, — сказав Ваня.

Він не зводив очей зі своєї небоги, яка сиділа навпроти.

— Розумію, тобі, певно, було нелегко, ти була шокована.

Він нахилився вперед.

— Та все вже позаду, можна забути про неприємні деталі. Звісно, не варто нагадувати тобі про твій обов’язок, відповідальність ніколи нікому про це не розповідати.

Її мати сказала, що з ним завжди слід бути обережною, та вона явно перебільшувала. Стиснувши горло, Домініка поглянула на жовтий серпанок навколо нього. Її голос тремтів.

— Ви кажете «неприємні деталі». Я бачила, як убили чоловіка, прямо перед моїм обличчям. Ми були голі, він був на мені, як вам чудово відомо. Мене заляпало його кров’ю, від крові злиплося волосся. Я все ще чую її запах.

Вона стежила за очима свого дядька й відчувала, як він напружився. «Обережно, — подумала вона, — там усередині ховається ще й гнів». Її голос став м’якшим:

— «Це лиш маленька послуга, проста справа, — казали ви, — я тобі допомагатиму».

Вона усміхнулася.

— Якщо довелося його вбити, він, певно, на це заслужив.

Клята зухвалість. Ваня не збирався обговорювати політику, токсичний нарцисизм Путіна чи необхідність зробити з Устинова приклад для інших. Ні, він викликав свою небогу з двох причин. Він хотів оцінити її стан, зрозуміти, чи зможе вона тримати рот на замку, чи зможе вона пережити той інцидент, відійти від травми. І залежно від відповіді на перше запитання він збирався розглянути ще два варіанти.

Якщо Домініка скочить зі стільця, розгнівавшись і відмовляючись слухати, з будівлі штабу живою вона не вийде. Маторін владнає цю проблему. Домініка могла не розуміти цього, але вона стала очевидицею політичного вбивства, про яке вороги Путіна з радістю розповіли б світові. Якби так сталося, його, Єгорова, одразу б прибрали. Цієї миті відповідні державні органи подають смерть Устинова як жахливе вбивство від рук ділового конкурента. Всі знали правду; це було очікувано. Але якщо його двадцятип’ятирічна небога з блакитними очима та грудьми третього розміру згодом піде й розповість, що бачила і з якої точки, опозиційна преса ніколи не зупиниться.

Однак якщо вона зможе себе контролювати, він вживе всіх необхідних заходів, аби упевнитись в її подальшому мовчанні. Його політичний добробут залежав від її гарної поведінки. Він уже вирішив, що закінчить справу, взявши її до Служби, під постійну увагу та контроль Центру.

З цим не виникне труднощів. Робота з документами в архіві. Їй приділятимуть увагу, навчатимуть, вона дізнаватиметься про всі процедури та правила. За нею приглядатимуть. Як би успішно вона не навчалася, багато від неї він не очікував — вона могла працювати з документами в одному з відділів або ж бути окрасою кабінету якогось генерала. Пізніше, мабуть, її можна було б призначити на роботу за кордоном, сховати в резидентурі в Африці чи Латинській Америці. Через п’ять років — до того часу він уже стане керівником служби — її навіть можуть розжалувати й вигнати.

Ваня говорив м’яко:

— Домініко, твій обов’язок — завжди лишатися вірною, робити все від тебе залежне, служити своїй країні. А про твоє мовчання й говорити нічого. Його від тебе вимагають у будь-якому разі. Це ж не викличе у нас із тобою проблем?

Ваня не відводив від Домініки погляду, збиваючи попіл зі своєї сигарети.

Саме цієї миті визначався наступний етап її життя. Звичний жовтий німб над головою Вані потемнішав, ніби налившись кров’ю, і тембр його голосу змінився, став якимось обривистим. У телепатичному спалаху Домініка все зрозуміла, пригадавши слова своєї матері. «Заледеній», — подумала вона, намагаючись опанувати себе. Вона поглянула на дядька, якого починала зневажати, а ще — побоюватися. Їхні погляди зустрілися.

— Про моє мовчання можете не хвилюватися, — мовила вона холодно.

— Знаю, — сказав Ваня.

Вона була розумною дівчиною, він бачив її в роботі, вона була розсудливою. А тепер додати ложечку цукру.

— І позаяк ти гарно впоралася із завданням, я маю пропозицію.

Він відкинувся у своєму кріслі й закурив ще одну сигарету.

— Я пропоную тобі роботу в штаті Служби. Хочу, щоб ти приєдналася до нас.

Домініка напустила на себе байдужий вигляд і з задоволенням спостерігала, як очі Вані аналізують її обличчя в пошуку реакції.

— Працювати на Службу? — запитала вона. — Ніколи про це не думала.

— У нинішніх обставинах це чудова нагода. Постійна зайнятість, почнеш накопичувати пенсію.