Вівєн Хансен - Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен

Але що, як він дійсно може знайти винного? І якщо це хтось, кого знала моя сестра, і, скоріш за все, і я, то це має бути… Здогадка стрільнула в голові, змусивши припинити боротися з навушниками. Чи міг це бути хлопець Майї? Я пам’ятаю його ще малим, тому не дивно, що не впізнала його вже дорослий голос. Він чи не він? Йти чи не йти? Близько хвилини тиші, після чого все ж відповіла:

– Кажи адресу.  

Думки про цю справу залягли з того моменту, як я розповіла про них Фелету місяць тому і більше не згадувала, але тепер… Дідько, це мене колись зведе у могилу. Чому що цьому хлопцю, що Саймону, є діло до моєї сім’ї та помсти, коли навіть я змирилася? Вони ніби дияволи, що ведуть мене до прірви, а я дурна й ведусь.

· · • • • ✤ • • • · ·

Було доволі складно знайти потрібний будинок, коли немає навігатора. Довелося ловити людей та просити допомоги, і лише з п’ятої спроби знайшлася дівчина, яка показала шлях на мапі. Доволі далеко, але можна пройти. 

За цей час я ледь змогла повернути навушники на місце і майже одразу зв’язалася з Меліхом. Він неабияк злякався, коли я раптом припинила відповідати, тому довелося вигадати першу ліпшу причину – якась станція тимчасово вийшла з ладу. Не хотілося брехати йому, але й казати про те, що я йду невідомо до кого, хоча знаю лише те, що він знав мою сестру, також.  

Якщо мене зараз не пошматують, це зроблять вже в Алькор, тому, зіславшись на бажання пошукати йому смачніший чай, я пішла до потрібної будівлі.  

Хоч у мене й були думки щодо того, хто це може бути, саме хлопець Майї, але не була певною на всі сто. Моя сестра була доволі комунікабельною дівчиною, тому мала багато друзів. Набагато більше, ніж у мене. Тому варіантів багато, втім сумніваюся, що більшість з них все ще думає про неї як про свою колишню подругу, а не як про створіння, якого й потрібно було позбутися. 

Так само, як я змінюю свою зовнішність магією, люди змінюють свої маски, і одного разу показують те, якими лицемірними є. І один з цих лицемірів – той, хто видав мою сім’ю мисливцям.  

Зупинившись біля потрібних дверей, я відчула, як знову тремтять руки та тяжчає дихання. Коли власник цієї квартири відчинить двері, я або зроблю крок до розгадки вбивства моєї колишньої сім’ї, або відправлюся прямо до них, або створю загрозу для життя перевертнів з Алькор. Була можлива комбінація з двох. Про потрійне попадання не хотілося й думати.  

Фелет буде сердитись. Він казав, що я не дурна, якщо розумію ризики вибору цього шляху, але я все одно пішла на це. Схоже, ми обидва помилялися, коли стверджували це. Натиснувши на дзвінок, я вже фактично обірвала собі шлях назад.  

– Хвилинку.  

За дверима глухо пролунав чоловічий голос, на що я зробила крок у бік. Здається, коли клацнув замок, моє серце підхопило цей ритм, після чого також замовкло, очікуючи, коли з тієї сторони покажеться обличчя цієї таємничої особи.

Дивно, але страху, як перед мисливцем чи іншим перевертнем, я не відчуваю, але не факт, що зараз шосте чуття мене не підводить. Хоч би як це саме чуття не мовчало, потрібно бути напоготові. Я все ще маю можливість знешкодити цього незнайомця та втекти. 

Відчинилися двері. Спочатку я поглянула на короткострижене темне волосся, а потім опустила погляд нижче, в один момент завмерши та зустрівшись з не менш здивованим поглядом зелених очей. 

Але різниця в тому, що я впізнала цього хлопця, а він мене – ні. Я все ще в маскуванні.  

– Вибачте, а Ви..?  

– Та от думаю, зайти чи все ж тікати від тебе, Амір.  

Я зітхнула на його ще більш здивоване обличчя та підійшла ближче, одними губами промовляючи: Айра.  

Амір Хокінс був хлопцем Майї. Ось чому йому є до всього цього діло. Тепер це питання було закрите, адже, хто б там не був, а він дуже дорожив моєю сестрою. Попри те, що їм тоді було всього дванадцять років, він вже тоді здавався мені розсудливим та чистим серцем хлопчиком, якому можна довіряти. Звісно, такий, як він, просто не змириться зі смертю коханої, але те, що він не відвернувся від неї, коли відкрилася наша природа, все ж здивувало.  

А може, він також перевертень? Ні, не схоже. Та чи варто мені зараз судити? Я кілька секунд роздивлялася його засмагле обличчя, аж поки він не схаменувся та не пропустив мене у квартиру. Мене одразу огорнув запах чоловічих парфумів, що був частиною цього місця.  

– У мене все ще є підозри щодо тебе, – роздивившись вітальню та поєднану з нею кухню, я повернулася до Аміра та прижмурила очі. – Коли ти дізнався про те, що ми перевертні? Майя тобі розповіла?  

– Ні, – йому знадобилася кілька секунд, щоб проковтнути гіркоту, яка сформувалася й у моєму горлі, але я не помітила й натяку на брехню, – дізнався у той самий день.  

– І ти хочеш сказати, що весь цей час шукав винного у вбивстві? П’ять років?  

– Не весь… Ходімо.  

Я й з місця не зрушила, замість цього спостерігала, як хлопець прямує до дверей якоїсь кімнати та відчинив їх. Його тіло ледь напружене, що змушує моє відчути те саме, але коли Амір робить вдих та дивиться на мене, це навпаки вселяє невідому мені довіру. Хоч би там як, а відкривати спину я не збираюся, тож іду за ним, зазираючи до кімнати лише коли Амір зайшов далі.