Стівен Кінг - Керрі

перевела погляд. Жодна з них раніше не чула, щоб хтось із учителів називав щось гівняним.

— Може, хоч одна з вас на хвильку задумалася над тим, що Керрі Вайт має якісь почуття? Сью? Ферна? Гелен? Джессіко? Хто-небудь? Ви вважаєте її бридкою. Так от — це ви бридкі. Я це побачила в п’ятницю.

Кріста Гарґенсен пробурмотіла щось про свого батька-юриста.

— Закрий рота! — крикнула Дежарден просто їй в обличчя.

Кріста відсахнулася так різко, що вдарилася потилицею об шафку. Вона заскиглила й потерла голову.

— Ще одне слово від тебе, — тихо мовила Дежарден, — і ти в мене полетиш через усю кімнату. Хочеш перевірити, чи я не жартую?

Кріста, вочевидь вирішивши, що стоїть перед скаженкою, нічого не сказала.

Дежарден поставила руки в боки.

— Керівництво школи визначило вам покарання, дівчата. Шкода, але вони обрали не мій варіант. Я пропонувала відсторонити кожну на три дні й відкликати ваші запрошення на випускний.

Деякі з дівчат перезирнулися й невесело забурмотіли.

— Це б різонуло вас по живому, — вела далі Дежарден. — На жаль, в адміністрації школи Юена сидять самі чоловіки. Навряд чи вони по-справжньому осягнули, наскільки паскудно ви повелися. Тому… Тиждень додаткових занять.

Спонтанні полегшені зітхання.

— Але. Це будуть додаткові мої заняття. У спортзалі. Я вас заганяю так, що з вас нитки торочитимуться.

— Я не прийду, — сказала Кріста. Її губи тонко натяглися.

— А це вже як хочеш, Крісто. І решта теж — як захочете. Але покаранням за пропуск додаткових занять буде триденне відсторонення й вилучення запрошень на випускний. Усім ясно?

Ніхто нічого не сказав.

— Добре. Перевдягайтесь. І подумайте про те, що я сказала.

Вона вийшла.

На довгу приголомшену мить запала цілковита тиша. Тоді Кріста Гарґенсен сказала з пронизливим істеричним надривом:

— Їй це не минеться! — Вона відчинила випадкову шафку, витягла звідти пару кросівок і жбурнула ними через усю кімнату. — Я її дістану! Чорт забирай! Чорт забирай! Побачите! Якщо ми всі виступимо разом, то можна…

— Помовч, Крісто, — сказала Сью й сама злякалася мертвої, дорослої нейтральності свого голосу. — Просто помовч.

— Нічого ще не скінчено, — сказала Кріста Гарґенсен, грубо сіпнувши застібку спідниці й потягнувшись до потертих спортивних шортів. — Нічого ще й близько не скінчено.

І вона не помилилася.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 60—61):

На думку автора як дослідника, дуже велика кількість людей, що розглядали справу Керрі Вайт — у наукових журналах чи в популярній пресі, — помилково робили акцент на відносно безплідному пошуку проявів телекінезу в дитинстві дівчинки. Якщо проводити грубу паралель, то це схоже на вишукування випадків мастурбації в дитинстві ґвалтівника.

Видовищний епізод із камінням більше схожий на червону ганчірку, що застує очі бикові. Багато дослідників узяли за основу хибну гіпотезу: коли трапився один інцидент, то за ним мусили бути й подальші. Проводячи іншу паралель, це наче відправити наукову команду стежити за метеорами до національного парку «Кратер», бо два мільйони років тому там ударився об землю велетенський астероїд.

Наскільки я можу судити, в дитинстві Керрі жодних інших проявів телекінезу не зафіксовано. Якби вона не була єдиною дитиною в родині, у нас могли бути десятки переказів про подібні, але менш значні епізоди.

У випадку Андреа Колінц (див. повніший виклад у Додатку 2) нам відомо, що після прочухана, отриманого за те, що вона вилізла на дах, «аптечка розчахнулася, пляшечки повипадали на підлогу й ніби самі собою полетіли через усю ванну кімнату, двері відчинялися й зачинялися з розмаху, а тоді, в кульмінації того явища, трьохсотфунтова шафа з музичним центром перехилилась, і платівки розлетілися по всій вітальні, налітаючи на мешканців, як бомбардувальники, й розбиваючись об стіни».

Прикметно тут те, що цю розповідь, яку наводить журнал Life у випуску від 4 вересня 1955 року, ми чуємо від одного з братів Андреа. Навряд чи Life можна вважати найбільш науково поважним чи бездоганним джерелом, але існує й чимало інших задокументованих свідчень, і, на моє переконання, це ясно доносить думку про важливість очевидців із близьких.

У справі Керрі Вайт єдиним свідком теоретичного прологу до кінцевої розв’язки була Марґарет Вайт, а вона, звісно, мертва…

Директор старшої школи ім. Юена Генрі Ґрейл чекав на його появу весь тиждень. Але батько Крісти Гарґенсен з’явився аж у п’ятницю — наступного дня після того, як дівчина пропустила додаткове заняття в грізної міс Дежарден.

— Слухаю, міс Фіш? — звернувся він до інтеркома для форми, хоч і побачив чоловіка в передпокої крізь віконце у дверях і одразу впізнав його обличчя з фотографій у місцевій газеті.

— До вас прийшов Джон Гарґенсен, містере Ґрейл.

— Впустіть його, будь ласка.

«Чорт, Фіш, а можеш не подавати вигляду, наскільки ти цим вражена?»

Ґрейл усе життя невтомно гнув скріпки для паперу, дер серветки й загинав аркуші. Заради Джона Гарґенсена, найбільшого юридичного світила містечка, він заготував важку артилерію — цілу коробку грубезних скріпок посередині свого письмового столу.

Гарґенсен був високим і ставним, рухався самовпевнено, мав рішучі, живі риси обличчя, з яких було видно, що цей чоловік досяг чималої майстерності у грі в соціальну взаємодію і звично випереджав інших гравців принаймні на крок.

Він був у костюмі, коричневому, замовленому в дорогому ательє, з вплетеними в тканину лискучими зеленими й золотими крихітними ниточками, який відверто соромив Ґрейлів куплений у місцевому магазині готовий екземпляр. Дипломат він носив тонкий, зі справжньої шкіри, оббитий блискучою неіржавкою сталлю. Усмішку мав бездоганну й повну штучних зубів — від такої усмішки серця жінок-присяжних танули, наче масло на розігрітій пательні. Руку тиснув з усіх точок зору першокласно — міцно, тепло, довго.

— Містере Ґрейл, я вже кілька днів дуже хочу з вами зустрітися.

— Завжди радий бачити зацікавлених батьків, — сухо усміхнувся Ґрейл. — Для цього ми кожного жовтня проводимо для них день відкритих дверей.

— Звісно. — Гарґенсен усміхнувся. — Я розумію, що ви маєте справи, а мені через сорок п’ять хвилин треба вже бути в суді. Перейдімо одразу до суті?

— Аякже. — Ґрейл поліз до коробки зі скріпками й почав нівечити першу. — Підозрюю, що ви тут через дисциплінарні заходи, яких ми вжили до вашої доньки Крістіни. Тому вважаю за потрібне повідомити, що шкільна політика щодо таких справ давно визначена. Ви працюєте в юридичній сфері й самі мусите розуміти, що гнути правила у