Гуцул - Історія Країни Вовків, Гуцул

В 1259 (чи на 10 років раніше) Давид Нарін розбив монголів, та немаючи сил для подальшої боротьби втік до Кутаїсі. Грузія розділилася на Західну з столицею в Кутаїсі, та Східну з столицею в Тбілісі. 

В 1260 повстав і Давид Улу єдиним союзником якого став дворянин Саргіс Джакелі. В таких умовах монголи розбили його в битві при Ацкурі, цар і дідебул втекли до Західної Сакартвелло та зрештою зізналися у скоєному. Через складну ситуацію в державі, монголи Ільханату помилували обох та надали Саргісу трон в Самцхе. Сакартвелло було розділено на три частини. 

Після смерті від епідемії в 1270 Давида улу монголи затвердили на троні його одинадцятирічного сина Деметре, замість якого перший час правив регент Садун Манкаберделі. Щоб відновити життя в країні, Деметре ІІ почав сприяти розбудовам: за нього в Тбілісі побудовано Метехський храм святої Богородиці. Ледь не помер під час походу на мамлюків. Перебував у зговорі з візиром Бугою проти хана за що, зрештою, був страчений а правити державою було поставлено його сина Давида Вахтанга. Хоча йому вдалося зберегти політичну стабільність та навіть допомогти картвельським угрупуванням в Трапезундській Імперії, хоча-й програвши в битві за Трапезунд (1282), і Давид Вахтанг і його син померли практично одночасно - до 1293. Між іншими синами розпочалася боротьба за владу. 

Зрештою хан затвердив його правителем Давида VIII.

Однак його було відсторонено за підтримку опозиції хана, але той втік в Мтіулеті де і закріпився. В 1299 царем затверджено його молодшого брата Георгія V. 

Так як той був ще неповнолітнім, то монголи поставили на трон іншого брата Вахтанга III на конфлікт якого з Давидом вони сподівались. 

Георгій V ще до сходження на трон перемовинами з єгипетським султаном повернув Грузії Хрестовий монастир в Єрусалимі. Початково, цар Георгій не став піднімати повстання проти монголів. Він став близьким другом еміра Чобана щоб самому збирати данину з селян замість урядовців які їх обманювали, в свою чергу емір сподівався на військову допомогу грузинів. 

Георгій V також скликав церковний собор. Було створено трактат ''Розпорядок царського двору'' та чеканились монети гіоргаулі тетрі. 

В 1327 Чобана вбив феодал Абу-Саїд. Мотивуючи свої дії тим що Чобан був близьким другом та законним правителем, Георгій V розвернув проти монголів жорстоку боротьбу та вигнав їх з Сакартвелло. 

Під час битви при Ломісі (1327) Георгій V Блискучий розбив монгольські війська Ільханату. 

Столітнє монгольський ярмо було скинуто.

В 1329, після смерті Мікаеля Наріна, Георгій V вторгся до Західної Сакартвелло, в битві при Кутаїсі (1330) він об'єднав країну, одразу після того взяв і Південну Грузію (Самцхе). Сакартвелло знову було об'єднано в єдину, могутню державу. 

Також було відновлено карртвельський вплив в Трапезундській Імперії. 

Підтримано стосунки з Папою Римським Іоаном XXII-им. Завдяки цьому з міста Смирни в Малій Азії до Тбілісі було перенесено єпархіальний католицький  центр.  

Європейському монарху Філіпу VI Валуа картвельський цар обіцяв 30 000 воїнів для Хрестового походу, чого так і не відбулося. 

Економічно країна сильно піднялася завдяки торговим стосункам з Венецією та Генуєю. 

Це все зробило Георгія наймогутнішим правителем з часів Золотої доби. За це його прозвали Георгієм Блискучим (Брцкінвале). Помер 1346, на трон зійшов його син Давид IX. 

Під час правління Давида IX Сакартвелло спіткала біда що не є кращою будь-якої війни: епідемія ''Чорної смерті'' вбила значну частину населення. 

Азербайджанські монголи (чобаніди) почали набігати на країну, хоча значних військових конфліктів і не було та держава суттєвого ослабла. 

Давид IX помер у 1360. На трон вступив його син Баграт V який був співправителем батька з 1355. 

Правитель, що стане відомим в історії як Баграт Великий, був коронований у Кутаїсі щоб підкреслити владу як над Східною так і над Західною Сакартвелло.

Якраз тоді країна повільно оговталася від ''Чорної смерті''.

В битві при Самцхе (1367) до неї вперше в історії вторглися турки-османи що були на голову розбиті військами Баграта V Великого.  

В битві при Аластані (1373) перед Сакартвелло постав новий ворог - туркоманська держава Кара-Коюнлу, що відома як ''чорні ягнята''. Як і їх братів за мовою та вірую, туркменську армію було знищено. 

В 1385 Баграт заключив союз з золотоординським ханом Тохтамишем проти його одвічного суперника - еміра Тимура. На знак помсти, останній вирішив провести рушійне вторгнення до Сакартвелло (всього походів еміра Тимура до Сакартвелло було сім). Довідавшись про це, Баграт V укріпив Тбілісі та інші міста.

Пізньої весни 1386 емір Тимур здійснив похід до Сакартвелло. Під час битви за Тбілісі (1386) значна частина знаті зрадила царя сховавшись в укріпленнях злякавшись гігантської армії Тамерлана. Тим не менш, Баграт V Великий чинив відчайдушний опір, нерідко він сам брав участь у вилазках на ворожу армію що брала столицю в облогу. Зрештою, після довготривалої шестимісячної облоги, Тбілісі було зруйновано та сплюндровано. 

Тим не менш, Тимур дотримав обіцянки та зберіг життя царю, його дружині Анні і їх сину Давиду. Було прийняте рішення заслати їх до Самарканду бранцями. Старшим синам Баграта вдалося уникнути полону. Його сина Георгія навіть пропонували коронувати, але той відмовився побоюючись за життя батька що потрапив до полону, бо поки Баграт V є царем з ним рахуватимуться. До Самарканду також потрапила бібліотека картвельських царів та багата здобич. 

Тимур зупинився у Карабасі щоб перепочити та пропонував Баграту Великому прийняти мусульманство. Спочатку відмовившись, той зрештою погодився та його разом з сім'єю відпустили далі правити Сакартвелло. Назад до Тбілісі його супроводжували 12 тис. воїнів котрі мали ісламізувати країну з тисячолітньою християнською історією. Та як тільки Баграт V опинився в столиці, він разом з царевичами Георгієм та Костянтином винищили воїнів Тимура та тут же вони перейшли до Визвольного походу (1386). Тим часом імеретинський князь Олександр проголосив себе незалежним правителем, сподіваючись на смерть царя у війні з Тимуром.